В українському перекладі ці слова росіянина, написані як спогад про подорож з Одеси на Дон через Севастополь влітку 1918 року, звучать доволі нейтрально. Натомість слововжиток у російському…
«Невелика група офіцерів на чолі зі щирим українцем контрадміралом Остроградським розмовляла українською мовою та ставилася до росіян як до чужинців і зайд», — згадував про Михайла Остроградського російський білогвардійський адмірал Дмітрій Нєнюков.
В українському перекладі ці слова росіянина, написані як спогад про подорож з Одеси на Дон через Севастополь влітку 1918 року, звучать доволі нейтрально. Натомість слововжиток у російському оригіналі не лишає сумнівів щодо зверхнього та ворожого ставлення автора спогадів до українського військовика: «Небольшая часть офицеров во главе с контр-адмиралом Остроградским, щирым украинцем, образовала свою украинскую группу, говорила на мове и относилась к русским как к иноземцам и пришельцам».
Таке ставлення великороса до українця було цілком очікуваним, адже саме в цей час Михайло Остроградський став одним із головних організаторів українського національного військово-морського флоту.
Про визначну роль Михайла Остроградського у здійсненні перших кроків з формування українських національних військово-морських сил з нагоди 155-річчя від дня народження контрадмірала розповідає АрміяInform.
Нащадок старовинного козацько-шляхетського роду
Михайло Остроградський народився 21 грудня 1870 року в селі Пашенівка Кобеляцького повіту на Полтавщині. Походив зі старовинного козацько-шляхетського роду Остроградських, корені якого сягали часів гетьмана Данила Апостола.
Рід Остроградських започаткував бунчуковий товариш Іван Остроградський, який жив у XVII столітті. Окрім контр-адмірала Михайла Михайловича Остроградського до нього належав також видатний математик Михайло Васильович Остроградський.
Родинні традиції та пам’ять про козацьку добу української історії вплинули на формування світогляду хлопця та сприяли зародженню в нього любові до України й українського народу.
Український «вчений усіх часів і народів» мав козацьку вдачу
Найбільше ж Михайла вабило море. У 1884 році підліток вступив до Морського училища в петербурзі. Закінчивши його з відзнакою, продовжив освіту у Військово-морській академії, де здобув ґрунтовні знання з морської справи.
У 1890 році Михайло Остроградський розпочав службу на Чорноморському флоті у званні мічмана. Поступово підіймаючись кар’єрними щаблями, 1906 року він отримав звання капітана 2 рангу і командував ескадреним міноносцем «Жуткий».
Згодом Михайло Остроградський став флаг-капітаном, тобто начальником штабу, практичної ескадри Чорного моря, а 6 грудня 1912 року був підвищений до капітана 1 рангу. Він був авторитетним офіцером, якого сучасники описували як кремезного чоловіка середнього зросту, з пенсне та бородою «а-ля Едуард VII».
Видатний бойовий капітан Першої світової війни
З початком Першої світової війни капітан 1 рангу Остроградський прийняв командування крейсером «Пам’ять Меркурія» — одним із найкращих кораблів Чорноморського флоту.
Під його керівництвом крейсер активно діяв проти Османської імперії: здійснював рейди на комунікації ворога в Чорному морі, брав участь у десантних операціях, обстрілював стратегічні порти — Трапезунд, Зонгулдак, Варну тощо.
Особливо відзначився Михайло Остроградський під час операції 3 листопада 1916 року, коли «Пам’ять Меркурія» відчайдушно увірвався до порту Констанца й упродовж пів години влучним гарматним вогнем знищив значні нафтові склади та берегові батареї противника.
«Єдиний українець серед малоросів». Історія Павла Дубрівного, співтворця Сірожупанної дивізії
Крейсер успішно уникнув мін та атак підводного човна, і неушкодженим повернувся на базу. Ця операція та інші вдалі бої принесли Михайлові Остроградському повагу та визнання.
За мужність у боях Михайло Остроградський був удостоєний кількох російських орденів (Святого Станіслава II ступеня, Святої Анни II ступеня, Святого Володимира IV ступеня з мечами) та кількох відзнак від союзників.
Наприкінці 1916 року Михайла Остроградського перевели командувати лінкором «Святий Євстафій». До революційних подій 1917 року він підійшов як високоповажний офіцер з бойовим досвідом і патріотичним світоглядом.
