Під час цих дій, як відомо, важливі бойові завдання покладаються на підрозділи Річкової флотилії ВМС ЗС України. Сприяючи військам, що…
Вперше російські військові відкрито порушили державний кордон України зі зброєю в руках ще 2005 року. Сталося це 23 березня в Криму в районі Феодосії, де росіяни висадили морський десант.
Цей інцидент менш відомий, ніж Тузлинський конфлікт кінця вересня — жовтня 2003 року. Однак він є не менш значущою ланкою ланцюга ескалації російської агресії проти України.
Попередні частини хронології російської агресії проти Незалежної України читайте у публікаціях:
33 роки агресії рф проти Незалежної України: хронологія зла (1991–1997 роки)
АрміяInform продовжує фіксувати хронологію російської агресії проти Незалежної України. Її новий етап відкрило спровоковане рф протистояння довкола острова Коса Тузла восени 2003 року, а вже 2005 року російські військові вторглися на українську землю зі зброєю в руках поблизу Феодосії.
2003-й рік: Тузлинський конфлікт
Наприкінці вересня 2003 року росіяни без жодного попереднього офіційного інформування України почали споруджувати дамбу в Керченській протоці від російського Таманського півострова до українського острова Коса Тузла.
Не узгоджене з Україною незаконне будівництво просувалось надзвичайно швидкими темпами — по 150 метрів щодоби, хоча згодом з’ясувалось, що здійснювали його без будь-якого проєкту та відповідного інженерно-геологічного дослідження.
Тузлинському конфлікту АрміяInform присвятила низку матеріалів, з ексклюзивними свідченнями та фотоматеріалами розповівши, як росія почала гібридну війну та пояснивши, як Тузлинський конфлікт став першим зазіханням рф на територіальну цілісність нашої держави та був інструментом російського тиску Росії щодо України.
Вже тоді російські ЗМІ, що зафіксували надзвичайну нервовість, що панувала на будівництві, з усіх сил намагалися викривати ситуацію на користь росії і виставити Україну винною у неспровокованих агресивних діях з боку рф.
З часом це стане типовою поведінкою російських медійників, які остаточно перетворяться на інформаційну пропагандистську обслугу агресивної державної політики рф.
Зупинити конфлікт вдалося лише завдяки жорсткій позиції України, яка почала облаштовувати на Косій Тузлі прикордонну заставу. Військові були готові відкрити вогонь по порушниках державного кордону і лише завдяки особистим переговорам Президента України Леоніда Кучми з очільником рф владіміром путіним вдалося запобігти подальшій ескалації.
2004-й рік: Помаранчева революція
Після завершення Тузлинського конфлікту притлумлена, але не вичерпана російська агресія перейшла в іншу площину — росія зробила ставку на те, щоб привести до влади в Україні проросійськи налаштованого кандидата в Президенти України Віктора Януковича.
Зацікавленість політичного керівництва рф вилилась у пряме втручання у передвиборчі перегони не лише на рівні участі російських політтехнологів у веденні агітаційної кампанії, але навіть у відкрите висловлення особистої підтримки Януковича з боку російського президента владіміра путіна.
Президентські вибори 2004 року запам’яталися українцям надзвичайно брудною антиукраїнської пропагандою, скерованою насамперед на Віктора Ющенка — головного суперника підтриманого кремлем Віктора Януковича, та численними кричущими фальсифікаціями на користь провладного кандидата.
Найпомітнішими ж подіями стало отруєння Віктора Ющенка, за яким за однією з версій стояли російські спецслужби, та факт, що владімір путін привітав Януковича з «переконливою перемогою» на виборах ще до офіційного оголошення результатів другого туру виборів.
Після гучних достовірних розслідувань щодо отруєнь, які вчиняли російські спецслужби, лишається мало сумнівів у тому, що 2004 року до замаху на вбивство невигідного кремлю кандидата в Президенти України росіяни були щонайменше причетні.
Масовий народний протест проти нахабної та очевидної фальсифікації результатів президентських виборів, який увійшов в історію як Помаранчева революція, призвів у підсумку до однієї з найболючіших поразок росії в боротьбі за упокорення України.
2005-й рік: російський військовий десант в Криму
Утім, агресивні дії рф проти України не знали пауз. Вже у березні 2005 року стався інцидент, який з перспективи сучасної війни росії проти України навряд чи можна трактувати інакше, ніж пряму підготовку до відкритої повномасштабної збройної агресії.
23 березня 2005 року великий десантний корабель «ніколай фільченков» порушив державний кордон України і висадив десант на морський десантний полігон в районі гори Опук поблизу Феодосії.
Всього на українську землю зі зброєю в руках і в супроводі 28 одиниць військової техніки вдерлися 142 морських піхотинці зі складу 382-го батальйону морської піхоти Чорноморського флоту рф, місцем базування якого є місто Темрюк Краснодарського краю.
Між Україною та росією вибухнув дипломатичний скандал. Міністерство закордонних справ України вручило спеціальну ноту тимчасовому повіреному Росії, вимагаючи роз’яснень з приводу інциденту. Тодішній очільник СБУ Олександр Турчинов заявив, що росія нахабнітиме доти і настільки, доки і наскільки Україна дозволятиме їй це робити.
На необхідності розслідування факту збройного вторгнення наполягала Верховна Рада України, а частина народних депутатів висловлювались за дострокове виведення кораблів військово-морського флоту рф з Криму.
Попри те, що росія визнала неправомірність своїх дій, пояснивши їх «технічним недопрацюванням», сприймати таке пояснення всерйоз неможливо було вже тоді. Нині ж, з перспективи збройної агресії рф проти України 2014 року й окупації Криму, надані тоді росіянами пояснення поготів видаються нікчемними та жалюгідними.
Попередні та наступні частини хронології російської агресії проти Незалежної України читайте у публікаціях:
33 роки агресії рф проти Незалежної України: хронологія зла (1991–1997)
«Газові війни»: як росія позбавляла Україну зброї та суверенітету (2006–2009)
Без танків і ракет: росія намагалась окупувати Україну задовго до початку війни (2010–2013)
Так ще задовго до 2014 року росія порушила державний кордон України і вчинила відкрите збройне вторгнення на українську територію, свідомо знехтувавши міжнародним правом, українським державним суверенітетом, територіальною цілісністю і недоторканністю, а також Договором про дружбу, співробітництво і партнерство з Україною.
