Тут навчаються ті, хто мріяв про небо з дитинства, і ті, кого до армії привела сама війна. Але всіх їх об’єднує одне — чітке розуміння, заради…
29 вересня 2003 року Москва почала будівництво дамби від берегів Таманського півострова до українського острова Тузла з метою приєднання його до материкової частини РФ. Це привело до кризи україно-російських відносин, яка завершилась у листопаді. Не без поступки з боку української сторони.
Невеличкий острів Тузла у Керченській протоці став предметом зазіхання Росії невипадково – внаслідок течій він постійно змінює контур своїх берегів. Отож, Москва вдала себе ображеною, мовляв, «нас несправедливо обделили»… Вона недвозначно натякнула на 1925 рік, коли Тузла була частиною коси, що заходила в протоку з боку Краснодарського краю. Тогорічний шторм зробив з півострова острів, який був переданий урядом СРСР разом з Кримом до складу УРСР.
Маленька Тузла нікого не цікавила, аж раптом 29 вересня 2003 року Москва заходилася укріплювати тут берегову лінію. Щодня в Керченську протоку висипалися тисячі тонн ґрунту, чим відновлювалася розмита в 1925 році коса. Вона збільшувалася зі швидкістю 150 – 200 метрів на добу. Роботи тривали під прикриттям російської армії.
Наміри Кремля були очевидними: він намагався взяти під свій контроль Керченську протоку, оскільки єдиний глибоководний шлях з Азовського моря в Чорне проходив саме між Тузлою і Кримом і повністю належав Україні.
Керівництво України швидко оцінило небезпеку та розташувало на Тузлі прикордонну заставу, спецпризначенців та звело укріплення. Було підготоване звернення до ООН, НАТО і країн-гарантів Будапештського меморандуму.
Москва зупинила будівництво дамби в 102 метрах від острова Тузла в обмін на договір від 25 грудня 2003 року, за яким жоден військовий корабель не міг проминути Керченську протоку без її згоди. Кремль мав на увазі насамперед кораблі НАТО. Таким чином блокувалися навіть спроби співпраці з потенційними союзниками України. Президент Леонід Кучма проголосив, що зовнішня політика стане багатовекторною.
