ТЕМИ
#ТЕРОБОРОНА #СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

Як у Бучі почули благу звістку після звірячої рашистської «денацифікації»

Прочитаєте за: 11 хв. 9 Квітня 2022, 22:47 17

До великого християнського свята Благовіщення Пресвятої Богородиці Збройні Сили України принесли окупованій Київщині благу звістку про повне звільнення від сатанинської навали біснуватих озброєних мешканців диких темних лісів і гнилих трясовин московщини. У вцілілих православних храмах, зокрема в уже добре відомій на весь світ Бучі, вперше після окупації звершили літургію. Рідною українською мовою молились за здоров’я воїнів, парафіян. Згадали всіх, за кого просили помолитися. Відслужили панахиду за загиблими українськими захисниками та за невинно убитими мирними жителями Бучі.

Спеціальний кореспондент АрміяInform відвідав рідне місто разом з гуртом сучасних кобзарів зі Сполучених Штатів Америки та України. Інтернаціональний гурт вирішив підтримати та зміцнити стародавнім українським музичним мистецтвом дух звільнених бучанців.

Врятовані з «російського раю»

Попри усвідомлення всього того жаху, що відбувався у моєму місті під час мордорської окупації, мене потішила велика кількість іноземних кореспондентів та численних телевізійних груп на вулицях Бучі та місцях масових поховань. Колеги з різних країн фіксували воєнні злочини рф. Правда про реальне, вибачте за вживання цього слова, «обличчя» сучасного рашистського режиму людожера путіна нарешті стала пробиватися крізь болото російської пропаганди. Впродовж десятиріч ця пліснява кремлівської дезінформації російського мордору обплітала інформаційний простір у всьому світі. Тоді, як правда була просто жахливою: 90 відсотків загиблих мирних бучанців, як зазначає мер міста Анатолій Федорук, загинули внаслідок розстрілів та катувань, вчинених московськими орками. Лише за декілька днів після звільнення Бучі було виявлено три місця масових поховань моїх земляків. А після розмінування загиблих від кульових уражень мирних людей продовжили знаходити у приватних садибах, парках і скверах колись затишного курортного містечка… Затишна атмосфера природної гармонії та краси по-справжньому божого світу в моєму місті перетворилась на сморід «русского міра».

Всі дев’ятнадцять днів і ночей окупації, протягом яких я зміг разом зі своєю сім’єю протриматись у знекровленій Бучі, без електрики, газопостачання та головне — без зв’язку, я постійно відчував у повітрі цей огидний сморід сірки «російського раю». В нього Україну роками намагалися затягнути кремлівські пропагандони та російська озброєна орда напівкровок. А прийшовши на нашу землю, показали все своє звірство… Вбивства й катування людей, мародерство… деякі з цих «асвабадітєлєй», за своїм диким етнічним звичаєм, ловили, членували та їли бучанських собак. Лише після арешту ординцями моїх сусідів я зрозумів, мушу ризикувати: або буду розстріляним просто на дорозі, або врятую свою дружину й маленьких донечок від страшних знущань і зґвалтувань, які російські військові вчиняли з українськими жінками та дівчатками.

«Всі дев’ятнадцять днів і ночей окупації, протягом яких я зміг разом із сім’єю протриматись у знекровленій Бучі, без електрики, газопостачання та головне — без зв’язку, постійно відчував у повітрі цей огидний сморід сірки «російського раю»

Якимось позаземним дивом на власному автотранспорті мені вдалося вивезти вулицею Вокзальна (контрольована російською броньованою технікою та снайперами) з під дитячого табору «Променистий» (одне з місць масових страт моїх земляків, знайомих та сусідів) свою кохану дружину, її київську родичку, трьох доньок та їхнього хвостатого улюбленця пса Оскара. З Вокзальної ми звернули на вулицю Пушкінська, де ще у неспаленій на той час садибі мера Бучі був розташований один зі штабів рашистів. Повз посилену зовнішню охорону проїхали по «забороненому кварталу». Здивований таким нашим незрозумілим нахабством озброєний «бурят» автоматом вказав нам напрямок до блокпостів російських морпіхів.

