ТЕМИ
#ТЕРОБОРОНА #СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

Як і коли: в очікуванні змін в організаційній культурі нашого війська

Прочитаєте за: 12 хв. 5 Грудня 2021, 19:11 16

Що таке організаційна культура в армії? Це переконання, цінності, моделі поведінки, що визначають дії військових, їхнє почуття ідентичності та реалізацію компетенцій. Що впливає на те, як організація функціонує й пристосовується до зовнішніх стимулів, наскільки успішною у своїй діяльності вона може бути. У Києві відбулася дебютна конференція MODUS INITIATIVE, присвячена організаційній культурі у війську. Вона зібрала на дискусійних панелях і лекціях низку міжнародних та вітчизняних експертів, які висловилися щодо шляхів формування організаційної спроможності, нових підходів до мотивації військових, лідерства, гендерних аспектів служби, моделей управління та ухвалення рішень. Зокрема, серед доповідачів були Майкл Репас — генерал-майор ЗС США у відставці, людина із бойовим та аналітичним досвідом, та Вінета Кляйне — директорка Центру інформації та документації НАТО.

Загалом, це експертне зібрання «інспірувалося» дослідженням фонду «Повернись живим», яке виконували на замовлення Генштабу ЗСУ щодо плинності кадрів у війську. І висновок цієї роботи такий: до плинності призводить саме невідповідна організаційна культура.

Наші кореспонденти побували на заході, послухали виступи й дискусії, а також взяли ексклюзивні коментарі в учасників конференції.

Війна як ініціація й соціальна ідентифікація

Зокрема, із головним сержантом Збройних Сил України головним майстер-сержантом Олександром Косинським нам вдалося поспілкуватися на полях конференції.

— Змінювати управлінську культуру в армії слід було починати ще 30 років тому. Але без нинішньої війни із російським агресором наш соціум не зміг би еволюціонувати так, як після 2014-го. Зокрема, і військо. Важливо, що зміни тривають і в ціннісному вимірі, традиціях, питаннях корпоративної культури, усталення інституції лідерства. Адже українці в однострої мали дати собі відповідь, заради чого і кого жертвувати, хто є реальний ворог і чому з ним потрібно воювати, застосовуючи проти нього зброю. Тобто це своєрідна ініціація, соціальна ідентифікація.

Наші воїни часто стикаються з етичними викликами, коли артбатарея ворога б’є по них із населеного пункту і треба якось справедливо відповісти, але загроза втрат серед мирного населення й порушення міжнародного права унеможливлює дзеркальний варіант вогневої відповіді

Наш воїн повинен мати міцні моральні кордони та чітко дотримуватися закону — війна для нього не має стати виправданням будь-якого вчинку чи дії. Бо він воює за правду і наш цивілізаційний вибір. І є цілком видимі грані, через які військовик не повинен переступати, аби не вподібнюватися ворогу, для якого обстріли великим калібром із шкільного двору чи житлового кварталу є узвичаєною практикою. Ординці таку «правильність» сприймають як слабкість. І наші воїни часто стикаються з подібними етичними викликами, коли артбатарея ворога б’є по них із населеного пункту і треба якось справедливо відповісти, але загроза втрат серед мирного населення й порушення міжнародного права унеможливлює дзеркальний варіант вогневої відповіді.

І як ці цілком практичні проблеми, вирішення яких дуже непросте, повязані з організаційною культурою в армії?

— Зв’язок найтісніший. Нині не той час, як за часів маршала Жукова, котрий заради досягнення результату оперував поняттям «за будь-яку ціну», що ототожнювалося із сотнями тисяч невиправданих втрат. Тоді такі глобальні трагедії не викликали народного гніву й протесних явищ. Натепер в ухваленні будь-яких військових управлінських рішень провідною цінністю є людина (ст. 3 Конституції України. — Авт.). Це повинні враховувати керівники на всіх армійських щаблях, а їхні накази мають відповідати такій філософії.