На чолі «прапорової» українізації Чорноморського флоту
Після Лютневої революції 1917 року Михайло Остроградський долучився до створення Української чорноморської громади, підтримував вимоги українців про визнання автономії України і формування власного війська і флоту.
У цей час він був комендантом Севастопольської фортеці, тобто командував гарнізоном міста. Досвідчений морський офіцер твердо розумів важливість виходу України до моря та наявності власного військового флоту для здобуття та захисту національної держави.
Влітку 1917 року на хвилі українізації вперше підняли синьо-жовтий прапор на есмінці «Завидний», а в листопаді жовто-блакитні прапори замайоріли також над іншими кораблями Чорноморського флоту, зокрема над крейсером «Пам’ять Меркурія».
Завидний сигнал «Сигнальщика»: 30 років тому на флоті замайорів прапор України
Визначну роль у тих подіях відіграв Михайло Остроградський, якого справедливо визнають одним з головних організаторів «прапорової» українізації флоту. Саме він наполегливо спонукав офіцерів підпорядковувати кораблі українській владі.
Наприкінці 1917 року капітан 1 рангу Остроградський офіційно звернувся до Генерального секретаріату УНР із проханням зарахувати його на службу до українських збройних сил.
Тоді ж, за ініціативи командувача Чорноморського флоту адмірала Олександра Немітца та за підтримки Михайла Остроградського, було надіслано телеграму про визнання керівництвом флоту влади Української Народної Республіки. Цей крок ознаменував фактичний перехід флоту під юрисдикцію України.
«Фльоті підняти український прапор!»
Розпочавши наприкінці 1917 року збройний напад на Україну, більшовицька росія прагнула вивести кораблі з Криму під свій контроль. Більшовизовані комітети флоту прагнули перебазувати кораблі до Новоросійська.
Михайло Остроградський виступив категорично проти цих вимог. 21 квітня 1918 року на загальних зборах делегатів Чорноморського флоту в Севастополі він рішуче заявив, що накази більшовицького уряду виконувати не можна, адже існує законна влада УНР, якій мусить підпорядковуватися флот.
Завдяки цій твердій позиції значна частина моряків відмовилася йти на заклик більшовиків. 29 квітня 1918 року командувач флоту контрадмірал Михайло Саблін під тиском обставин підняв над флотом український прапор.
«Український прапор піднести!»: 29 квітня — День українського прапора на Чорному морі
Утім, уже наступного дня, не отримавши чітких вказівок з Києва, Саблін дозволив частині кораблів, які не бажали підпорядковуватися Україні, покинути Севастополь. У ніч з 30 квітня на 1 травня він особисто вивів частину кораблів у море та віддав усьому флоту наказ переміститись до підконтрольного більшовикам новоросійська.
Попри це, більшість сил Чорноморського флоту лишилася в Севастополі під українськими прапорами. Командування флотом перебрав на себе Михайло Остроградський як найстарший за рангом український офіцер.
Михайло Остроградський негайно зорганізував Штаб українського флоту на лінкорі «Георгій Побідоносець» та сповістив уряд УНР і німецьке командування про ситуацію. Під орудою офіцера фактично опинилися 7 лінкорів, 3 крейсери, 12 есмінців, 15 підводних човнів та багато допоміжних суден колишнього імперського флоту.
Контрадмірал Михайло Остроградський
Втеча частини флоту дала німецьким військам формальний привід зайняти кримські порти. Вже 1 травня 1918 року, через порушення більшовиками умов миру, німці увійшли до Севастополя і захопили кораблі, що лишилися, як трофеї.
Михайло Остроградський опинився у складній ситуації, коли мусив одночасно зберегти флот від знищення або вивезення та налагодити співпрацю з німецьким командуванням, яке мало реальну силу.
На той час у Києві владу перебрав Павло Скоропадський, який проголосив Українську Державу. Він теж розумів важливість контролю над Кримом і флотом, тож спробував опанувати ситуацією, спираючись на вірних ідеї української державності військовиків.