Можливо допомогло те, що в дорогу я вдягнув старий засмальцьований кожух, дурнувату в’язану шапку. А неохайна сива борода доповнювала мій образ старого діда (хоча мені трохи за 50), який зліз із печі та везе онуків. Так мені вдалося уникнути прискіпливої перевірки, яка б дуже швидко викрила мою особу, мою професію та мій безпосередній стосунок до Міністерства оборони України. Тільки тепер, повернувшись із цієї квітневої поїздки в Бучу, я усвідомлюю, що ризик буй тоді неймовірний. За словами одного з моїх сусідів (зі зрозумілих причин я не вказую його імені), який був змушений залишитись у місті, щоб доглядати важкохвору літню родичку, каральні загони росіян, які ходили по хатах та викрадали бучанців, мали списки не лише посадових осіб, волонтерів, громадських активістів і військовозобов’язаних. Їм були відомі імена та адреси атовців, членів тероборони, власників вогнепальної зброї. Російські жінки-військовослужбовці, переодягнувшись у цивільний одяг, вештались у ще не розграбованих торговельних центрах та по базарах. Вони збирали повну інформацію…

Проїхавши з цілком прісним виразом на обличчі через блокпости московитів, я одразу приєднався до автоколони, яка саме в той момент починала рухатись на виїзд з міста з білими простирадлами на капотах машин, дзеркалах та антенах. Залишилось лише не потрапити під обстріл дорогою (це сталось того ж дня з іншою автоколоною нашого бучанського регіону). Мені вдалося вирватися з того «російського раю», щоб повернутись, щойно місто звільнять та дозволять українські військові. Дякувати Богові, чекати було недовго. ЗСУ погнали російських катів і мародерів до українських кордонів. Вражає, що це збіглося з великим православним святом, яке у християнському світі любові символізує початок звільнення роду людського від диявольської злоби та гріху, початком спасіння.

Добрі звістки Буча отримує через супутниковий зв’язок

Уже у звільненому місті напередодні Благовіщення мер Анатолій Федорук закликав через численні регіональні інтернет-спільноти у соціальних мережах повернутись у Бучу депутатів різного рівня, працівників комунальних і соціальних служб, медпрацівників та всіх небайдужих задля відродження повноцінного життя всієї громади. Ця стратегічна комунікація стала можливою завдяки підключенню наданих волонтерами базових станцій до системи супутникового інтернету Starlink від SpaceX. Сучасна технологія забезпечила стійкий інтернет-зв’язок у повній конфігурації 2G, 3G та 4G. Через нього змучені, але звільнені мешканці бучанського регіону змогли дізнатися про місця розташувань численних гуманітарних центрів та отримати допомогу. Було проінформовано про забезпечення тих, хто вижив у страшній м’ясорубці бучанців, та тих, хто вже повертається додому з інших міст, харчовими продуктами, медикаментами, засобами гігієни, кормами для тварин. Через супутниковий інтернет влада міста повідомила про придбання тисяч газових балонів і газових плит, створення локальних центрів приготування їжі. У всіх соціальних групах громади розповідалось про початок відновлювальних робіт на розмінованих об’єктах критичної та соціальної інфраструктури. Оперативну інформацію про ремонтні роботи на залізниці задля налагодження руху електричок Святошин – Клавдієве доповнювали інші позитивні новини. Наприклад, бучанці з радістю дізналися про візит у Бучу Президента України Володимира Зеленського, волонтерський рейд фронтмена «Океану Ельзи» Святослава Вакарчука, душпастирську поїздку до звільненого міста предстоятеля Православної церкви України Митрополита Київського і всієї України Епіфанія. Завдяки цьому відчувалась єдність Бучі зі всією країною, якої так не вистачало бучанцям під час окупації. Митрополит Епіфаній відвідав Бучу напередодні великого дванадесятого свята. Він провів панахиду за вбитими та закатованими біля траншей з невпізнаними тілами жертв біснуватих росіян, неподалік храму Святого Апостола Андрія Первозваного. Митрополит заспокоїв молитвою душі не лише спочилих, а і їхніх родичів, чиї життя зберіг Бог.