Гроші вирішують не все

Директор МБФ «Повернись живим» Тарас Чмут теж упевнений, що наші люди є тим активом, цінністю-перевагою у війні з Росією. Саме завдяки сотням тисяч українців, добровольців і волонтерів, вдалося зупинити цю агресію і стабілізувати лінію зіткнення. Але, на його думку, після активної фази спротиву ЗСУ почали відкочуватися до пострадянських практик паперової армії, бюрократії, деморалізації особового складу і відтоку частини кадрів. Неважливо, скільки у нас буде танків, ракет, літаків, квадрокоптерів, важливо — щоб були мотивовані люди, здатні цим усім керувати і ефективно застосовувати.

— Наше дослідження (https://drive.google.com/file/d/1WfWqzhXv2iD5GoRpucM0VkJnJ3iWd43y/view), на замовлення Головнокомандувача ЗСУ, яке тривало майже рік, лише підтвердило, що за рівнем важливості для військовослужбовців в оцінці командира на першому місці є його менеджерські та лідерські якості. На другому — чинник середовища — із ким військові разом служать. На третьому — можливість участі в бойових діях, а от грошове забезпечення — на сьомому місці серед пріоритетів, — зауважив під час заходу Тарас Чмут. — Насправді не все вирішують гроші. Саме тому слід трансформувати організаційну структуру ЗСУ, підвищити їхню привабливість на ринку праці, здатність там конкурувати і боротися за кращих людей. У продовження нашого дослідження з’явилася ідея провести цю конференцію, аби фахово проговорити, як трансформувати військо, щоб ми мали ефективну його модель, здатну в майбутньому змінити хід війни.

Чим більш бойовим є підрозділ, тим якісніше в ньому налагоджені процеси і тим вища персональна мотивація людей та кращі командири

Мій досвід взаємодії з армією доводить, чим більш бойовим є підрозділ, тим якісніше в ньому налагоджені процеси і тим вища персональна мотивація людей та кращі командири. Війна суттєво впливає на це і є певним фільтром таких процесів. Тилові частини більше тяжіють до моделі пострадянської армії, де імітація заміняє результат. Інший несподіваний результат дослідження: чим мотивованішою людина приходить в армію, тим швидше вона розчаровується. Це несправджені очікування. Вона вважає, що йде захищати країну, але стикається з армійськими реаліями і моментально вигорає. А далі цей військовик просто дослужує контракт і звільняється. Від того, як у командира розвинені лідерські якості, наскільки він готовий працювати з підлеглими, розумітиме глобальну мету, залежить у простого солдата розуміння процесів у війську.

Привернула увагу лекція представниці Львівської бізнес-школи Українського католицького університету Олександри Альхімович, яка розбиралася в тім, що допоможе чіткіше бачити рекрутингові можливості ЗСУ і залучати на контракт якісний персонал. Зокрема, вона зауважила, що ті причини певного незадоволення місцем діяльності, які вказували військові, вказують і працівники цивільної сфери. Отже, у війську має сенс застосовувати вдосконалені інструменти управління, які практикує бізнес та його організаційна культура.

В армії бракує селекції лідерів

Головний сержант Збройних Сил Олександр Косинський під час робочої панелі справедливо наголосив, що військове лідерство унікальне, бо пов’язане з готовністю взяти відповідальність за життя людей, прийняттям рішень на знищення противника і водночас захист своєї держави. Це те, чого в комерційних організаціях немає. Військове лідерство пов’язане із потребою проявляти хоробрість, мужність у стресових умовах. І висловив упевненість, що час догматів радянської формації минув. Нині доба нових лідерів, абсолютно нової генерації командирів. Проте в армії ще бракує ефективної селекції. Давно існує ініціатива Генерального штабу щодо змін до закону «Про військовий обов’язок і військову службу» в частині уведення випробувального періоду терміном 3–6 місяців як для тих громадян, які вперше зібралися пройти базовий військовий курс, так і тих, хто відновлюється на службі. Схвалення цієї ініціативи, на переконання Олександра Косинського, започаткує згаданий реальний механізм селекції.

