Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка (ВІКНУ) — це сучасний військовий навчальний заклад, який готує фахівців з повною…
24 липня (12 липня за старим стилем) 2023 року виповнилося 140 років від дня народження видатного українського військового діяча Михайла Білинського (1883–1921).
Поліглот і каліграф, різнобічно обдарована і високоосвічена людина, він пройшов шлях від моряка до морського міністра Української Держави та міністра внутрішніх справ УНР, однак був завжди готовий змінити міністерський портфель на однострій морпіха й опікувався створенням одного з найперших підрозділів морської піхоти в історії модерних українських збройних сил.
Це була людина з високою освітою (по закінченні середньої освіти він закінчив Лазаревський Інститут східних мов у москві і Воєнно-Морську школу в петербурзі), на европейську міру розвинена, надзвичай енергійна і з широким державним розумом, який дозволив йому посідати не лише становище морського міністра (1919 р.), а й становище Міністра внутрішніх справ (1920–1921 рр.) (Шрамченко С. Український Морський Міністр Старший Лейтенант фльоти М. І. Білінський // Літопис Червоної Калини. Львів, 1932. Ч. 9. С. 17).
Народився Михайло Білинський у містечку Драбові-Барятинському сучасної Драбівської селищної громади Черкаської області. Після навчання у Другій Київській гімназії вчився у московському Лазоревському інституті східних мов, де опанував арабську, вірменську, перську, турецьку, кримськотатарську та грузинську мови, а також пройшов курс зі східної каліграфії.
Відчуваючи поклик до військової служби на морі, 1904 року добровольцем розпочав службу в морському флоті у званні юнкера. Служив на міноносці «Буйний», з 1905 року — на «середньому» броненосному крейсері «Пам’ять Азова», згодом також на лінійних кораблях «Пантелеймон» і «Три святителі». 1911 року звільнився в запас, працював у міністерстві фінансів у санкт-петербурзі. З початком Першої світової війни Михайло Білинський повернувся на флот, де знов служив на міноносці «Буйний» та ніс берегову службу, командуючи ротою новобранців 2-го Балтійського флотського екіпажу. За роки війни пройшов шлях до старшого лейтенанта флоту, був нагороджений медалями та орденами.
З початком революційних подій 1917 року Михайло Білинський рішуче й з ентузіазмом занурився у вир подій, розпочавши українізацію на Балтійському флоті. За його активної участі офіцери-українці створили Український військово-морський революційний штаб, який пропагував серед матросів ідею української автономії, й розпочав створення українських команд на окремих кораблях, таких як крейсер «Світлана», міноносці «Україна» та «Гайдамак». У подальшому ці кораблі планували включити до складу Українських військово-морських сил.
Після більшовицького перевороту у жовтні 1917 року Михайло Білинський переїхав до Києва, де відразу включився в державницьку роботу. Будучи членом центрального комітету Української партії соціалістів-самостійників і моряком, особливу увагу він приділяє створенню Українського генерального секретарства морських справ, а згодом як фахівець у цій царині бере участь у роботі з укладання мирного договору з Румунією та підписанні Берестейського трактату.
…в особі Михайла Білинського сполучалася і відважна військова людина, і невтомний партійний діяч — і це останнє його затягало, й він повсякчас поривався до партійної діяльності. Але Михайло Білинський, як правдивий патріот, добре розумів, де й у яку годину він повинен бути. (Савченко-Більський В. Старший лейтенант фльоти Михайло Білинський // За Державність. Каліш, 1932. Ч. 3. С. 227–228).
Фаховість і патріотизм гармонійно поєднуються в особі Михайла Білинського, що робить його незамінним професіоналом на службі новонародженій держави Україна — спочатку у формі Української Народної Республіки доби Центральної Ради, потім Української Держави часів гетьманства Павла Скоропадського.
В уряді гетьмана Білинський обійняв посаду помічника начальника Головної господарчої управи морського міністра, входив до складу української делегації, яка вела переговори з більшовиками у справі укладання мирного договору з радянською росією, працював у складі міжвідомчої комісії із врегулювання транспортного сполучення водними та залізничними шляхами України.
Коли ж уряд гетьмана Скоропадського почав набирати занадто московського напрямку, Михайло Білинський, як людина щирого національного почуття й твердого переконання, входить 16 липня 1918 року до складу партії С. С. (соціалістів-самостійників) і бере найактивнішу участь у справі боротьби зі злочинним напрямком того уряду. (Савченко-Більський В. Старший лейтенант фльоти Михайло Білинський // За Державність. Каліш, 1932. Ч. 3. С. 227).
