Тут навчаються ті, хто мріяв про небо з дитинства, і ті, кого до армії привела сама війна. Але всіх їх об’єднує одне — чітке розуміння, заради…
Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба сьогодні став місцем, де формують нову еліту українського війська.
Тут навчаються ті, хто мріяв про небо з дитинства, і ті, кого до армії привела сама війна. Але всіх їх об’єднує одне — чітке розуміння, заради чого вони тут.
28-річний Юрій прийшов до війська добровольцем у перші тижні широкомасштабного вторгнення, пройшов піхоту і бойові завдання, а згодом вирішив будувати професійну кар’єру у військовій авіації.
Владислав мріяв стати льотчиком ще з семи років — і сьогодні вже навчається на третьому курсі льотного факультету, готуючись працювати на сучасних західних винищувачах.
Анна виросла поруч із військовим аеродромом, надихаючись прикладом батька-військовослужбовця, і тепер опановує психологічну підтримку персоналу.
Про мотивацію, навчання, перші польоти, F-16, відповідальність перед побратимами — у бліцінтерв’ю курсантів Харківського національного університету Повітряних Сил для АрміяInform.
Юрій, 28 років, 2 курс, льотний факультет ХНУПС
Я закінчив Львівський національний університет за спеціальністю «політологія», також навчався на річній програмі Української академії лідерства. Перед широкомасштабним вторгненням працював у освітній громадській організації — але мав чітку відповідь на запитання «а що, якщо повномасштабна війна?». Я знав, що стану до війська — це було очевидно для мене.
Тому в березні 2022 року я приєднався до лав Сил оборони — хоча перед цим взагалі не думав про військову кар’єру.
Я мобілізувався до 10-го стрілецького батальйону. Виконували бойові завдання на Сумщині протягом квітня-грудня 2022 року. Згодом підрозділ передали до лав 116 окремої механізованої бригади, почалася підготовка до контрнаступу в 2023 році на Запоріжжі.
І чим довше я був у піхоті, тим переконливіше приходило усвідомлення того, що війна — надовго. Змінилася моя візія майбутнього, і я почав шукати відповідь на запитання: «як далі жити у війні?». Тому вирішив ставати офіцером та будувати свою кар’єру — почав думати, як себе реалізувати та що мені цікаво. І очевидно, що це мала бути авіація, навіть довго не думав. Так, спочатку авіація була мрійливою вигадкою, але я дуже швидко зрозумів, що це — реально.
У 2024 році я вступив на льотний факультет Харківського національного університету.
Навчаюся на другому курсі, здобуваю спеціальність штурмана. Моя мотивація добре навчатися і здобувати нові знання — багаторівнева. Початковий рівень — то дитячі мрії та захоплення. Але вищий рівень — я бачив, як авіація працює на полі бою. Це вражає і захоплює. Я бачив роботу льотчиків — і почав цікавитися їхніми особистостями: Олексій Месь, Андрій «Джус» Пільщиков, Олександр Оксанченко та багато інших легендарних льотчиків стали для мене рольовими моделями.
Чітко розумію, що авіація працює, в тому числі, для підтримки піхоти, тому ще одна моя мотивація добре робити свою роботу — відповідальність перед побратимами з піхоти.
У навчанні мені дуже імпонує те, що левова частка — це практика, адже кульмінація нашого навчання — це польоти. Зараз, до речі, готуюся до першого польоту на легкомоторному літаку. Напевне, польоти — найбільш мотивуюча річ під час навчання в ХНУПСі, адже все, що я вивчу і засвою напряму впливатиме на мої навички як штурмана. І це не дає простору для того, щоб «схалявити».
Також подобається, що університеті є досвідченні викладачі(в тому числі як практики своєї справи) за допомогою яких покроково занурююся в світ військової авіації.
Зважаючи на всі виклики, пов’язані з війною, побутові умови для курсантів — дуже достойні.
У майбутньому я бачу себе льотчиком-штурманом, який наносить ворогу втрат і робить все для того, щоб бути висококласним спеціалістом.
А Сили оборони України майбутнього, впевнений, будуть спроможні дати по зубах будь-якому агресору і бути гарантом безпеки не тільки для України, але й для наших союзників.
Владислав, 20 років, 3 курс, спеціальність «льотна експлуатація і бойове застосування літаків»
Зрозумів, що хочу бути льотчиком ще в сім років… Ми подорожували з мамою, я потрапив у аеропорт та побачив цивільних пілотів. То була поїздка в Афіни. І вже тоді я сказав, що хочу бути льотчиком.