Тим часом про ризики піррових перемог говорив Андрій Рождественський —  директор Центру лідерства Українського католицького університету, бо дуже важливо вміти досягати цілей, але завжди слід пам’ятати про їхню ціну.

— Суб’єктом наших досліджень є лідер чи лідерка в українському суспільстві, зазвичай на керівних посадах, хоча лідери бувають і неформальними. Особливий інтерес у нас викликає цей феномен у ЗСУ. Звісно, до цього нас підвела війна. І цей сектор потребує більшої підтримки науковців, — зауважив під час розмови з нашим кореспондентом пан Рождественський.

— Тут багато обговорювали професійних лідерів. А яка роль лідерів неформальних, обраних середовищем і не за посадою, у військовому організмі? —  запитуємо в експерта.

Лідерство не призначається автоматично наказом, а є внутрішнім ментальним станом, покликом. І в цьому, власне, яскрава відмінність між поняттями «керівник» та «лідер»

— Не обов’язково такі люди є конкурентами лідерів «офіційних», —  коментує директор Центру лідерства. —  Чи стануть вони помічниками командиру, залежить від того, як це лідерство не за посадою сприймає вищий керівник. І який інструментарій для підтримки чи навпаки він використовує щодо такої особистості. На моє переконання, використовувати саме такий потенціал підлеглих є святим обов’язком кожного лідера. Навіть є така концепція лідер-блокерів і лідер-брідерів. Якщо ви належите до останньої категорії і селекціонуєте лідерів, то такі люди вам будуть лише допомагати. І таких особистостей слід виховувати, спираючись на певну систему навчання, суть якої в тім, що лідерство не призначається автоматично наказом, а є внутрішнім ментальним станом, покликом. І в цьому, власне, яскрава відмінність між поняттями «керівник» та «лідер».

—  Мені здається, що після призначення дехто гадає, що це лідерство прилипає до посади за визначенням. І тут, напевно, якусь негативну роль, і в армії також, вносить таке явище як лобізм, внаслідок чого керівниками стають несформовані лідери, хоч і професіонали своєї справи…

— На жаль, не без цього. Тому саме має бути система, яка вчить лідерству і мистецтву брати відповідальність. Повноваження посадові дають справжньому лідеру легітимні інструменти реалізації свого потенціалу.

Що таке організаційна культура?

— Це набір базових поведінок людей, причому несвідомий, який моделює дії в тих чи інших ситуаціях. Про що я. От є стереотип, що якщо ви домовляєтеся про зустріч із німцем і українцем, то є більша ймовірність, що німець прийде вчасно, бо така їхня ментальність. Тобто це щось схоже на національну культуру, але в масштабі окремо взятої організації. І коли група потрапляє в ситуацію, в якій вона ніколи не була, і от придумує певне рішення, що спрацьовує, і яке закладається в певний фундамент. Далі подібні ситуації група вирішує за шаблоном. Проблема з організаційною культурою в тому, що вона передається спадково, без розуміння, чому та або інша дія відбувається. Себто ми можемо робити те, що виконували наші пращури, і критично не розуміти, а чому саме так, чому цей спосіб кращий. З часом колишня культура рішень стає неефективною, бо світ змінюється. В Україні вже неодноразово змінилися контексти, еволюціонували люди, приміром, воєнна парадигма відходить від підходу «Бабы новых нарожают», постала інша фундаментна цінність і людиноцентричність. Але досі працює старий управлінський і ментальний «софт», потрібно інсталювати інші парадигми. І не тільки у війську.

