Проте реальність значно масштабніша. Сьогодні цей навчальний заклад є інтелектуальним центром оборони, що готує фахівців, без яких неможлива сучасна війна. Офіцери бойового…
Що робити, коли противник оточив бійців, і вони невідворотно загинуть, якщо не прийти їм на допомогу, однак застосувати штатне озброєння неможливо, бо неминуче влучиш у власних солдатів?
Єдиний вихід — діяти нестандартно! Саме так вирішив підполковник Едвард Лінч, скерувавши свій винищувач F-16 Fighting Falcon на порятунок загону британського спецназу, оточеного пів тисячею ворогів.
Унікальну історію креативного використання «Бойового сокола» як «акустичної зброї» розповідає АрміяInform.
30 березня 2003 року на початку операції «Свобода Іраку 52 британські спецпризначенці з підрозділу SAS (Special Air Service) опинилися в оточенні поблизу міста Басра, що на південному сході країни. Інцидент стався вночі — приблизно о 2:00 за місцевим часом.
Ворожі сили були приблизно вдесятеро більшими, сягаючи близько пів тисячі іракських солдатів. Британці, маючи лише стрілецьку зброю та перебуваючи на недостатньо підготовлених оборонних позиціях, подали запит на термінову авіаційну підтримку.
«Ухилянт» F-16 проти шести ракет: як «маневри останньої надії» скоригували протидію ППО
На допомогу оточеному підрозділу SAS вирушили два винищувачі F-16C Fighting Falcon зі складу 510-ї ескадрильї винищувачів (510th Fighter Squadron), що базувалася на авіабазі Алі аль-Салем у Кувейті.
Одним із пілотів «Бойових соколів» був підполковник Повітряних сил США Едвард Лінч — високопрофесійний бойовий льотчик із досвідом виконання небезпечних завдань у складних умовах.
На момент прибуття пілотів у район операції погодні умови були надзвичайно складними. Видимість поля бою обмежувала не лише нічна темрява, але також низька хмарність та сильний пил у повітрі через піщану бурю.
Внаслідок цього наведення на ціль за допомогою систем керованого озброєння було надзвичайно ризикованим. Існувала реальна загроза вразити своїх, оскільки чітко розрізнити позиції союзників і ворога за допомогою приладів було неможливо.
F-16 «штурмували» так швидко, що повільна електроніка не впоралась: відео з випробувань все пояснює
Розуміючи ситуацію, Едвард Лінч ухвалив нестандартне рішення. Замість ракетно-бомбового удару він вирішив використати ефект акустичного «вибуху» — оглушливого, але безпечного для тих, хто перебував на землі.
Кинувши літак у круте піке, пілот розігнався до надзвукової швидкості та подолав звуковий бар’єр на висоті близько 3000 футів (приблизно 900 метрів) над противником. Громовий акустичний удар пролунав над головами іракських солдатів.
Ефект був миттєвим: іракські солдати, не розуміючи природи вибуху і вважаючи його початком справжнього бомбардування, почали панічно розбігатися. Це дозволило британцям організовано відійти з небезпечної зони без жодних втрат.
Ворожі ППО, щоправда, спробували атакувати F-16, який спустився на вкрай небезпечну висоту, однак Едвард Лінч застосував теплові пастки та майстерно ухилився від запущеної ракети класу «земля — повітря».
F-16, Том Круз і «Топ Ґан»: як «Меверік» допоміг Україні і чи зможе допомогти ще
Другий пілот F-16, який супроводжував Едварда Лінча, залишався в цей час на безпечній висоті. Він моніторив дії ворожої ППО та був готовий надати за потреби необхідну підтримку, однак до активних дій не вдавався.
Командування ВПС США високо оцінило креативність, рішучість та холоднокровність Едварда Лінча, визнавши його дії прикладом нестандартного мислення в бойових умовах.
Маневр пілота F-16 із використанням надзвукового удару став відомим у військових колах. Його досі вивчають як приклад ефективного застосування психологічної зброї та нестандартних тактик у сучасних бойових операціях.
Історія креативного застосування винищувача для порятунку оточених британських спецпризначенців демонструє, як інноваційне мислення та сміливість можуть змінити перебіг подій навіть у найскладніших ситуаціях.
До речі, якщо вас цікавить спеціалізований та аналітичний контент про військову справу — підпишіться на телеграм-канал АрміяInform та на сторінку в інстаграмі.
