Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
Перетворити F-16 на авіаційну платформу для далекобійних ударів по глибоких тилах противника не вдалося через брак коштів та зміну пріоритетів командування — проєкт згорнули на фінальній стадії.
Ця сторінка історії «Бойового Сокола» — приклад того, як технічний прорив може зупинити не брак можливостей, а зміна політичних і військових пріоритетів.
Про амбітний проєкт перетворення F-16 на F-16XL — «Ударного Суперсокола» — з рекордною дальністю і вантажопідйомністю, його унікальні інженерні рішення та причини закриття програми читайте в матеріалі АрміяInform.
Після успіху базового багатоцільового винищувача F-16 інженери General Dynamics під на чолі з Гаррі Хіллекером вже у 1977 році розпочали проєкт SCAMP (Supersonic Cruise and Maneuver Prototype) з метою підвищення дальності польоту та ударних можливостей «Бойового Сокола» без втрати маневреності літака.
Результатом проєкту став прототип F-16XL з подовженим фюзеляжем і абсолютно новим крилом особливої форми. Його ознаками було збереження максимуму елементів базового F-16 при радикальному підвищенні бойового потенціалу задля перетворення легкого одномоторного винищувача на багатоцільовий бойовий літак з дальністю і бойовим навантаженням на рівні важчих машин.
1981 року ВПС США оголосили конкурс Enhanced Tactical Fighter (ETF) на заміну бомбардувальникам F-111 для так званих місій deep strike — ударів по глибокому тилу противника без ескорту винищувачів чи постановників перешкод. General Dynamics висунула на конкурс саме свій F-16XL, який отримав умовну назву «Strike Falcon» — «Ударний Сокіл».
Новий варіант F-16 мав довший на 1,4 м (56 дюймів) фюзеляж і крило збільшеної площі, що дозволило розмістити значно більше палива та точок підвіски озброєння. За рахунок цього F-16XL міг нести приблизно вдвічі більший боєзапас, ніж стандартний F-16A, і доставити його на 40–50% далі.
Головним технічним проривом проєкту F-16XL стало нове крило збільшеної площі й особливої форми, відоме як «зламана стріла» (cranked-arrow wing). Це дельтаподібне крило з характерним «зламом» по передній кромці. Його внутрішня прифюзеляжна секція має помірну стрілоподібність із кутом близько 50°, тоді як зовнішня секція застрілована під кутом близько 70°.
Внутрішня частина крила створює основну підйомну силу, покращує злітно-посадкові характеристики та вміщує значну частину внутрішніх паливних баків. Зовнішня секція оптимізована для зниження опору на надзвукових швидкостях і стабілізації літака під час маневрів.
Така схема зберігала переваги дельта-крила на високих швидкостях, але позбавляла його типових недоліків на малих швидкостях. Менш застрілована частина крила забезпечила хорошу стійкість і керованість при посадкових швидкостях.
Конструктори фактично перетворили F-16 на безхвостий літак: штатні горизонтальні оперення прибрали, а роль рулів висоти та елеронів виконували чотири секції рухомих закрилків по задній кромці великого крила.
Така схема зберігала переваги дельта-крила на високих швидкостях, але позбавляла його типових недоліків на малих швидкостях — менш застрілована тилова частина крила забезпечила хорошу стійкість і керованість при посадкових швидкостях.
Завдяки ретельно розрахованому аеродинамічному профілю опір не зріс, а зменшився, що дало приблизно 25 % виграшу в аеродинамічній ефективності в надзвуковому режимі польоту без погіршення характеристик польоту на дозвуковій швидкості. Льотчики відзначали напрочуд спокійний політ XL на великій швидкості та малих висотах, де звичайний F-16 відчував турбулентність та тряску.
Площа крила зросла до 58,8 м² — більш ніж удвічі порівняно зі стандартним F-16, площа крила якого становить близько 28 м². Це дало змогу кардинально підвищити дальність польоту і бойове навантаження машини. При цьому нове крило частково виготовляли з композитів, що дозволило зекономити близько 270 кг ваги.
За рахунок внутрішніх порожнин у крилі та вставок у фюзеляж об’єм паливних баків зріс на 65–80% — фактично F-16XL ніс майже стільки ж пального, як двомоторні винищувачі, не потребуючи підвісних баків для більшості завдань.