Хрест над тризубом, знамено над Кримом: до 105-річчя українського військово-морського прапора
21 травня 1918 року гетьман призначив Михайла Остроградського своїм представником у Криму від Морського міністерства для контакту з німецьким командуванням щодо долі флоту і портів. Одночасно Павло Скоропадський присвоїв офіцеру звання контрадмірала.
На посаді представника Української Держави в Севастополі Остроградський зробив усе можливе в тих умовах для збереження українського флоту. Він упорядкував кадрові питання — зареєстрував охочих офіцерів та унтер-офіцерів у резерві, домігшись для них грошового забезпечення.
Також українська влада під його керівництвом виплачувала пенсії та компенсації родинам убитих більшовиками морських старшин і навіть організувала складні водолазні роботи для підняття тіл, щоб поховати загиблих з військовими почестями.
Послідовний щирий українець
Принциповість Михайла Остроградського неодноразово призводила до конфліктів з німцями. Він демонстративно відмовляв у виконанні вимог, які вважав принизливими для українського суверенітету.
За спогадами його підлеглого Святослава Шрамченка, контрадмірал поводився як «повний господар у Криму», що ображало німецьких офіцерів та посилювало напругу у відносинах з німцями.
Зрештою, аби уникнути відкритого конфлікту із союзниками, гетьман відкликав Михайла Остроградського. 10 червня 1918 року його замінив у Севастополі більш поступливий контрадмірал В’ячеслав Клочковський.
Контр-адмірал В’ячеслав Клочковський — командувач Чорноморського флоту України з 1917 року
Михайла Остроградського перевели на іншу посаду — він став начальником штабу 2-ї бригади лінійних кораблів, де вже не перетинався з німецькою адміністрацією безпосередньо.
Офіцер доклав також зусиль до розвитку флоту у сфері символіки та традицій. Разом зі співробітниками він розробив проєкт української військово-морської форми, який було затверджено законом 15 липня 1918 року та впроваджено у життя восени того ж року.
Сучасники відзначали україноцентричність поглядів контрадмірала. Він демонстрував свій патріотизм у спілкуванні як із німцями, так і з росіянами, що шокувало багатьох офіцерів старої школи. Саме про це написав у спогадах Дмітрій Нєнюков.
Товариш морського міністра
Після антигетьманського повстання та приходу до влади Директорії УНР український флот було втрачено. Кораблі взяли під контроль спочатку англо-французькі сили, а відтак підтримувані ними білогвардійці, які підняли російські андріївські прапори.
Багато старшин Чорноморського флоту або пішли зі служби, або перейшли на бік білогвардійців, не визнавши Директорію. Лише незначна частка офіцерів зберегла вірність УНР. Контрадмірал Михайло Остроградський був серед них.
У грудні 1918 року він прибув до Києва, і 14 грудня був призначений тимчасово виконувати обов’язки товариша, себто заступника, морського міністра в новому уряді. Однак через хаос у центральному апараті був змушений відмовитися від посади.
З моряків у міністри, з міністрів — у морпіхи: до 140-річчя контрадмірала Михайла Білинського
Лише після призначення 24 грудня 1918 року морським міністром молодого енергійного Михайла Білинського ситуація покращилася. Тож із 1 січня 1919 року Михайло Остроградський офіційно став товаришем, тобто першим заступником морського міністра УНР.
Співпраця Михайла Білинського та Михайла Остроградського виявилась напрочуд ефективною, особливо якщо зважити на умови, за яких їм довелося працювати. Морське міністерство під їхнім керівництвом стало чи не найдієвішим серед усіх урядових відомств Директорії.
Вони одразу взялися за організаційні питання: розробляли новий закон про Чорноморський флот, створили гардемаринську (офіцерську) школу, формували підрозділи морської піхоти тощо.
Спроба Одеського гамбіту
Водночас Михайло Остроградський виконував також особливі доручення. Наприкінці грудня 1918 року його під виглядом приватної особи відрядили до Одеси, яка на той момент перебувала під контролем військ Антанти та білих росіян.
Завданням контрадмірала була підпільна праця за метою консолідувати українських офіцерів та вояків на Півдні, підтримувати там українське підпілля та захищати інтереси УНР перед союзниками.
В Одесі Михайло Остроградський облаштував конспіративний штаб у квартирі поблизу театру, куди сходилися представники різних українських партій. Він збирав дані про настрої населення і з’ясував, що значна частина одеситів симпатизує українській ідеї.