«Зарядивши в гуманітарних центрах свої мобільні пристрої, всі ці люди нарешті змогли особисто заспокоїти та порадувати своїх рідних та друзів, що таки вижили, наперекір вбивчій «денацифікації» по-путінськи»

Також завдяки професійній роботі пресслужби Бучанської міськради члени громади оперативно дізнавалися та переконувались, що воєнні злочини проти їхніх рідних, близьких і друзів не залишились поза увагою світових глобальних інститутів захисту прав людини, а отже, винні не залишаться без покарання. Попри російські фейки, з офіційних інтернет-ресурсів стало відомо про те, що факти геноциду з боку російських окупантів проти українського народу в Бучі фіксують та досліджують на національному та міжнародному рівнях. До слідчих дій щодо міжнародного розслідування воєнних злочинів рашистів, тих, які катували та розстрілювали цілі родини, зокрема снайперськими групами, долучився у символічний день Благовіщення заступник Генерального секретаря ООН із гуманітарних питань і Координатор надзвичайної допомоги Мартін Гріффітс. Він поспілкувався зі свідками та жертвами жахливих подій, отримав офіційну поточну інформацію про кількість виявлених загиблих (на 07.04.2022 р. — 320 тіл загиблих або вбитих, за даними секретаря Бучанської міськради Тараса Шаправського). Згодом завдяки сучасному супутниковому зв’язку врятовані від «російського раю» змогли почути від високопосадовця ООН, що рф неминуче чекає Гаазький трибунал і що справедливість має бути відновлена. Зарядивши в гуманітарних центрах свої мобільні пристрої, всі ці люди нарешті змогли особисто заспокоїти та порадувати своїх рідних та друзів, що таки вижили, наперекір вбивчій «денацифікації» по-путінськи.

Культурний і духовний контрнаступ на мізантропну ідеологію кремля

Російський споконвічний ворог України намагався в Бучі не лише зруйнувати саме місто, його інфраструктуру, скалічити та вбити незламних українців, а й посіяти в людських душах зневіру в перемозі добра та правди над злом і безбожною брехнею. РІА «Новости» російської федерації на початку квітня у статті «Что Россия должна сделать с Украиной» намагалось замаскувати російську політику геноциду під ідеологію «денацифікації».

«Сьогодні питання денацифікації перейшло у практичну площину», — писало офіційне інформагентство рашистського режиму. Далі був надрукований перелік початкових кроків, серед яких передбачалось, зокрема, «інсталяція російського інформаційного простору» (на зразок зомбування населення самої рф), вилучення навчальних матеріалів українського національного спрямування та заборона освітніх програм, які сприяють розвитку національної свідомості та самоідентичності молодих українців. «Перевиховання» українців також передбачало встановлення меморіалів, пам’ятних знаків так званим жертвам українського нацизму та увіковічення пам’яті так званих героїв боротьби з ним. Фактично мова йшла про героїзацію російських катів, осатанілих кремлівських насильників та садистів, кацапських мародерів в обмундируванні збройних сил росії та воєнних злочинців, зібраних з покидьків картатої багатонаціональної біомаси рабовласницької московії. За цим кремлівським планом, серед цих «героїв» мав бути той, хто 27 лютого застрелив мою сусідку Тетяну у дворі її власного будинку на вулиці Вокзальній та й невдовзі сам отримав справедливу вогняну відплату з боку ЗСУ та тероборони міста — на тій самій вулиці, Вокзальній. Замість квітів, української паляниці із сіллю Батьківщина зустріла загарбників важким свинцем, пекучим залізом та палаючим коктейлем з паливно-мастильної суміші.

