Про обмін полоненими і співпрацю з ООН, про Міжнародний Комітет Червоного Хреста і права військовозобов’язаних та чимало іншого кореспондентка АрміяInform запитала в Уповноваженого Верховної Ради…
Юрій Сиротюк — персона медійно відома — історик, журналіст, політичний та громадський діяч, народний депутат України у ВР та Київраді, автор багатьох наукових статей та публікацій у пресі, що присвячені протидії впливу рф у різних соціальних та історичних площинах. Ну й, крім того, один зі співавторів чинного нині Закону України про статус учасника бойових дій.
Від початку широкомасштабного вторгнення рф Юрій вирішив, що від нього буде більше користі у війську, аніж серед політиків.
— Зібрав жінку, тещу, перевіз їх до безпечного місця і посунув до військкомату. Так з’явився звичайний солдат із позивним «Мамай», — говорить він, кермуючи автомобілем, який везе нас на передову.
Юрій Сиротюк — воїн-гранатометник в окремому штурмовому підрозділі ЗСУ. Розповідає, що його рота вогневої підтримки в певному сенсі «земляцтво». Адже зібралися хлопці здебільшого із західних областей України.
— Колектив у нас, як кажуть, зразковий, добірний. Без шкідливих звичок. Якось так від початку повелося, що люди не курять, у чарці дно не шукають. Спортивні. Ну а про мотивацію взагалі мовчу. Усі як один мучили військкомів, аби їх відправили чимшвидше на передову, — каже він.
Автівка юзом вилітає на відкриту ділянку між посадками. Всюдихідна резина з глибоким протектором дозволяє не зменшувати темп навіть на розкислому грунті. Погода цього року геть не зимова — більше схожа на пізню осінь. Юрій тисне на педаль газу, говорячи, що тут іде прямий простріл збоку ворога. Тож, щоб не отримати ПТКР у лоба — мусимо газувати. Дякувати Богу, пролетіли.
— У вільний від боїв чи несення бойових чергувань час я читаю хлопцям лекції з історії України. Так, козакам не бракує мотивації. Але подекуди бракує академічних знань. Я розповідаю про те, що ця війна точно екзистенційна. За існування української нації, передусім і держави, як нашої домівки. Це перша російсько-українська війна у ХХІ столітті, але не перша в історії. Тут хлопцям я щодня розказую, що наша війна триває з 1169 року, що у нас було понад 20 війн із росією. І нічого нового в діях рф немає, вона завжди так робила. Вона працює однотипно. А якщо нині виснажаться сили обох сторін, то нас чекатиме продовження років за два-три. росія не зупиниться, — говорить воїн, коли ми зрештою добираємося до пункту призначення.
Вільні від несення служби побратими «Мамая» починають розвантажувати БК та інші необхідні речі, що він привіз. Зокрема, подарунки від української діаспори з-за кордону.
«Мамай» розповідає, як вчилися військовій науці з різних джерел: від інструкторів, досвідчених воїнів, що билися з росіянами з 2014 року. Ба більше, з роликів на YouTube здобували раціональну інформацію щодо того, що допоможе вижити в окопах та виконати бойове завдання.
Юрій Сиротюк, як засновник недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень», має чимало думок щодо перспектив українського опору, майбутнього країни-окупанта. Він наголошує, що українське суспільство має призвичаїтись до готовності дати відсіч, бо рф якщо і зазнає поразки, можливо трансформується територіально, але нікуди не дінеться з ментального простору зі своїми імперськими забаганками.
— Я вважаю, що кожен дорослий чоловік і дівчина в Україні мають здобути базові навички і пройти стрілецький вишкіл в армії. Такий курс має тривати не більше ніж пів року — не треба тримати два роки в казармах. Але має буте інтенсивним. Винятки для людей, які мають релігійні певні мотивації не служити в армії чи за станом здоров’я не можуть. Ті люди мали б якусь альтернативну службу і відпрацьовували б на державу. Всі громадяни України мали б здобути ці базові знання, потім на основі тих курсів можна обирати тих, хто підходить для професійної армії, для поліції, для спецслужб. А ті, хто, умовно кажучи, далі залишалися цивільними, мали б бути членами територіальної оборони. Тобто раз або двічі на рік мають брати участь у таких невеликих військових зборах, де б вивчали військову справу, район, своє село. У разі потреби могли б захищати свою територію від військової агресії і водночас таких загроз, як, наприклад, пандемії, стихійні лиха тощо. Тобто мирний, але до зубів озброєний український народ. Я вважаю, що українці мають право володіти цивільною зброєю. На цій дискусії треба поставити крапку. Але це має бути відповідальне володіння. Людина повинна відповідати певним соціальним стандартам і мати певні навички. Тобто це нова професійна армія і великий мобілізаційний резерв, — говорить він.
До слова, у лютому 2023 року в столиці мають відбутися 10-ті «Бандерівські читання» — щорічна науково-практична конференція, заснована недержавним аналітичним центром «Українські студії стратегічних досліджень». І де Юрій мав би мати низку доповідей. Втім, як каже сам «Мамай», через напружену ситуацію в районі Бахмута навряд чи вдасться взяти участь у проведенні свого «дітища». Однак, зазначає він, багато нових ідей, які зародилися саме на фронті, будуть неодмінно озвучені вже після нашої перемоги в цій війні.
Фото автора
