На замовлення рф вони організували серію підпалів автомобілів військових та волонтерів, намагаючись перешкодити діяльності Сил оборони України. За матеріалами вироку, у липні 2024 року один із фігурантів…
У жовтні-листопаді в Києві та області відбулися зйомки художньої кінострічки «Обмін» режисера Володимира Харченка-Куликовського. Одну з головних ролей зіграв відомий актор Дмитро Лінартович, знайомий глядачам за фільмами «Той, хто пройшов крізь вогонь», «Гетьман», «Осінні спогади», «Толока». На запрошення журналістів АрміяInform актор завітав до пресцентру Інформаційного агентства.
— Дмитре, про що фільм?
— Хоча кінострічка матиме військову тематику, вона все ж про одвічні загальнолюдські цінності, про історію двох сімей, стосунки батьків та дітей на тлі російського вторгнення в Україну. Центральна постать фільму —звичайний лікар, який творить добро, допомагаючи хворим у приватній клініці. Його син бере участь у бойових діях на Сході країни та потрапляє в полон до бойовиків, які за його звільнення вимагають викуп. І лікар полишає свою роботу та вимушений їхати на Донбас у пошуках можливостей визволення сина.
І ось тут у батька відбувається не лише адаптація до незвичного для нього середовища військових людей, а й переоцінка життєвих цінностей. На шляху героя фільму трапляються різні ситуації, до яких, звісно, він не був готовий.
Фільм також і про любов, адже, крім війни, є взаємовідносини між людьми. Є любов і до рідної землі, і батька до сина. Повністю розкривати сценарій не буду, але зазначу, що глядача очікуватиме у фіналі happy end.
— Як ти потрапив до творчої групи і яка роль дісталась тобі?
— Одного дня асистентка з підбору акторів, знаючи, що я маю досвід зйомок у фільмах на військову тематику, зателефонувала мені і запропонувала взяти участь у пробах на роль командира розвідувального добробату майбутнього фільму. До того ж порадила прихопити із собою гітару. Я був приємно вражений цим запрошенням і розпочав підготовку. Ніч напередодні не спав: прочитав сценарій, вивчив монолог, намагаючись влізти в шкуру свого героя і створити його характер.
І ось наступного дня приїжджаю на кіностудію імені Олександра Довженка, заходжу до зали, де сидять режисери, асистенти та інші творчі працівники. Ловлю на собі їхні оцінюючі погляди і відчуваю повну свободу. Не роздумуючи, розчохляю гітару і виконую першу пісню, другу… У мене створюється враження, що відбувається не кінопроби на роль, а справжнісінький концерт, і «глядачі» вимагають наступну композицію. Після третьої роблю паузу і пропоную послухати заключну пісню, після чого можна перейти і безпосередньо до ролі. Та після четвертої режисер просить, щоб я ще виконав якусь народну пісню, але спокійним лагідним голосом. І я мусив виконати його прохання.
— До обговорення ролі справа дійшла?
— Звичайно (усміхається). Після монологу, який я вивчив за ніч, поговорили про суто військові речі. Для мене це було не важко, тому що, крім строкової служби, яку я свого часу пройшов, у мене був ще мобілізаційний період із вишколом, хоча й коротким, на Рівненському полігоні. Серед моїх друзів чимало тих, хто пройшов хрещення вогнем на передовій, зокрема й розвідників. На моєму рахунку десятки творчих виступів перед нашими захисниками, години спілкування з ними. Тобто армійське середовище для мене не є чимось далеким і незнайомим. Спілкування з творчою групою фільму було досить жвавим і насиченим. Я залишав залу з приємним почуттям. А за деякий час мені зателефонували і повідомили, що я затверджений на роль, і навіть вигадали прізвисько моєму герою — «Моцарт».
— Якщо твій герой має такий позивний, то це припускає, що у фільмі, як мінімум, пролунає пісня…
— У відзнятому матеріалі є сцена, коли бійці втомлені сплять, а комбат тихенько співає:
Місяць на небі, зіроньки сяють,
Тихо по морю човен пливе.
В човні дівчина пісню співає,
А козак чує, серденько мре.
Не готовий сказати, чи залишиться цей епізод у кінцевому варіанті кінострічки, але він відзнятий.
Є у фільмі й військовий капелан отець Димитрій, який не лише задовольняє духовні потреби наших бійців, а й стоїть на захисті власне людини у військовому однострої, на захисті її людяності та гідності. Я написав пісню «Молиться капелан» і маю намір запропонувати продюсеру, щоб використати її у фільмі. Тому, збираючись до вас на зустріч, прихопив гітару і готовий презентувати вашим читачам цей твір. Отже, прем`єра пісні «Молиться капелан».
— Дмитре, ти демобілізувався у званні «солдат». Свого часу у фільмі «Той, хто пройшов крізь вогонь» у твого героя було звання «капітан». У нинішньому тебе «підвищили» у званні?
— Ні, все ще залишаюся капітаном. Можливо, колись хтось із режисерів і підвищить мене у званні. Але це не принципово, головне, щоб роль була цікавою і припадала, як кажуть, до душі.
— Навіть те коротке перебування у військовому колективі під час мобілізації, спілкування з ветеранами війни допомогли тобі в роботі над роллю командира добробату?
— Як актор я привчив себе вивчати людей, їхні характери, взаємовідносини, зокрема й військових. Деякі вчинки наших бійців я пропускаю крізь себе, ставлю себе на їхнє місце. У мене десь усередині існує така собі «скарбничка», де я відкладаю епізоди з життя військових, які мене зачепили, які не залишили байдужим. І, повірте, все це я дістаю, коли працюю над роллю.
Коли людина потрапляє на лінію зіткнення, на передову, крім мотивації протистояти ворогу, існує ще інстинкт самозбереження, присутній страх. Коли люди про це розповідають, я замовкаю і уважно слухаю, аби зрозуміти психологічний стан солдата, офіцера під час бою. Навіть погляд ветерана може багато розповісти. Це дуже допомагає зіграти роль військового без фальші. Я люблю досліджувати долі тих, хто пройшов війну, хто повертається до мирного життя зі складним фронтовим багажем. Ці дослідження, наприклад, допомогли мені в роботі над роллю у фільмі «Осінні спогади» про українського активіста, волонтера, добровольця АТО Анатолія, який після поранення приїжджає на лікування до Західної України.
Як вийшло в мене з роллю комбата добробату, говорити, мабуть, ще зарано…
— Наше спілкування відбувається напередодні 30-річчя Збройних Сил України. Знаю, що ти не лише зберігаєш військову форму як пам’ять про службу, а й перебуваєш у постійній готовності підтримати військо своєю пісенною та акторською творчістю.
— Мені за честь виступати у військових частинах, навчальних закладах, госпіталях. Коли надходить від якогось колективу запрошення, відкладаю всі справи і збираюсь у дорогу. Отже, тішусь від того, що причетний до багатотисячної армії мистецької підтримки наших захисників. Виступаючи перед військовими, я завжди кажу: якби не ви, то й не ми… Але не менш важливим для мене своєю творчістю донести цивільним людям правду про героїзм і самопожертву наших захисників. Ми не повинні забувати, що війна не скінчилась.
Фото з архіву Дмитра Лінартовича
Відео Андрія Суворова