Площа крила дозволила також оптимально розмістити величезний арсенал: до 17 вузлів підвіски для бомб і ракет. Загальна маса бойового навантаження F-16XL сягала близько 6,8 тони (15 тис. фунтів) — це удвічі більше, ніж у стандартного F-16.
Озброєний F-16XL міг зберігати високу швидкість: він був здатен виконувати ривок на надзвук навіть із повним бомбовим навантаженням на великих і малих висотах. Бомби калібру 500 фунтів (227 кг) підвішувалися по 3‒4 в ряд і частково «втоплювалися» в обтічні пілони, що мінімізувало додатковий опір.
Крім того, новий крилофюзеляж забезпечував меншу ефективну радіолокаційну площу і більші кути допустимих перевантажень навіть із підвішеними бомбами. По суті, інженери створили «крило майбутнього», що перетворило легкий винищувач на компактну «літаючу вантажівку» без втрати льотних якостей.
Важливо, що F-16XL зберіг всі позитивні риси звичайного «Бойового Сокола». Він мав високий запас тяги, чудову маневровість і сучасну авіоніку. Навіть із підвішеними бомбами літак міг виконувати різкі маневри з перевантаженнями до 9g, майже як порожній F-16A.
Також F-16XL міг нести повний набір керованого озброєння «повітря-повітря» для самозахисту (4 ракети AIM-120 AMRAAM і 2 AIM-9 Sidewinder) одночасно з бомбовим навантаженням. Це означало, що у разі перехоплення він не був легкою ціллю, а міг постояти за себе у повітряному бою.
Інженери General Dynamics також закладали можливість двомісної конфігурації F-16XL. Наявність оператора зброї поруч із пілотом була цінною для складних ударних місій — аналогічно до того, як штурман/офіцер озброєння допомагає на F-111 чи F-15E.
Передбачалося також оснастити Strike Falcon прицільно-навігаційним контейнером LANTIRN для ефективних ударів уночі та в погану погоду. Під нього були пристосовані вузли підвіски під повітрозабірником.
Таким чином, «ударний сокіл» обіцяв стати багатоцільовим літаком, який поєднав би ролі винищувача завоювання переваги в повітрі, тактичного бомбардувальника і навіть перехоплювача далекої дії.
Завдяки великій дальності й універсальності, F-16XL розглядали не лише у ВПС США. Як заміною своїх ударних літаків ним цікавилась також Японія, а ВМС США вивчали його придатність для протикорабельної оборони узбережжя.
Попри ці очевидні переваги, доля F-16XL залежала від порівняння з конкурентом, яким був двомоторний F-15E Strike Eagle. F-16XL Strike Falcon поступався супернику в максимальній швидкості (Mach 2,0 проти Mach 2,5 у F-15E) та висоті польоту (стеля близько 15 км проти приблизно 18 км).
Однак за іншими критеріями F-16XL мав переваги: він ніс більше підвісного озброєння (до 27 ракет і бомб різних калібрів на 17 вузлах підвіски проти 15 вузлів у F-15E), відзначався кращою економічністю (один двигун вимагав менше пального й обслуговування) та меншим радіолокаційним силуетом.
Натомість двомоторний F-15E вигравав у живучості над ворожою територією, оскільки за умови пошкодження одного двигуна він міг продовжити політ на другому. Тоді як пошкодження єдиного двигуна F-16XL було критичним фактором виживання.
З іншого боку, для ударних місій на граничній дальності, в яких важливий кожен кілограм пального, перевага була на боці легшого F-16XL. Деякі експерти згодом зазначали, що ідеальним рішенням могло б стати прийняття на озброєння обох платформ для взаємного доповнення можливостей.
Перший політ F-16XL-1 відбувся 3 липня 1982 року. Новинка продемонструвала настільки вражаючі можливості, що з концептуального демонстратора перетворилась на реального претендента в програмі ETF, ставши прямим конкурентом двомоторного F-15E Strike Eagle.
Програма випробувань двох F-16XL тривала впродовж 1982–1983 років, після чого вони були представлені на очний конкурс проти модифікованого двомісного F-15 (майбутнього F-15E) у рамках Enhanced Tactical Fighter.
Концепції суттєво різнилися: F-15E був еволюційною модифікацією наявного винищувача, тоді як F-16XL вимагав масштабніших змін конструкції та доведення систем. Це означало більші початкові інвестиції та ризики для запуску «Ударного Сокола» в серію.
