Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Швидкісний і маневрений багатоцільовий винищувач F-16 Fighting Falcon може здаватися бойовою машиною, придатною до будь-якого застосування. Однак практика довела, що не всі завдання однаково йому до снаги.
Як, де, коли та чому це сталось — читайте в матеріалі АрміяInform.
F-16 став на озброєння Повітряних сил США у січні 1978 року. Загальне захоплення високими тактико-технічними характеристиками бойової машини було таким значним, що вже в середині 1980-х років в американських військових виникла ідея розширити спектр бойових завдань літака.
Причиною експериментів з F-16 стала потреба знайти заміну великому і повільному штурмовику A-10 Thunderbolt II на прізвисько «бородавочник». Вже на початку 1980-х років його вважали непридатним для ефективного застосування у якості літака близької повітряної підтримки (Close Air Support).
Справді, у разі насиченості театру бойових дій численними ворожими системами ППО, шанси повільного «бородавочника» вціліти над високотехнологічним полем бою були близькими до нуля. З огляду на це військові потребували іншого, швидшого та маневренішого літака близької повітряної підтримки.
Увагу передбачувано привернув чудовий F-16, який так усім подобався. Якщо він уже встиг високо зарекомендувати себе як винищувач і бомбардувальник, то чому б не перетворити його ще й на штурмовик? Так народився проєкт F/A-16 — спроба модифікувати F-16 на літак близької повітряної підтримки.
Рішення здавалося простим і елегантним — встановити на F-16 скорострільну чотириствольну 30-міліметрову гармату GAU-13/А. По суті, вона є підлаштованим під менші розміри винищувача зменшеним варіантом встановленої на «бородавочнику» великої семиствольної гармати GAU-8 Avenger.
Відмінність, однак, полягала не лише у розмірах зброї, але й у способі її встановлення на літаку. Якщо у «бородавочника» гармату стаціонарно вбудовано у фюзеляж літака, то для розміщення її на F-16 використали зовнішню підвісну гондолу.
Спосіб розміщення скорострільної гармати на винищувачі F-16 спричинив значну проблему — сильну вібрацію контейнера під час інтенсивної стрільби. Коливання були такими значними, що передавалися на корпус літака, погіршуючи його керування.
Наслідком сильної вібрації стала також невисока точність прицілювання. Через це пілоти були змушені використовувати гармату для обстрілу зони навколо цілі або цілей замість їх точного ураження, створюючи ефект, подібний до використання касетної бомби.
Неочікуваним недоліком F/A-16 як штурмовика стала також його висока швидкість. Будучи значною перевагою у повітряному бою, під час атаки наземних цілей вона давала надто мало часу для розпізнавання цілі та прицілювання.
Під час польоту на високій швидкості обчислювальних потужностей тогочасної автоматичної системи керування вогнем не вистачало для належного прицілювання в режимі реального часу. Через це пілоти F/A-16 жодним чином не могли забезпечити точне ураження цілі.
Виявлені випробуваннями недоліки далися взнаки під час єдиного бойового застосування F/A-16 як платформ близької авіаційної підтримки в ході операції «Буря в пустелі».
Пофарбовані в камуфляжний зелений колір літаки 174-го тактичного авіакрила здійснили тоді всього кілька бойових вильотів з гарматами у підвісних гондолах, щоб остаточно переконатися у безперспективності ідеї перетворення F-16 на штурмовик.
Ще одним недоліком літака, важливим у бойових умовах, стала слабка захищеність бойової машини від ворожого вогню з землі. Додатковий захист кевларовою бронею від обстрілу знизу не був достатньо ефективним, тому льотчикам доводилось працювати по цілях з висот від 2 тисяч метрів і вище. Внаслідок цього точність вогню розміщеної в підвісній гондолі гармати падала до абсолютно неприйнятного рівня.
Зрештою гондоли з гарматами швидко демонтували і надалі літаки використовували як бомбардувальники, скидаючи на ворога касетні бомби. Ефект від їхнього застосування був таким самий, як і від гарматного обстрілу, однак літак не втрачав маневреності та не наражався на небезпеку обстрілу з землі, надто знижуючись над полем бою.
Випадково злетів у повітря. Інцидент, який міг поставити хрест на проєкті F-16
Так в бойових умовах з’ясували, що F-16 слід використовувати за призначенням як багатоцільовий винищувач і бомбардувальник. Спроби створити на його основі штурмовик для застосування безпосередньо над полем бою зазнали невдачі, тому від використання бойової машини у якості літака близької авіаційної підтримки відмовились.
До речі, якщо вас цікавить й інший спеціалізований та аналітичний контент про військову справу – підпишіться на телеграм-канал АрміяInform.
