Під час засідання дев’ятого східного економічного форуму 5 вересня він знову змінив мету війни проти України й заявив, що головним завданням «сво» залишається…
Після 1991 року був період, коли вся територія України вже майже перебувала під прихованою російською окупацією, яка позбавляла нашу державу суверенітету та поступово ставала дедалі очевиднішою.
Попри те, що запустити свої мацаки в українську державу та суспільство росія намагалась повсякчас від 1991 року, її спроби ніколи не були такими успішними, як за часів президентства Віктора Януковича. Саме тоді росіяни впритул наблизились до ліквідації українського державного суверенітету.
Попередні частини хронології російської агресії проти Незалежної України читайте у публікаціях:
33 роки агресії рф проти Незалежної України: хронологія зла (1991–1997)
Після Тузли росіяни висадили збройний десант у Криму: як москва «тестувала» напад на Україну (2003–2005)
«Газові війни»: як росія позбавляла Україну зброї та суверенітету (2006–2009)
Про скеровану проти Незалежної України політику російської федерації за часів президентства Віктора Януковича читайте в завершальній частині хронології від АрміяInform.
2010 рік: «Харківські угоди» — продаж суверенітету за 100 доларів
Невдовзі після укладання кабального для України газового контракту 2009 року росія впевнено взяла реванш також і за поразку підтриманого нею кандидата в президенти України внаслідок Помаранчевої революції. 2010 року українським президентом обрали Віктора Януковича.
Від перших днів перебування на найвищій державній посаді «легітимний проффесор» став на шлях послідовної здачі український національних інтересів російській федерації. Вже 2 квітня 2010 року було ліквідовано комісію з підготовки вступу України до НАТО, стрімко згортався діалог з ЄС і натомість відбувалося дедалі тісніше зближення з росією.
Найпомітнішою подією в цьому аспекті стало підписання 21 квітня 2010 року угоди про продовження терміну базування Чорноморського флоту рф у Севастополі до 2042 року. У разі, якщо жодна зі сторін не висловлювала заперечень, вона мала автоматично продовжуватися на наступні 5 років. За це росія надавала знижку за газ у розмірі 100 доларів. Ніколи перед тим торгівля державним суверенітетом не була такою наочною.
Наступним кроком у червні 2010 року Україна оголосила про свою позаблокову політику, згорнувши процес інтеграції Атлантичної системи безпеки та дедалі більше обмежуючи взаємодію з НАТО. Натомість після зустрічі наприкінці травня в Одесі голови СБУ Валерія Хорошковського та директора фсб алєксандра бортнікова до Криму офіційно повернулася контррозвідка фсб.
Посилення російської культурної експансії
Одночасно відбувався потужний наступ москви на права українців в культурній сфері. В Україні відбулась колосальна активізація діяльності російських «культурно-просвітницьких» ініціатив та осередків, які росія використовувала для просування свого впливу та антиукраїнської пропаганди. Звичною справою стали звернення до української пастви та візити до України московського патріарха рпц кірілла (гундяєва).
На цьому тлі експансії російської культури та церкви національно-культурні права українців у російській федерації зазнавали подальших обмежень та утисків. Наприкінці 2010 року росіяни остаточно ліквідували Федеральну національно-культурну автономію Українців росії, яка і перед тим вже зазнавала переслідування під штучними приводами.
Зазнавала тиску Бібліотека української літератури в москві. Наприкінці 2010 року російські спецслужби провели щонайменше один обшук в її приміщенні, вилучивши понад пів сотні книг, які оголосили екстремістською літературою. 2012 року рішенням суду ліквідували створене ще 1992 року Об’єднання українців росії — центральну координаційну організацію для української національної меншини в рф.
Такими були наслідки політичного зближення України з росією, під час якого москва вимагала й отримувала особливе ставлення, статус та преференції для російської мови й культури в Україні. Натомість українців у росії кремль послідовно позбавляв будь-яких національно-культурних прав і перекривав їм усі можливості для культурно-просвітницької роботи з метою збереження національної культури.
2011 рік: продовження газового шантажу
Попри «Харківські угоди» 2010 року, вже наступного року тиск на Україну з боку рф з апеляцією до невирішеного газового питання продовжився. Українська ГТС була ласим шматком для рф, тож у кремлі всіляко шукали способів змусити Україну погодитись на злиття НАК «Нафтогаз Україна» та російського ВАТ «газпром». За найменшої змоги москва намагалась загнати офіційний Київ у глухий кут і викрутити руки.