«Це був терор, це було пригноблення, це було пригнічення всього українського. Вони говорили, що українці якісь не такі, що Америка їх чогось такого неправильно вчить, що вони насправді відійшли від «русского міра»

— Я на власні очі бачив, що робили росіяни, їхні конкретні злочини, конкретні їхні дії проти цивільного населення. І це реально був жах! — наголосив секретар Бучанської міської ради Тарас Шаправський у бесіді з американцем, українським кобзарем Юрком Фединським. — Це був терор, це було пригноблення, це було пригнічення всього українського. Вони говорили, що українці якісь не такі, що Америка їх чогось такого неправильно вчить, що вони насправді відійшли від «русского міра». За це їх, як то кажуть, треба «перевиховати» або… знищити.

На запитання американського музиканта, який із друзями приїхав підтримати звільнених мешканців міста, про причини такої російської жорстокості щодо бучанців Тарас Олександрович відповів як фаховий юрист.

— Ці люди, які загинули, а фактично страчені, не були військовими, не становили абсолютно ніякої загрози для російських солдатів. Скажу точніше, не для солдатів, а для воєнних злочинців. Усім ним немає прощення! — підкреслив Тарас Шаправський. — Для мене є дивними мотиви такого жорстокого, варварського поводження з людьми. Єдине, що мені спадає на думку, це те, що російським солдатам, які сподівались за три дні захопити Київ й провести парад на Хрещатику, не вдалося ефективно протистояти українській армії. Навпаки, саме українська армія знищувала їх у Бучі цілими партіями, цих славнозвісних псковських десантників, кадировців….

— Вони мали таку злість, що їм не вдається нічого досягти військовими засобами, що свою лють, звірячий інстинкт виплескували на мирне населення, страчували наших людей не десятками, а сотнями.

Цьому має бути надана справедлива, юридична оцінка передусім. Весь ланцюжок воєнних злочинців, починаючи від Путіна, закінчуючи тим конкретним виконавцем, що вчиняв злочинні накази, повинен бути покараний, — додав секретар Бучанської міської ради Тарас Шаправський. — Вважаю, що це має бути справою честі всього цивілізованого світу. Якщо цього не відбудеться, то цей терор буде масштабуватись. Сьогодні — це Буча, а завтра це може бути Гданськ або будь-яке інше місто.

«Дуже важливо, щоб настав мир і безпека, щоб усі ці бомби та міни були знешкоджені. Але є ще більш сильний захист. Він діє через дух та моральність. Це духовні цінності!»

Громадянин США Юрко Фединський, який понад десять років відроджував кобзарство та мистецтво створення традиційних музичних інструментів в Україні, після виступу гурту перед мужніми бучанцями (з 50 тисяч у місті залишилось 3 700 осіб) зауважив:

— Ми приїхали, щоб тут не залишилось демонів, щоб усі ті згадки, негативні відчуття зникли завдяки кобзарству. Для нас це теж контрнаступ. Ми вже беремо цю територію духовними вібраціями, щоб вона якомога скоріше одужала, повернулась до життя. І не тільки тут, у Бучі. В усьому світі. Це дуже важливо, щоб настав мир і безпека, щоб усі ці бомби та міни були знешкоджені. Але є ще більш сильний захист. Він діє через дух та моральність. Це духовні цінності!

Мир і життя, як прихід весни, невідворотно та стрімко повертається на опалену війною бучанську землю. Ми побачили, як Бучу та інші міста Київщини звільнили високопрофесійні Збройні Сили України. Вони працювали з ювелірною точністю, зберігаючи життя, здоров’я та домівки своїх рідних українців. За ці страшні дні й ночі, місяці та роки російської окупації наша Батьківщина стала однією родиною, яка щиро вірить у власну перемогу над «російським раєм», побудованим на крові невинних жертв.

Фото автора

Відео: Ігор Козіянчук

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас в Telegram

Захищаємо світ

00
00
00
rss.feed, Армія і суспільство, Публікації, Репортаж