Валерій Гудзь: «Лідером є той командир, який не штовхає, а веде»

Дуже надихнула насамкінець конференції зустріч і розмова із без перебільшення легендарним полковником і комбригом, а наразі слухачем НУОУ Валерієм Гудзем.

— Лідером є той командир, який не штовхає, а веде, першим вступає в бій і бере відповідальність. Якщо взяти за приклад історичні постаті, я би назвав Наполеона, а в українських реаліях — того ж полковника Михайла Драпатого, — говорить Валерій Федорович. — Переконаний: саме у реальному житті люди стають лідерами, цьому тільки в аудиторії не навчиш. Він має навчитися викликати повагу підлеглих, довіру, авторитет. Лідерство – це не про кілька лекцій і швидке становлення – це роки важкої праці й самовдосконалення. І тут багато тонкощів насправді. Інколи, особливо в бойових умовах, інструкція, наказ тощо не дозволяють ухвалити правильне рішення. І саме етос воїна може стати таким дороговказом, який є у твоїй душі та серці, і може щось підказати та підвести до оптимального рішення. І саме війна показує, наскільки початкове лідерство, здобуте під час підготовки, є справжнім чи ні для командира.

Скільки б у тебе не було підлеглих — кількасот чи кілька тисяч — ти маєш знаходити час, щоб із ними спілкуватися. Знаю багатьох командирів і командувачів, які у складні часи, після обстрілів, одразу виїздять на передову і розмовляють з бійцями. Особиста комунікація дуже важлива для лідера.

— Як правильно селекціонувати лідерів, і йдеться не лише про лідерів за посадою, а й про неформальні середовища? Адже люди інколи самі не розуміють того, що готові стати лідерами.

— Так, погоджуюся, що людям із потенціалом лідерським потрібно допомагати. Звісно, в армії присутній і ще радянський спадок, коли на певний щаблях є люди, які хочуть саме керувати, але не відповідають критеріям сучасного лідера у військовій сфері. Про таких досі кажуть: «От він може закрутити…». Тут сходяться різні компоненти — професійний, психологічний, комунікаційний, ціннісний і навіть фізичний. Слід цю готовність до лідерства визначати, виявляти ще задовго до того, як людина стає до керівного керма, і враховувати цей комплекс кондицій під час призначень та просування по службі.

Звісно, призовник чи курсант не може бути лідером за посадою, але може бути авторитетом у своєму середовищі — це і є точкою росту, коли має включатися селекція. І тут велика роль у безпосереднього командира підрозділу, де виникають такі лідерські феномени. І коли ми вже оцінюємо лідерство на високих щаблях, то лише професіоналізму замало. Згадаймо непросту історію легендарного, без сумніву авторитетного, американського генерала Джорджа Паттона. І якщо вже говорити про умови воєнного часу, то саме найвища вимогливість, жорсткість але не жорстокість, утримання військ у потрібному тонусі є найважливішим елементом ефективності військового керівника.

Нині набагато простіше мотивувати особовий склад, бо не потрібно пояснювати, для чого нам потрібен надвисокий рівень готовності. А от згадую, наскільки важко це було зробити, особливо щодо строковиків, у 1990-ті роки, коли не було розуміння реальної загрози. І наші Герої, що віддали життя за Україну, як-от Андрій Кизило, Адрій Жук і Леонід Дергач, не стали б без війни тими, ким ми їх знаємо. Як і наймолодший Герой України Василь Тарасюк.

Переконаний, що авторитет і повагу лідер в армії має завоювати й утримувати власним прикладом. Приміром, попри свої 50 років, я можу 17 разів підтягнутися, намагаюся знаходити час для 10-кілометрових пробіжок, не цураюся показати на полігоні, як правильно повзти чи стріляти. І повага до колективу повинна бути не показною, а реальною, щирою й відкритою.

Фото: Дмитро Юрченко

11
1

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас в Telegram

Захищаємо світ

00
00
00
rss.feed, Армія і суспільство, Важливо, Новини