Перебуваючи в Одесі, контрадмірал намагався заручитися підтримкою Антанти. Із цією метою він проводив переговори з представниками союзників, доводячи, що Одесу слід передати під контроль українських сил, аби спільно боротися проти більшовиків.
У цей час він пропонував Головному Отаману Симону Петлюрі зосередитися на Півдні, оскільки саме через Одесу можна було б отримати допомогу від союзників, мобілізувати патріотично налаштованих моряків та підняти антибільшовицьке повстання в тилу ворога.
На жаль, порадам Михайла Остроградського здійснитися тоді не судилося. Українська влада зосередилась на Києві, що зрештою призвело до втрати контролю над Чорномор’ям.
Остання спроба контрадмірала
Після вимушеного відступу українського війська за Збруч й укладення союзу з Польщею, навесні 1920 року з’явився шанс для реваншу. 17 квітня 1920 року Симон Петлюра призначив контрадмірала Михайла Остроградського Головним начальником Чорноморського флоту та заступником військового міністра УНР з морських справ.
Це було призначення авансом, адже флот потрібно було ще відвоювати, тож на новій посаді Михайло Остроградський заходився відроджувати боєздатність українських сил на воді. Зокрема, він заново створив Дніпровську воєнну флотилію зі штабом у Києві.
Події, на жаль, розвивалася несприятливо. Більшовицька Червона армія швидко накопичила величезну перевагу в силі та почала витісняти українців і поляків. Влітку 1920 року війська УНР знову залишили територію України.
«Вояк з крови й кости»: генерал Олександр Греків розплатився за служіння Україні «роками неволі й втраченим здоров’ям»
Восени 1920 року Михайло Остроградський очолив українську військово-морську місію в Румунії. Перебуваючи у Бухаресті, він мав координувати дії з представниками Антанти, а також встановити зв’язок із білогвардійським генералом Петром Врангелем.
Переговори з останнім відбувалися через посередників, і в листопаді 1920 року врангелівці навіть висловили готовність де-факто визнати суверенітет УНР для укладення військової угоди проти більшовиків.
Утім, ці плани запізнилися — червона армія прорвала оборону Кримського півострова через Перекоп і розгромила сили Врангеля. Білогвардійці евакуювалися, а Польща, уклавши мир з рсфрр, припинила підтримку УНР.
Почесне найменування 35-ї бригади морської піхоти
Після поразки Української революції Михайло Остроградський опинився в еміграції в Румунії, замешкавши у Бухаресті. Пережиті випробування підірвали його здоров’я, і 30 грудня 1923 року військовик помер від серцевого нападу.
Михайло Остроградський залишив яскравий слід в історії українського національного флоту. Сучасники згадували його як талановитого, принципового і відданого Україні офіцера.
Повернення пам’яті про видатного військовика почалося після відновлення незалежності України. Біографію Михайла Остроградського викладено в кількох десятках наукових, науково-популярних та публіцистичних публікаціях.
На честь Михайла Остроградського названо вулиці в кількох містах України — Одесі, Дніпрі, Кременчуці, а також встановлено меморіальну дошку на фасаді ліцею в селі Хорішки на Полтавщині.
23 серпня 2020 року Указом Президента України почесне найменування «імені контрадмірала Михайла Остроградського» було присвоєне 35-й окремій бригаді морської піхоти Військово-Морських Сил Збройних Сил України.
«Контрадмірал Михайло Остроградський — один із видатних українських військово-морських діячів часів Української революції 1917–1921 років, який зробив вагомий внесок у становлення національного військового флоту. Він послідовно підтримав ідею українізації Чорноморського флоту, виступав за підпорядкування кораблів та морських частин Українській Народній Республіці й формування власної системи морського управління.
Остроградський сприяв організаційному оформленню українських морських структур, підтримував створення національного офіцерського корпусу та відстоював право України на власні військово-морські сили. Його діяльність і державницька позиція стали важливою складовою процесу формування української морської традиції та заклали підґрунтя для розвитку Військово-Морського Флоту України», — наголосили у вітальному дописі з нагоди ювілею Михайла Остроградського на сторінці 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського ВМС ЗСУ в соціальній мережі Facebook.
