ТЕМИ
#СОЦЗАХИСТ #ВТРАТИ ВОРОГА #LIFESTORY #ГУР ПЕРЕХОПЛЕННЯ

Лідер рок-гурту «Широкий лан» Святослав Бойко: про волонтерство, про кума Руфа та службу в ЗСУ

Life story Інтерв`ю Новини
Прочитаєте за: 12 хв. 30 Травня 2024, 6:30

До 24 лютого 2022 року Святослав Бойко з Калуша був лідером рок-гурту «Широкий Лан», творцем власного акустичного проєкту.

Святослав — громадський активіст, учасник двох українських революцій, волонтер, який від 2014 року постійно їздив до бійців на східний фронт. Сьогодні ж він військовослужбовець ЗСУ.

Крайній концерт гурту «Широкий Лан» був 20 лютого 2022 року в Обухові

 Почнемо зі становлення вас як музиканта. На які б етапи ви поділили свій творчий шлях?

— Довоєнний, післявоєнний і післявеликовоєнний. Довоєнний — це музика про українських героїв, про Україну. Це той час, коли нас розуміло небагато людей.

 Власне тоді й народився «Широкий Лан»?

— Так, народився «Широкий Лан» у 2008 році. Ми намагалися робити те, що нам подобається, й те, що ми любимо. Ми всі були уродженцями Івано-Франківщини.

Це земля, що говорить: «курва, люби Україну, люби свою неньку або згинь!». Ми виховані на розповідях про УПА, про українських повстанців та їхній героїзм. Ми своїми ногами обійшли всі місця боїв, тож наша творчість закономірно була дотична до теми героїзму, до теми української боротьби.

Але тоді ми робили все самі, нами ніхто не займався, не мали ми особливого розуміння — і відповідно такий був результат. Потім, у 2010 році, через певні обставини я призупинив свою участь у «Широкому Лані», а повернувся до музики знову у 2014 році, вже після початку війни.

2018-го склад гурту оновився, працювати стало набагато легше — і організаційно, і логістично. І наша робота вже почала давати певні результати.

Напередодні COVID у нас із гітаристом «Широкого Лану» було велике турне по Європі, протягом місяця в лютому 2020 року ми дали 22 концерти, повернулися до України, і буквально за тиждень закрились кордони, аеропорти.

Тоді було складно — концертів офлайн не було. Робити онлайн-концерти — не моє, мені це не подобалось, не подобається, і, мабуть, ніколи не сподобається. Я сконцентрувався на акустичній роботі.

На нечисленні акції, в яких я брав участь, коли їх дозволили, я їхав сам, як лідер гурту «Широкий Лан». Крайній концерт у мене був 20 лютого 2022 року в Обухові.

Під час наступу на урядовий квартал в Маріїнському парку дістав осколкові поранення, сильну контузію

 Ви були учасником Революції Гідності, навіть були поранені, наскільки я знаю. Розкажіть про той період свого життя.

— Початок Євромайдану застав мене, коли я жив і працював у Луцьку. До того я був учасником Помаранчевої революції, але це була лайтова революція, демоверсія Євромайдану, Революції Гідності.

Помаранчева революція обійшлась без крові, вона була на позитиві, там не було страху, внутрішні війська були на боці народу, поліція була з народом.

У 2013–2014 роках на Майдані у Києві я був двічі: вперше — з 25 грудня по 5 січня, вдруге — з 12 по 19 лютого. І вперше, і вдруге я намагався спрямувати свої зусилля в конструктивне русло.

Мені не цікаво було перебувати постійно біля намету, мені не цікаво було щогодини співати гімн України. Я пішов в комендатуру Майдану, там у мене вже були друзі, знайомі, і попросив: «Дайте мені, будь ласка, якесь заняття, щоб я міг бути корисним Майдану».

Мені виділили сектор наметового містечка від лаштунків за сценою до Архангела Михаїла. Я раз на кілька днів обходив ті намети, запитував, як люди почуваються, чи може щось потрібно, чи чимось допомогти?

Прохання були абсолютно різні — від спальників, ковдр і матраців для новоприбулих до юридичної допомоги. Хтось мав польову кухню, але не мав комунікації з центральним складом продуктів, який був у Будинку профспілок…

Оці всі запити я збирав і при нагоді намагався закрити. Там, де були проблеми щодо комунікації, намагалися познайомити людей між собою, запевнивши, що це є наші люди, це люди, яким можна довіряти тощо. У нас було багато адвокатів, юристів, які надавали послуги на безоплатній основі.

