Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Якщо театр починається з вішалки, то дельфінарій — з величезного оглядового ілюмінатора, розміщеного між фоє та басейном. Через нього добре видно, як артисти готуються до чергового виступу. Артистами у дельфінарії називають морських тварин: морського лева, морського котика і, звичайно, дельфінів та білих китів, які є зірками кожної програми.
Мої супутники, Богдан та Юлія — військовослужбовці окремої механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка. Разом з ними я побуваю на одному із сеансів дельфінотерапії, що відбуваються в рамках програми психологічної реабілітації воїнів АТО/ООС за підтримки волонтерської групи під керівництвом одесита Андрія Вагапова.
Богдан — артилерист, Юлія — військовий медик. У кожного з них за плечима свій бойовий шлях, пройдений разом з бригадою, свої спогади та свої переживання. Адже війна не милує нікого, накладаючи свій відбиток на світосприйняття. У фоє нас зустрічає працівник дельфінарію, видає квитки та запрошує до глядацької зали.
Спілкуванню з дельфінами передує романтичне та водночас зворушливе шоу, під час якого глядачі разом з артистами здійснюють «подорож» до морських глибин, дізнаються про підводне життя мешканців двох стихій — суші та океану.
По завершенню виступу нас знайомлять з дельфінотерапевтами та тренерами дельфінів — під їхнім наглядом розпочинається наш сеанс.
До речі, спеціалістів, які працюють з дельфінами, називають саме тренерами, а не дресирувальниками, адже ці тварини ніколи не діють під примусом, тому стосунки між ними та людьми базуються на взаєморозумінні, заохоченнях та повній довірі одне до одного.
Наша трійка виходить на парапет басейну, де нас зустрічають його господарі — пара білих китів і дві пари дельфінів-афалін — наступну годину ми проведемо в їхній компанії.
У кожного мешканця дельфінарію своя історія
Найстаршій артистці дельфінарію, дівчинці на ім’я Б’юті, вже 38 років. Війна на Сході України внесла корективи й у її життя — у 2014 році просто під обстрілами її вивезли до Харкова з Донецька, який тоді вже потрапив у зашморг російської окупації. «Наша переселеночка» — гірко жартують тренери, знайомлячи нас з граціозною Б’юті.
У кожного мешканця дельфінарію своя історія — когось врятували з браконьєрських сіток, когось викупили у рибалок, а хтось народився тут, у басейні, який тепер назавжди став для них домівкою.
Нам пропонують торкнутися до дельфіна. Виявляється, його шкіра, що спершу нагадує мокру гуму, на дотик жива, пружна і попри прохолодну воду басейну — тепла. Як і шкіра людини, вона теж має невуси — родимі плями, які є особливими прикметами кожної тварини. Шкіра дельфіна регенерується що дві години, тому вони дуже люблять погладжування і почухування, охоче підставляючи під долоні свої округлі боки.
Дельфінотерапевт розповідає, що ці дивовижні морські жителі мають хоч і грайливий, але водночас і примхливий характер — якщо людина чимось не подобається дельфінові, він ніколи не спілкуватиметься з нею, ігноруючи будь-які спроби контакту. Особливо не до вподоби дельфінам злі та агресивні люди.
Дельфіни обожнюють поцілунки
Нашу трійцю дружна сім’я дельфінаріуму сприймає позитивно й ми спускаємося у воду — просто в обійми китів та дельфінів. Кожному з нас дістається своя пара. Вони з цікавістю кружляють навколо нас, іноді торкаючись кожного своїми милими мордочками, немов підбадьорюючи, мовляв, нумо, будь сміливішим! Як виявилося, вони просто обожнюють поцілунки. Але якщо поцілував одного — будь готовий, що до тебе відразу ж підпливе за поцілунком й інший. А за ними в черзі вже стоїть кит-білуха. Відмовляти нікому не можна, щоб не образити.
Відразу після «поцілункового» знайомства дельфін дозволяє осідлати себе. Неквапливо пропливаємо перше коло. Поруч зі мною пливуть мої супутники Богдан та Юля. На обличчях — непідробні радість і щастя. Без сумніву, дельфіни надзвичайно позитивно настроєні й здатні передавати свій настрій оточенню.
Коло за колом дельфіни та білухи катають нас у басейні. Ми плаваємо парами, плаваємо на їхніх спинах або на животиках, обережно тримаючись за плавці. Кожен рух тварин — чіткий, точний та акуратний. Обережно та по-материнськи дбайливо вони носять нас у воді, даруючи нові та нові порції радощів.
Дельфінотерапія допомагає ставити на ноги навіть тяжкохворих пацієнтів
За порадою тренера лягаю на спину. Відразу з обох боків до моїх скронь обережно притуляються дві грайливі мордочки й дельфіни починають про щось говорити між собою. Під водою їхні звуки сприймаються зовсім інакше, ніж ми їх чуємо зазвичай. Здається, ніби тонкі хвилі ультразвуку ніжно пронизують кожну клітину мозку, знімаючи нервову напругу. Тренер розповідає, що дельфінотерапія допомагає підіймати на ноги навіть тяжкохворих пацієнтів.
Час купання та спілкування з дельфінами спливає непомітно. Як не дивно, але годинне перебування у воді зовсім не виснажило нікого з нас. Навпаки, ми світимося енергією та задоволенням.
Зробивши кілька спільних фото на згадку, ми прощаємося з нашими новими друзями. Прощаємося, але обов’язково зустрінемося знову.
Фото автора