Стиль російської дипломатії щодо України був зверхньо-агресивним ще з 1990-х років — задовго до того, як росія почала поступово виявляти агресивне ставлення до всього світу, починаючи з «мюнхенської промови» владіміра путіна 2007 року, нападу на Україну 2014 року й, особливо, напередодні та після початку широкомасштабного вторгнення.
У червні 2011 року міністр оборони рф анатолій сєрдюков надіслав на ім’я прем’єр-міністра України Миколи Азарова лист з вимогою вирішити питання щодо погашення заборгованості сумою 405,5 млн американських доларів, яка виникла в процесі господарчих відносин між російським міноборони та корпорацією «Єдині енергетичні системи України» (ЄЕСУ).
Восени 2011 року газовий тиск рф на Україну продовжився, причому в процесі переговорів москва завжди категорично і жорстко відкидала всі пропозиції та вимоги України, якими б справедливими вони не були. Натомість російські забаганки завжди подавалися як щось обов’язкове, а будь-які поступки з боку України сприймалися як належні та навіть недостатні.
Розростання російської агентурної мережі
За часів президенства Віктора Януковича до традиційної зверхності додалася також зневага і навіть погано приховувана нудьга — було помітно, що домовлятися з Україною на рівних вище російське військово-політичне вважає чимось нижчим за власну гідність. Реальне вирішення всіх значущих питань кремль переніс у позаофіційну площину, стосовно якої дипломатія виступала хіба що в ролі ширми.
москва діяла напряму зсередини України руками численних резидентів та агентів, у різний спосіб інфільтрованих до органів української влади, зокрема найвищого рівня, та до спецслужб. В уряді на чолі з Миколою Азаровим діяла чимала кількість прямих агентів рф і навіть громадян російської федерації. Усього за кілька років росія спромоглася активізувати діяльність своїх давніх агентів та завербувати на порядок більше нових.
«Усе це спонукало Москву форсувати свої приготування до остаточного “розв’язання” українського питання як найбільшої проблеми у відновленні геополітичних впливів Кремля та, через розширення своєї зони контролю на пострадянському просторі й у сирійсько-середземно-чорноморському трикутнику, усунути українську перешкоду на шляху до свого імперського відтворення й позиціонування Росії як світового гравця та арбітра водночас», — пише Павло Гай-Нижник у книзі «Росія проти України (1990–2016 рр.): від політики шантажу і примусу до війни на поглинання та спроби знищення» (Київ, 2017).
Про масштаби проникнення ставлеників рф в український уряд, спецслужби, армію яскраво свідчить масова втеча численних представників влади різного рівня на чолі із самим експрезидентом Віктором Януковичем з України саме до росії після Революції Гідності 2013–2014 років. Після початку російської збройної агресії з 2014 року частина з них публічно і ще більша кількість приховано підтримували дії росіян проти українського народу та держави Україна.
2012 рік: «тайожний союз» та «газова», «сирна» і «куряча» війни
З початку 2012 року традиційний уже тиск щодо газового питання росія поєднала із шантажем щодо інших українських товарів. Доступ до великого російського внутрішнього ринку був важливим для українських виробників молочної та м’ясної продукції, зокрема сирів та курятини. Тож росія вдарила саме тут, заявляючи, що технологія виробництва української продукції не відповідає належним стандартам, внаслідок чого продовольство є неякісним і навіть небезпечним для здоров’я.
Подібні заходи росія вже вживала щодо України у січні 2006 року. Завданням було створити контрольовану кремлем та вигідну росіянам ситуацію, в якій українці змушені були б іти на вигідні москві поступки не лише у сфері торгівлі м’ясо-молочною продукцією, а й в інших важливих для росії питаннях.
Кінцевою ж метою росіян було не лише отримати українську ГТС шляхом створення консорціуму «Нафтогазу» з «газпромом», але й перешкодити євроінтеграційним процесам в Україні та затягнути нашу державу у створений і контрольований москвою митний союз. Скептично налаштовані щодо участі в цьому об’єднанні українські політики та публіцисти влучно назвали цю ініціативу кремля «тайожним союзом» — через співзвучність з російським словосполученням «таможенный союз», грубу «ведмежу» ізоляціоністську політику росії щодо ЄС та вигідні насамперед росії умови вступу.