А 18 лютого, коли був мирний наступ на урядовий квартал, коли почалися бої, в Маріїнському парку я дістав осколкові поранення, сильну контузію, струс мозку, отруєння газом і, як тоді написали, отруєння невідомою хімічною речовиною.

До Майдану я ще дійшов сам з допомогою побратимів, але на Майдані мені вже стало зовсім зле, я почав непритомніти, і прийшов до тями вже у Свято-Троїцькому соборі. Це католицький костел, тут мені надавала першу домедичну допомогу, як нині пам’ятаю, дитячий терапевт Лариса, яка дотепер живе в Києві.

Потім мене евакуювали на лівий берег Києва, в один з монастирів. Згодом мій товариш поляк Анджей вивіз мене до Луцька. Мені краще не ставало, тож звідти мене забрали до Польщі.

Власне, польські лікарі в Перемишлі мене поставили на ноги. Потім, по певному часі, я повернувся до України, проходив реабілітацію. І десь у червні 2014 року в мене був перший виїзд до району бойових дій на схід України, як волонтера.

Частину прибутку — на лікування поранених

 Розкажіть про свій волонтерський досвід з 2014 року, якою ви побачили війну тоді.

— Тоді війна інакша була, не було такого інтенсиву. Певний інтенсив, звісно, мав місце у 2014–2015 роках, а у 2016 уже стало зовсім тихо. Якщо порівнювати, то зараз немає, скажімо, двох днів, які були б схожі.

Хоча, під час одного з перших моїх волонтерських виїздів до району бойових дій, пам’ятаю бої неподалік від бази, в якій ми розташувалися на черговий нічліг. Диверсійна група противника зайшла на позиції наших хлопців, зав’язався бій. Трьох з п’яти нападників було знищено, двоє поранені. І, власне, тих двох взяли в полон хлопці, до яких ми приїжджали.

У 2016 році ті засоби, якими ми допомагали, вже стали не потрібні, бо держава включилася, скажімо, десь на 80% потужностей. Коли почалося державне забезпечення, наша участь волонтерська стала не актуальною.

16 серпня 2016 року у мене був крайній виїзд до району бойових дій як волонтера з допомогою. Тоді ж народився мій син Марко. І десь, напевно, у жовтні я вперше виїхав до району бойових дій, як музикант. Тобто я вже їхав із просвітницькою та розважальною метою.

На той момент я навіть не розумів, наскільки великим може бути стрес на передовій і що таке емоційне вигорання. Це тепер вже, як учасник бойових дій, який на фронті не один місяць, я чудово розумію, що це і як це, коли зі світу, з «великої землі» приїжджають люди. Ти з ними спілкуєшся, це дозволяє жити далі, розвантажує. А тоді я просто робив це інтуїтивно.

Я організовував благодійні тури. Моя робота мала приблизно такий вигляд: я їхав до Європи в тур на «надцять» концертів. Під час туру був якийсь прибуток, частину з якого я обов’язково скеровував на лікування когось із поранених побратимів, частина йшла власне на організацію поїздки на фронт — на заправку авто, оренду обладнання тощо.

І раз на місяць-два я на тиждень їхав на Схід. І за той тиждень давав 14–15 концертів, а то й більше. Найбільше було 4 з половиною концерти за один день. Чому з половиною? Тому що 4 концерти були повноцінні, а 5-й закінчився передчасно через загрозу обстрілу.

Так було до кінця січня 2022 року. Власне, Новий рік у 2022-му зустрічав на фронті. Крайній мій виїзд був 23 січня, 3 концерти було.

Окрім музичної діяльності, у мене ще була громадська діяльність. Крайня акція була чи то 22, чи 23 лютого під російським посольством у Києві, де ми закопали три гробові хрести, які дотепер там стоять.

Один хрест закопував Саша Погребецький, другий — Андрій Підлісний. Ці два козаки воюють зараз. Хто ніс третього хреста, я не пам’ятаю. На тій акції я голосом у мікрофон, щоб усі чули, сказав: «Якщо почнеться велика війна, я піду воювати, ми всі підемо, і я піду, і кожен з тих, що тут стоїть, на війну піде».

Власне, так відбулося. Тоді було багато хлопців з організації «Брати по зброї». І їх усіх через два дні я побачив на місці збору, на Лаврській, де формувався 206-й батальйон територіальної оборони.

«У куми беруть тих людей, в яких впевнені, на кого можна покластися. Таким був Руф…»

 У квітні 2022 на Луганщині під час ворожого мінометного обстрілу поліг Юрій Дадак, більш знаний, як Юрій Руф — поет, видавець, сценарист, автор концептуального літературного проєкту «Дух нації». Знаю, що він був вашим кумом…

— У жовтні 2016 року, на Покрову, я хрестив свого сина Марка у Львові в гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла УГКЦ. Хрестив Марка отець Степан Сус.

