У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
Завжди дивився на все з оптимізмом.
Вадим народився 17 серпня 1977 року в Одесі.
«Він завжди заступався за мене перед батьками. Пам’ятаю, ми вирішили пограти в хокей у нашій маленькій однокімнатній квартирі, і я випадково ключкою розбив телевізор. Так він тоді взяв провину на себе. Сказав: «Брате, я молодший, мене не так сильно сваритимуть, як тебе», — розповів старший брат Роман.
Брати все життя були дуже близькими, піклувалися один про одного і проводили разом вільний час — навіть професію обрали однакову.
Вадим здобув дві освіти — в Одеському державному університеті імені І. І. Мечникова та Одеському державному університеті внутрішніх справ. У 2000 році вступив на службу до правоохоронних органів і пройшов шлях від помічника слідчого до керівника слідчих підрозділів поліції Одеської області.
Роман розповів, що коли він працював у ДАІ, то молодший брат прийшов до нього на стажування.
«Ми тоді працювали у нічну зміну і так вийшло, що почали переслідувати автомобіль, водій якого не зупинився на вимогу. Дуже «весело» і довго переслідували. І Вадик потім вийшов з автівки та сказав: «Ні, брате, я, мабуть, хочу бути слідчим», — з усмішкою згадує він.
Колеги вважають Ковальського добросердною і професійною людиною, яка любила свою справу.
«Санича в поліції глибоко поважали. Для мене він був наставником, другом і деколи навіть батьком», — сказала товаришка по службі Олена Кумайгородська.
Вадим був гідним керівником для молодих слідчих.
«Усі знали, що він завжди підтримає і словом, і ділом. До нього завжди можна було звернутися за допомогою і порадою, в будь-який час. У нього було багато досвіду, він ним ділився з усіма. І він ніколи не кричав на своїх підлеглих, був дуже стриманим», — заявила колега Наталія Мрочко.
Чоловіка любили і поважали не тільки колеги, а й рідні та друзі. Теща Ганна Чернухіна зазначила, що Вадим був порядною і доброю людиною, яка приходила на допомогу всім, не рахуючись з особистим часом.
«Мій коханий мав велике і щире серце. Він був справжній сім’янин та офіцер і більш за все на світі любив свою родину. Я вдячна Богу за те, що зустріла справжнього Чоловіка», — сказала дружина Наталя.
Життя Вадима Ковальського обірвалося 18 листопада 2024 року під час обстрілу росіянами середмістя Одеси: балістична ракета впала біля об’єкта, де слідчий виконував службові обов’язки, і він загинув…
Попрощалися з поліцейським 20 листопада 2024 року.
Зі своїх 47 років чоловік присвятив службі майже половину — 24.
Захисник був уважним до всіх, а особливо до дітей, які його просто обожнювали. Він навіть став хрещеним батьком дітей старшого брата.
«У мене коли народилися діти, то постійно були дзвінки: „Вадику, памперси, Вадику, харчування, Вадику, лікаря“. В усьому, що було пов’язане з дітьми, він повністю мені допомагав. У будь-який час — ніч чи день — завжди», — сказав Роман.
Друг Юрій Грінченко зазначив, що Вадим ніколи не жалівся на життя, хоч як складно йому було, був справжнім одеситом і завжди дивився вперед з оптимізмом.
«Вадим був світлою і невідмовною людиною. І завжди казав: «Все буде добре», — згадує дружина брата поліцейського Тетяна.
Син Єгор сказав, що тато був для нього найближчою людиною: ніколи не сварив, уважно слухав і давав гарні поради.
«Навіть пам’ятаю, що в дитинстві я не міг без нього заснути, а він був на роботі. І він виривався на годинку чи другу, я засинав, і він знову їхав на роботу», — каже хлопець.
Батько був прикладом для юнака в усьому і знав про нього абсолютно все — багато чого не знала навіть мама.
Чоловік міг поглядом пояснити Єгору, що той чи інший вчинок є поганим і що його не слід повторювати. При цьому з дріб’язкових витівок сина чоловік просто сміявся.
Хлопець зазначив, що дуже любив розмовляти з батьком, зокрема, про машини. Як каже Роман, його молодший брат також дуже любив риболовлю.
«Пригадую, як ми рибалили разом. Тато спіймає якусь рибу, дасть мені. Каже: „Іди та поклади в садок“. Не доносив я до садка, на жаль… Тоді батько був не в захваті, але навіть нічого не казав, лише посміявся… Сумую за ним. Багато чого не сказав йому», — повідомив Єгор.
Юнак хоче бути схожим на тата, зокрема, здобути такий самий фах.
Вічна пам’ять та шана Захисникові!
Фото: Нацполіція
За матеріалами Нацполіції, поліції Одеської області
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
