Мета — ускладнити Кремлю доступ до валютних надходжень і фінансування війни. Європейський Союз готує новий етап економічного тиску на Росію,…
Врятуватися з родиною з окупації, вижити після масованого бомбардування й уперто продовжувати боронити свою країну — це шлях, пройти яким до снаги не кожному.
Проте саме це випало на долю аеророзвідника 91-го окремого протитанкового батальйону Дениса на позивний «Сокіл».
Так сталося, що з окупантами в нього особисті рахунки, зведенням яких він власне зараз і займається, відчайдушно прагнучи поквитатися за втрачену домівку.
Йшли в темряві під звуки пострілів
Після початку повномасштабного вторгнення рідне село Дениса на лівому березі Херсонщини було захоплене росіянами.
За його словами, загарбники одразу взялися обладнувати блокпости та впроваджувати стосовно місцевого населення власні правила.
«Якщо хтось хотів виїхати, зв’язувався з їхнім старшим через старосту села. Він приїжджав і виписував дозвіл на виїзд. Але не в підконтрольний Україні бік. Тільки по тій території, яка під ними», — пояснює «Сокіл».
На цьому тлі вони з дружиною й вирішили, що, попри всі ризики, треба якось виходити.
В умовах постійної нестачі продуктів та терору з боку загарбників жити під окупацією ставало далі тяжче, тим паче з малими дітьми.
«Вирішили виходити вздовж Дніпра. Годині о третій ночі зібралися. Кілометрів 10–11 пішки, з дітьми на руках. Сину на той час майже три роки, донька трохи старша. Поки темно, щоб ніхто нічого не бачив. Стріляли. Слава Богу, не у наш бік. Так понад берегом й дісталися до району, який вони не встигли захопити. Там наші військові нас забрали, доставили в безпечне місце», — згадує Денис.
У такий же спосіб намагалися виходити й інші цивільні, поки росіяни не дізналися про цей маршрут і не замінували його. Одного дня там внаслідок підриву на розтяжці загинув чоловік з дитиною, після чого тікати із села стало ще ризикованіше.
Сам же Денис після порятунку з окупації перебрався разом з дружиною та дітьми до Кривого Рогу, де їх прихистили у себе родичі.
Втім, на цьому пригоди нашого героя не закінчилися, адже в подальшому доля підкинула йому ще важчі випробування.
Після вибуху в очах потемніло
Сьогодні Денис керує розвідувальним квадрокоптером, вистежуючи сили противника для їхнього подальшого ураження ударними БПЛА.
Проте раніше «Сокіл» полював на бронетехніку противника на посаді навідника протитанкового ракетного комплексу.
«Якось прилетіла дуже велика бомба. Це було, коли ми ще не працювали на FPV. Це була позиція ПТРК, на „Джавеліні“. Прилетіла чому? Там було декілька укриттів. І спалилися суміжники. Прилетів ворожий „Мавік“, а хлопці залишили БПЛА на дворі. Вони їх хоч і накрили, але залишили на дворі. Росіяни ті дрони розбили», — розповідає «Сокіл».
Після цього противник почав працювати по українських позиціях своїми FPV, але знищити ними добре облаштовані укриття в нього не вийшло.
Тоді росіяни почали скидати на них керовані авіабомби.
«І так вийшло, що одного прекрасного вечора і я потрапив під той КАБ. Дивом вижив. Можна сказати, пощастило. Якби трошки, може, на метр лівіше взяв би, то, можливо, вже не сидів би тут», — припускає боєць.
MaxxPro підірвалися, на штурм пішли з мінного поля: головний сержант «Бредлі» про атаку через міни, страх на війні та відповідальність сержанта
Водночас його побратими зазначають, що, ділячись своїми спогадами, Денис насправді доволі сильно применшує небезпеку, в якій він опинився під час тих подій, адже загалом окупанти скинули тоді не один КАБ, а цілу дюжину.
Коли ж загроза минула, перше, про що подумав «Сокіл», це про свого товариша, який сидів поруч із укриттям.
«У перші секунди воно в очах спочатку посвітліло, потім потемніло. Ну, а найперше — це спитав побратима: „Ти живий“. „Так, живий“. І все. От таке воно було. Ну, як каже дружина: „Ще не час“», — розмірковує над цим Денис.
Родина — це те, що допомагає триматися
Коли мова заходить про родину, холодний погляд цього суворого чоловіка одразу пом’якшується, а в голосі з’являються теплі нотки.
Очевидно, що сім’я для «Сокола» головне. Саме думки про довгоочікувану зустріч із близькими дають йому сил та наснаги, щоб стійко переносити будь-які негаразди.
І хоча Денис намагається спілкуватися з рідними буквально кожного дня, понад усе він прагне знову опинитися поруч із ними, бажано за «накритим широким столом».
«Перший день — посидіти, відпочити. А потім провести час з дітьми. Десь вийти, якщо дозволяє погода, погуляти. По парку, там, по магазинах походити. Більше з дітьми проводити час», — каже «Сокіл», будуючи плани на майбутнє.