З другого боку, використання готової платформи F-15 давало ВПС можливість зберегти виробничу лінію «Іглів» і забезпечити уніфікацію з парком існуючих F-15.
У лютому 1984 року, після детального аналізу, ВПС США оголосили переможцем конкурсу проект McDonnell Douglas — майбутній F-15E Strike Eagle. Головними причинами стали дві обставини: конфігурація двигунів та ціна.
F-15E з його двома двигунами мав більшу вантажопідйомність і надійність, що вважалося критичним для далеких ударів, а його розробка обійшлася дешевше завдяки мінімуму змін порівняно з базовою моделлю.
Після програшу в конкурсі Enhanced Tactical Fighter обидва побудовані F-16XL відправили на зберігання. Влітку 1985 року їх законсервували на базі Едвардс, здійснивши в сумі 798 випробувальних польотів.
Натомість F-15E Strike Eagle ства основою тактичної авіації США на кілька десятиліть. F-16XL же залишився цікавим прототипом без серійного майбутнього.
Хоча F-16XL не потрапив на озброєння, він відіграв помітну роль у авіаційній науці та опосередковано вплинув на подальший розвиток літаків. В 1988 році обидва прототипи передали NASA для використання в дослідницьких програмах.
Отримавши нові бортові номери NASA 849 та 848, літаки залучили до експериментів зі Supersonic Laminar Flow Control (SLFC) — управління ламінарним потоком на надзвукових швидкостях.
Аерокосмічне агентство вважало F-16XL ідеальним носієм для таких досліджень через його велике крило та здатність до тривалого польоту на великих швидкостях і висотах.
Після завершення досліджень у 1996 році обидва F-16XL відправили на зберігання до Льотно-дослідницького центру імені Драйдена на базі Едвардс. Остаточно їх списали у 2009 році. Один екземпляр згодом передали до музею на авіабазі Едвардс.
Уроки F-16XL не були марними: низці інженерних рішень знайшли застосування у наступних версіях F-16. Наприклад, збільшений повітрозабірник, випробуваний на прототипі F-16XL-2 для нового двигуна, згодом увійшов у стандарт на пізніх серіях F-16C/D. Це так званий «Big Mouth» під двигуни GE.
Завдання збільшення дальності Fighting Falcon вирішувалась іншими шляхами — встановленням конформних паливних баків і вдосконалених двигунів у експортних версіях.
Так, F-16E/F Block 60 Desert Falcon отримав інтегровані напливні паливні баки на верхній частині фюзеляжу, що дало йому радіус дії майже як у F-16XL, хоч і ціною зростання маси.
Ізраїльська модифікація F-16I Sufa також оснащена додатковими паливними баками і виконує далекі рейди. Саме ці машини залучалися до ударів по віддалених цілях на Близькому Сході.
У медіа час від часу з’являються згадки про F-16XL у контексті невикористаного шансу для США мати власний «Strike Falcon» на озброєнні нарівні зі «Strike Eagle». Сьогодні, коли парк F-15E поступово старішає, історія «Суперсокола» нагадує про альтернативний шлях розвитку тактичної авіації.
F-16XL випередив свій час і довів, що із перевіреної платформи можна еволюційно отримати революційний результат. Однак зміна стратегічних пріоритетів стала для «Ударного Сокола» фатальною — він так і залишився експериментом, який випередив епоху, але не вписався в неї.
@armyinformcomua
Від початку доби на фронті відбулося 108 бойових зіткнень. Наші захисники зупиняють ворога, тримають рубежі та руйнують плани росіян.
За процесуального керівництва Херсонської окружної прокуратури розпочато досудове розслідування за фактом воєнного злочину, що призвів до загибелі людини.
Президент України Володимир Зеленський провів телефонну розмову з Президентом Сполучених Штатів Америки Дональдом Трампом.
Пілоти 413-го полку Сил безпілотних систем ні на мить не зупиняють знищення окупантів, ліквідовуючи кожну виявлену ціль з хірургічною точністю.
Оператори БПЛА підрозділу «Фенікс» ДПСУ знищили чергову партію окупантів, приправивши це ефектною ліквідацією ворожої техніки.
Бійці 44 окрема артилерійська бригада імені гетьмана Данила Апостола показують чудові результати у контрбатарейній боротьбі та знищенні ворожої артилерії.
від 20100 до 120000 грн
Кривий Ріг
77 ОАеМБр ДШВ ЗС України
Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…