Будучи висококласним професіоналом, вірним українській справі, Михайло Білинський не міг не зауважити засилля проросійськи налаштованих посадовців та офіцерів в урядових та військових структурах за правління Павла Скоропадського. Це привело його до табору противників гетьмана, які підготували й підняли антигетьманське повстання.
В уряді Директорії Михайло Білинський був призначений 25 грудня 1918 року Міністром морських справ УНР й заповзято узявся за створення українського військово-морського флоту. У січні 1919 року він зосередив увагу на спробах повернути Україні флот та бази на Чорному морі, а також розробці відповідного законодавства. Зокрема, за його активної участі були розроблені й ухвалені Закон про флот, Закон про морське міністерство, Закон про гардемаринську школу та інші важливі нормативно-правові документи.
На жаль, важкі обставини війни з радянською росією не дали Михайлові Білинському змоги втілити в життя широку програму започаткованих і частково реалізованих проєктів. У своєму останньому наказі на посаді морського міністра від 24 квітня 1919 року він зазначив:
«Складна політична ситуація і відірваність від берегів і портів не дала нам зараз можливості по відбудові державного флоту, але всі підготовчі кроки виконувались Морським відомством. Знаю, що в таких обставинах важко вимагати від співробітників особливо корисної праці, а томі лічу своїм обов’язком підкреслити, що співробітники міністерства старалися завжди бути на належній висоті. Вірю, що як тільки з’явиться можливість реальної праці всіх старшин, морців та козаків, як вірні сини України і глибокі патріоти зі всією енергією почнуть відбудову державного флоту, і що найближчим часом наш воєнний прапор гордовито замаярить на водах Чорного та інших морів».
Пішовши з посади міністра, Михайло Білинський з потроєним ентузіазмом заходився довкола комплектування першого полку української морської піхоти, ідею створення якого він висловив Симону Петлюрі ще в лютому 1919 року. Формувати дивізію збиралися з добровольців Поділля, однак через відступ під ударами російської армії на захід України втілювати плани в життя Білинському довелося вже в Галичині.
Ставши командиром створюваної дивізії морської піхоти, він розпочав набір до складу підрозділу спочатку колишніх моряків цісарського Адріатичного флоту Австро-Угорщини, а потім, коли їхньої кількості забракло, почав заохочувати ставати до лав українських морських піхотинців молодих сплавників лісу з карпатських річок. Так було створено 1-й Гуцульський полк морської піхоти.
Створення першого в історії модерного українського війська підрозділу морпіхів стало справжньою кульмінацією державницької та військової праці Михайла Білинського. Невдовзі за прикладом 1-го Гуцульського полку морської піхоти були сформовані полки морпіхів у Кам’янці-Подільському та Бродах. Відправлені на фронт, українські морпіхи звитяжно воювали проти більшовицьких військ в районі містечок Волочиськ і Жмеринка, захопивши обидва ці міста.
Створені Михайлом Білинським підрозділи морської піхоти стали елітними частинами Дієвої армії Української Народної Республіки. Спогади про них українських воєначальників доби Перших визвольних змагань сповнені гордості і шани до перших українських морпіхів.
До кінця 1919 року Михайло Білинський б’ється разом зі створеними ним підрозділами морпіхів проти радянських російських загарбників на передовій, бере участь у Першому Зимовому поході Армії УНР. Після інтернування бійців української армії на території Польщі Білинського призначили міністром внутрішніх справ Ради народних міністрів Української Народної Республіки. На цій посаді він очолив комісію з розробки Конституції УНР, згодом брав участь у роботі Вищої військової ради, а тимчасово виконуючи обов’язки міністра фінансів опікувався облаштуванням Головного військово-історичного музею-архіву УНР.
Останньою військовою виправою Михайла Білинського став героїчний і трагічний Другий Зимовий похід Армії УНР у жовтні — листопаді 1921 року. Потрапивши в оточення під селом Малі Міньки Овруцького повіту Волинської губернії, морський піхотинець до останнього відстрілювався, знищивши кількох ворожих солдатів. «Вистріливши всі набої зі свого самопалу системи Кольт (який він мав ще з флоту), Михайло Іванович Білинський, щоб не потрапити живим у полон, останнім пострілом позбавив себе життя. Пізніше його поховали селяни», — згадує про його загибель Святослав Шрамченко.
Нащадки гідно шанують пам’ять засновника модерної української морської піхоти. 5 липня 2019 року указом Президента України ім’я Михайла Білинського присвоєно 36-й окремій бригаді морської піхоти Командування морської піхоти Військово-Морських Сил Збройних Сил України.