У 7 класі вирішив, що хочу бути військовим — вступив до Київського військового ліцею імені Івана Богуна, але батьків попередив, що моя мрія — авіація. І от одного разу до нас в ліцей прийшла профорієнтаційна група з ХНУПСу. Поспілкувався з ними. І того ж дня прийняв впевнене рішення, що буду льотчиком-винищувачем.
Подав документи, пройшов «абітуру», дуже переживав… Але зрештою: зараз я — третьокурсник ХНУПС, навчаюся на спеціальності «льотна експлуатація і бойове застосування літаків».
У майбутньому хотів би працювати із західною технікою — F-16, оскільки з ними найбільш стабільна ситуація. Ну і, хочеться різноманітного життя, а саме ці літаки можуть відпрацьовувати бомбометання, задіюються і для перехоплення, і для охорони неба.
На «ґріпенах» чи «міражах» себе не бачу…
Навчанням у ХНУПС задоволений. Відношення офіцерів та керівного складу до курсантів тут набагато краще, ніж у деяких інших вищих військових навчальних закладах… Тут і навчається, і викладає еліта.
Нещодавно у мене був перший політ, отримав свідоцтво приватного пілота. Якими були емоції під час першого польоту? Трохи переживав, трохи радів, боявся… Не розумів ситуацію, бо дивлюся направо — а інструктора немає! Але зрештою — відчував гордість за себе. Після вильоту зателефонував і подякував батькам, так і сказав: «Ви мені подарували мрію».
Якими я бачу Сили оборони України через умовні 10 років? Навіть після перемоги армію продовжать розвивати, Україна виготовлятиме велику кількість техніки. Я в майбутньому буду офіцером, який якісно виконує завдання. Якщо не буде війни — можливо, перебуваю на гарній посаді, може навіть командира ескадрильї. І, звісно ж, передаватиму свій досвід новим поколінням льотчиків.
Анна, 21 рік, 4 курс, спеціальність «психологічна підтримка персоналу»
Мій вибір Харківського національного університету Повітряних Сил багато в чому пов’язаний з моєю сім’єю — я виросла поруч з аеродромом. З дитинства бачила військову службу зблизька, адже мій батько — військовослужбовець, і саме він став для мене прикладом мужності, дисципліни і відданості своїй справі.
Пізніше мій брат вступив до цього університету і після його розповідей про навчання я ще більше переконалася, що також хочу пов’язати своє життя з військовою справою. Але остаточно все ж таки моє рішення сформувалося після початку АТО, коли мій батько поїхав виконувати бойові завдання. Тоді я зрозуміла, що теж хочу бути корисною своїй державі і служити Україні.
Підготовка до вступу в ХНУПС вимагала багато зусиль і дисципліни, але я була дуже вмотивованою, добре навчалася в школі, закінчила її із золотою медаллю, успішно склала НМТ. Тато дуже допомагав мені у підготовці до здачі фізичної підготовки. Ми щовечора бігали в парку та виконували різні вправи — саме йому я вдячна дуже за підтримку і мотивацію.
Відтак, вступ до вишу став для мене радше результатом наполегливої праці та чіткої цілі, ніж чимось таким недосяжним.
Найцікавішим для мене під час навчання є поєднання теорії і практики, та усвідомлення того, наскільки важливою є моя майбутня професія. Навчання тут вимагає витривалості, відповідальності і постійного розвитку.
Але, окрім цього, дуже цінними є люди — колектив, який мене оточує і завжди поруч. Бо вміння працювати в команді, взаємодіяти, розуміти один одного з півслова є дуже важливими для моєї професії.
ХНУПС — це місце, де людина не лише отримує професію, а й загалом формується як особистість. Тут навчають і дисципліни, і відповідальності, і вміння працювати в команді, і ухвалювати рішення в надзвичайно складних умовах.
Це навчальний заклад із традиціями, високим рівнем підготовки і реальними перспективами для подальшого розвитку офіцера.
Майбутнім абітурієнтам я б радила не боятись труднощів: якщо ти дійсно вмотивований, готовий працювати над собою, маєш бажання служити своїй країні, то тут ти можеш реалізувати себе.
Я впевнена, що через 10 років Сили оборони України будуть ще сильнішими, ще сучаснішими та технологічно розвиненими. Уже зараз українські військові, як ми бачимо, демонструють високий професіоналізм і незламність, про які знає весь світ. Але й сподіваюся, що зменшиться документообіг для пришвидшення деяких процесів (усміхається).
А себе через 10 років я бачу професіоналом своєї справи, досвідченим офіцером, який продовжує розвиватися. Для мене дуже важливо бути корисною своїй державі, гідно нести службу та бути прикладом для майбутнього покоління військовослужбовців.
фото — ХНУПС