Спроба України заявити 2012 року про суттєве зменшення обсягу, потрібного їй для закупівлі газу, очікувано наразилась на різке нагадування з боку росії про принцип «бери або плати» та високі штрафні санкції в разі невиконання умов контракту. А невдовзі рф нагадала також про вимогу сплатити борг «Єдиних енергетичних систем України» (ЄЕСУ), про який ще торік заявляв російський міністр оборони.
Дезорганізація оборонної сфери
Серед низки критично важливих для держави сфер, які зазнали системного руйнування на користь інтересам рф, особливо виділяється оборонний сектор. Під виглядом реформування та вдосконалення діяльності Міністерства оборони України фактично відбувалась дезорганізація його роботи та погіршення ефективного керування Збройними Силами України.
Особливої інтенсивності дезорганізаційні процеси набули у 2012–2013 роках за часів перебування у кріслі міністра оборони Дмитра Саламатіна та Павла Лебєдєва. Достатньо згадати, що під час Революції Гідності обидва втекли до росії, а 24 червня 2020 року Державне бюро розслідувань повідомило обом про підозру у скоєнні державної зради.
Серед критичних ударів по Силах оборони України слід згадати про руйнацію під виглядом реформування системи військових комісаріатів, припинення зборової підготовки військовозобов’язаних та порушення принципу екстериторіальності комплектування ЗС України та Держприкордонслужби.
Також було фактично зруйновано систему протиповітряної оборони, припинилась розробка перспективного озброєння. Наприклад, 2013 року зупинили програму розробки багатофункціонального ракетного комплексу «Сапсан». Критично зменшилось фінансування ЗС України, припинилась попередня співпраця з Північноатлантичним альянсом. Натомість Службу безпеки та Службу зовнішньої розвідки наповнили російські агенти.
2013 рік: спроба «остаточного вирішення українського питання»
Попри дедалі сильніше затягування російського зашморгу, українське політичне керівництво все ще намагалось борсатися, розуміючи, що остаточне потрапляння в залежність від кремля для українських олігархів може означати втрату не лише влади, але й економічних активів. Альтернативою вступу до Митного союзу для України було укладання Угоди про асоціацію з ЄС.
Щоб змусити Україну бути поступливішою, росія, крім звичного вже газового важеля, вдалася до інших видів економічного тиску. У липні уряд рф заявив про рішення не продовжувати квоти на імпорт до росії труб українського виробництва, а в серпні федеральна митна служба рф взагалі внесла абсолютно всіх українських експортерів до списку ризикованих. Це означало повну зупинку українського експорту до росії на невизначений термін.
Здійснені росією заходи були елементами комплексного плану змусити Україну відмовитись від укладання Угоди про асоціацію з ЄС і змусити її натомість увійти до митного союзу та єдиного економічного простору з рф. У поєднанні з іншими елементами комплексного плану вони виявились цілком дієвими. Восени 2013 року стало остаточно зрозуміло, що всидіти одночасно на двох стільцях українській владній верхівці на чолі з Віктором Януковичем, насамперед через позицію рф, не вдасться, і вона піддалася тиску москви.
Утім, на заваді російським планам, неочікувано для кремля, який звик до власного слухняного російського «народонаселення», стало українське громадянське суспільство. План поступового поглинання України в «братських обіймах» росії зірвала Революція Гідності, яка повалила корумповану та залежну від російської федерації злочинну владу.
Відтоді з методів вирішення «українського питання» в росії лишилась тільки війна.
Про хронологію сучасної війни російської федерації проти українського народу та держави Україна читайте такі публікації АрміяInform: 30 війн із Zаклятим сусідом: російсько-українська війна 2014–2022 років Хронологія російсько-української війни: «гібридна» фаза (лютий 2014 — лютий 2022) Хронологія російсько-української війни: підготовча фаза широкомасштабного вторгнення Хронологія російсько-української війни: етапи відсічі вторгнення рф Хронологія широкомасштабного вторгнення: АрміяInform про головні події за два роки
У публікації використано, зокрема, дані з монографії Павла Гай-Нижника «Росія проти України (1990–2016 рр.): від політики шантажу і примусу до війни на поглинання та спроби знищення» (Київ, 2017).