У куми беруть тих людей, в яких впевнені, на кого можна покластися.

 І ви запросили Юрія?

— Так. До того ми дружили, спілкувалися. У нас було багато спільних інтересів. Ми часто перетиналися на різноманітних акціях, на фестивалях тощо. Мені здається, що я знав його все життя. Хоча ми познайомилися, по-моєму, у 2014 році. Коли точно — я не пам’ятаю.

 А яким він був хрещеним батьком?

— Він був оригінальним, уважним, ініціативним, він пам’ятав про все. Ніколи не треба було нагадувати про себе, про дитину. Я порівнюю його із собою — я буваю неуважний.

«Куме, дай Боже!» — «Хай і вам поможе! Кажи, куме!».

Приблизно такий початок мала кожна наша телефонна розмова з Руфом. Нечастими вони були. Постійно було мало часу. Тепер вже є розуміння, що варто інколи відкласти всі справи і приділити час простій душевній розмові з другом.

Наша остання розмова була в березні 22-го. Мені він тоді сказав: «Куме, я в „24-ці“ зараз, рубаємось під Попасною. І ти знаєш, куме, я ще ніколи не відчував себе настільки наповненим і щасливим. Я повністю на своєму місці, принаймні я так відчуваю». «Пильнуйся, куме», — сказав йому я.

Він фактично до кожної справи, до якої брався, ставився з максимальною відповідальністю, дуже уважно.

Це і виготовлення концептуального одягу «Ґвер», де кожна футболка чи штани детально оглядались після виробництва, і в разі виявлення якогось навіть маленького «косяка» вся партія знімалась з продажу і йшла на переробку. Боже, скільки я переносив тих футболок у тестовому режимі!

І кожна була результатом його колосальної роботи, наповнена змістом і сенсом.

Це і проєкт «Дух Нації», в межах якого він просто шалено літав країною з просвітницькими лекціями, і постійно йому було мало простору. Він завжди хотів бачити як в новому поколінні, так і у своїх однолітках людей, які гордо звуться українцями. Він навчав, як любити Україну.

Кожна справа, за яку брався, горіла в його руках. Руф був нетиповою особистістю, йшов завжди попереду, і коли вів, а коли і тягнув за собою.

Він ішов попереду свого часу, через що інколи оточення його не розуміло, але його то ніколи не зупиняло. Мені важко добирати слова, бо говорю про рідну людину в минулому часі, але тішить одне — його вогонь Україна помітила і заговорила про нього тисячами голосів.

Юрко прожив коротке, але яскраве і наповнене змістом життя. Впав у бою героєм зі зброєю в руках.

Він стільки всього не встиг зробити, стільки ідей залишились нереалізованими, стільки залишилось віршів ненаписаних і лекцій непрочитаних…

Найкращою помстою кацапам за смерть Юрія Руфа буде продовження його справи, адже він був лютим русофобом. Якщо ми будемо все українське робити модним, українське робити потрібним, українське робити привабливим, ми будемо продовжувати справу Руфа.

І, власне, найкращою даниною його пам’яті буде те, що ми кожну свою справу, кожне починання будемо довершувати, доводити до кінця, будемо підходити максимально відповідально до справи.

А для військового справа кожного дня — це ліквідація кацапського біосміття. Я, як військовий зараз, зі своїми хлопцями кожен день сприяю ліквідації сміття, кожен день займаюся спалюванням. Засобів і способів, за допомогою яких це можна робити, є безліч. Тому ми, як заповідав великий Юрко Руф, зі всією відповідальністю, зі всією відважністю працюємо, тому що так треба.

У перший день широкомасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року Святослав Бойко вступив до лав Сил оборони України. Сьогодні він молодший сержант у «Птахах Мадяра»  окремому батальйоні ударних безпілотних авіаційних систем Корпусу морської піхоти ЗСУ.

«Я морально готувався, але все одно початок війни для мене був несподіванкою»

 До широкомасштабного вторгнення ви готувались до ймовірної участі у війні? Купували якісь речі?

— Скажімо так, бронежилет у мене був. Також у мене був шолом, навіть не найгірший.

У мене не було чіткого розуміння, що мені потрібно. Навіть не кожен військовий, який йде служити, розуміє, що йому потрібно. Тому що ти не розумієш, у яких військах будеш служити, які функції будеш виконувати, а все спорядження ти вже підбираєш під потреби.

Я пам’ятаю пост свого фейсбучного знайомого Василя Коряка — поліцейського, командира Білоцерківського батальйону патрульної поліції. Він написав: «Не купуйте собі зброю, зброя вам не буде потрібна, коли почнеться війна. Зброю вам видадуть. Купіть собі мавік, навчіться літати і ви будете просто неоціненним ресурсом в руках будь-якого комбата, вас будуть носити на руках».

Я почитав той пост, подивився ціну мавіка та подумав, що дешевше купити ружбайку. Але не купив ні те, ні інше.

Як і кожен українець, я морально готувався, але все одно початок війни для мене був несподіванкою. Але сталося те, що сталося. І я пішов на війноньку.

 Розкажіть про Ірпінь. Ви нещодавно отримали нагороду за особливі заслуги перед містом.

— Це були гуманітарні акції з допомогою військових, евакуація цивільних. Ми заходили в місто, евакуювали маломобільних громадян з будинку для літніх людей. Потім, коли Київщина вже була звільнена, допомагали спецбатальйонам та поліції зачищати населені пункти.

Під час евакуації цивільних прилетіла міна «80-ка». Це було неподалік Романівського мосту. Нас врятувало тільки те, що ми йшли обабіч дороги, а міна впала саме на неї. Ну і, власне, почувши свист, ми попадали на землю, й осколки пройшли над нами, адже обочина була нижче від рівня дороги. Потім друга міна прилетіла.

Це був момент для мене новий. Перебуваючи на Сході як волонтер, я неодноразово був під обстрілами. Але тоді у мене була думка в голові, що я цивільна людина, відповідальність за мене несуть хлопці у формі зі зброєю.

А тут прийшло розуміння, що відповідальність за своє життя несу я сам. Плюс на мені відповідальність за трирічну дівчинку, яка у мене на руках, та за її сім’ю, що евакуюється. Я несу відповідальність, тому що зараз я дядько зі зброєю. Вони всі на мене дивляться з надією, що я врятую їх.

У 2014 році мене не взяли на війну через контузію, тому я почав активно волонтерити. Але вже у 2022-му я розумів, що мені волонтерської участі буде мало, мені буде неспокійно, я не зможу собі купити спокій.

Ну і, власне, ракетні удари у 2022 році, багатокілометрові танкові колони, колони САУ, достобіса піхоти — ця вся голодна саранча, що суне на Україну. Звичайно, було страшно, адже сміливість, це не тоді, коли немає страху, страх — це нормально, сміливість — це тоді, коли страшно, але все одно робиш свою роботу, опановуєш страх і продовжуєш робити свою роботу.

 Що найбільше вразило на фронті?

— У 206-му батальйоні була Друга штурмова рота, я служив у ній. У нас була група аеророзвідки, яка тоді називалась без пафосу — «Шершень». У нас було три взводи в роті, і Мадяр був командиром одного зі взводів. Навесні ми приїхали на Херсонщину, це була наша перша південна кампанія. Мадяр почав говорити про те, що треба розвивати рух БПЛА, тому що це перспективна тема і за цим майбутнє.

З нашої другої роти він зібрав основний актив — 25 людей. Ми почали разом вчитися в бойових умовах. У нас було кілька мавіків, дронів. Ми літали, вчили матеріальну частину, вчилися розбиратися з картами — як картинку з екрану співставляти з тим, що бачиш на мапі.

Виведення нашого батальйону збіглося зі звільненням Херсонщини. Щоб залишатися в зоні бойових дій, ми перевелися в інший батальйон територіальної оборони, у 251-й. Ми — це «Птахи Мадяра», тоді це був взвод аеророзвідки.

Тоді була дуже жорстка кампанія в Бахмуті. Нас віддали під оперативне командування ОСУВ «Хортиця», і кожен день то чотири, то шість екіпажів виїжджали на роботу, працювали на всіх околицях Бахмута, у Соледарі.

Згодом ми дізналися про те, що на базі кожної бригади будуть створюватися РУБПАКи — роти ударних безпілотних авіаційних комплексів.

Згодом пішли в 59-ту бригаду, де створили спочатку роту, а потім дабл-роту. Але на смузі відповідальності 59-ї бригади нам було тісно — і волею випадку нас віддали на Бердянський напрямок, де йшла в наступ морська піхота, і їм потрібно було прикриття з повітря. Потім з морпіхами ми поїхали на Херсонщину, де штурмові групи наших козаків заходили в Кринки.

Це вже друга наша Херсонська кампанія, що почалася десь пів року тому. Командир ставив собі за мету створення окремого батальйону — і зараз ми вже маємо свій окремий батальйон ударних безпілотних авіаційних систем Корпусу морської піхоти Збройних Сил України. В народі просто — «Птахи Мадяра».

«Крайні два роки я не писав взагалі, аж раптом  поперло»

 Чи вам нині вдається писати музику?

— Людині, яка далека від творчості, далека від музики, мабуть, важко уявити, як вона твориться. Там, де я базуюся, я не цілодобово на передовій, не цілодобово працюю.

І можу на диктофон записати пісню, зіграти на гітарі, співати, записати пісню під метроном. І цей запис відправляю музиканту, з яким я працюю. Кому в Київ, кому у Львів, залежно від того, де ці музиканти є. І вони придумують свої партії. Так з’являється наше спільне аранжування. Хлопці записують його на студії. Потім приїжджаю я, пишу вокал на музику, яка вже записана. Отак воно і робиться. Тобто часу потрібно насправді небагато.

Але крайні два роки я не писав взагалі, аж раптом — поперло. Воно десь набиралося всередині, збиралися якісь нереалізовані ідеї. І тепер от формується цілий альбом, причому не маленький. 16 пісень вже є, а я планую записати 20.

Про що ваш майбутній альбом?

— «Солдати не говорять про війну». Це інша музика, не та, яку я писав колись для «Широкого Лану». Пісні ШЛ — це заклик до бою, до боротьби з одвічним ворогом.

Наші слухачі або воюють, або самовіддано допомагають фронту, я сам воюю. Тож зараз я прагну вже більш спокійної, виваженої музики, текстів, які черпають почуття із самих глибин, коли слова проходять по оголеному нерву, але не ранять, а заспокоюють.

Перші результати роботи можна порівняти з відчуттям, коли після зими в один день виходиш на вулицю, вдихаєш повітря на повні груди і розумієш, що настала весна.

Звісно, дистанційна творча робота має свої недоліки і мені інколи не вистачає отого творчого хаосу, коли в студії народжуються пісні.

Але завдяки цьому з’являється смак і до фронтової роботи. Я вже тішусь з того, що знайшов саме ту ціль, шлях до якої мене суттєво підтримує у воєнному сьогоденні.

Фото із сімейного архіву Святослава Бойка

 

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас в Telegram
Сили оборони показали удари по ворогу

Сили оборони показали удари по ворогу

По бронетехніці, живій силі та укріпленнях окупантів працювали артилерія, а також ударні дрони.

За добу ворог скинув 70 КАБів і наніс майже 100 ударів реактивною артилерією

За добу ворог скинув 70 КАБів і наніс майже 100 ударів реактивною артилерією

Загальна кількість російських обстрілів сягнула 3000.

У Запоріжжі затримали блогера, який «засвітив» позиції ЗСУ у телеграм-каналі

У Запоріжжі затримали блогера, який «засвітив» позиції ЗСУ у телеграм-каналі

Служба безпеки затримала двох блогерів, які поширювали у соцмережах локації бойових позицій та переміщення Сил оборони.

росіяни наводять свої високоточні снаряди за допомогою БПЛА

росіяни наводять свої високоточні снаряди за допомогою БПЛА

Ворог почав підсвічувати цілі для високоточних снарядів «краснополь».

У прикордонних регіонах Сумщини та Чернігівщини пролунало 32 вибухи

У прикордонних регіонах Сумщини та Чернігівщини пролунало 32 вибухи

російські загарбники продовжують обстрілювати прикордонні території Чернігівської та Сумської областей. Всього протягом доби нараховано 12 обстрілів (32 вибухи) з різних видів озброєння.

На Львівщині судитимуть правоохоронця, який переправляв ухилянтів під виглядом водіїв

На Львівщині судитимуть правоохоронця, який переправляв ухилянтів під виглядом водіїв

Завершено досудове розслідування щодо правоохоронця, який організував канал переправлення через кордон чоловіків призовного віку.

Захищаємо світ

00
00
00
ВАКАНСІЇ

Фельдшер (військовий)

від 21000 до 24000 грн

Мукачево

Державна прикордонна служба України

Водій-радіотелефоніст, військовослужбовець

від 25000 до 125000 грн

Київ

Морська Піхота ЗСУ

Робота/Військовослужбовець ЗСУ/Львів та Область/Без досвіду

від 20100 до 120000 грн

Львів, Львівська область

Водій-заправник

від 20000 до 20000 грн

Одеса

ВМС ЗС України

Кулеметник

від 21000 до 120000 грн

Червоноград

63 окремий батальйон 103 ОБр Сил ТрО

Механік-водій-електрик, військовослужбовець

від 20000 до 23000 грн

Данилівка, Київська область