Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…
Володимир Торшин був командиром самохідно-артилерійського дивізіону в 36-й бригаді морської піхоти.
Загинув під час оборони Маріуполя.
Про нього розповіли побратим і батько.
— Після дев’ятого класу Володимир вступив до військового ліцею в Одесі. А далі це вже його вибір був… Звісно, перед очима в нього завжди мій приклад був, бо я теж військовий, — згадує батько Володимир Миколайович.
Каже, що в підлітковому віці син любив музику у стилі heavy metal. Навіть волосся довге носив якийсь час і шиповані браслети на руці.
Улюбленими були гурти Metallica, Manowar.
Володимир закінчив Львівський інститут Сухопутних військ Національного університету «Львівська політехніка».
Під час анексії Криму проходив службу в 406-й окремій береговій артилерійській групі ВМС ЗСУ.
Не зрадив присягу.
Вирішив виходити з Криму.
Одним з останніх виходив з півострова. Вивозив нашу техніку звідти.
Згодом був призначений у 36-й бригаді на посаду командира артилерійського дивізіону.
— Ми разом служили з 2017-го по 2020 рік… Володимир Торшин мав бездоганну репутацію. Деякі люди навіть казали, що вони в дивізіоні служать доти, доки тут такий командир. Яке б складне завдання не ставив він перед підлеглими, вони, не задумуючись, виконували, бо його слово поважали, довіряли йому, — згадує військовослужбовець ЗС України Іван.
Додає, що Торшин був вимогливий, але насамперед — вимогливим до себе. Іван за звичкою у спогадах називає офіцера «Володимировичем».
— Родину свою дуже любив… Двоє дітей, дружина. Де б не був, завжди знаходив час поспілкуватись, зателефонувати їм, — згадує Іван.
— Син розповідав, що в Маріуполі ворог почав вести активні обстріли десь за два дні до початку широкомасштабного вторгнення… У день його народження, 21 березня 2022 року, за день до загибелі, я привітав сина. У мене в телефоні ці смс залишились… Він подякував. А 22 березня востаннє Володимир був на зв’язку зі мною десь о 10-й ранку, а після обіду вже все… — розповідає батько.
Побратим Іван каже, що перед широкомасштабним вторгненням вони з Володимиром телефонували один одному:
— Було зрозуміло, до чого все йде… Загинув він у Маріуполі, у районі заводу імені Ілліча. Там його побратими і поховали. Потім у ворожих пабліках викладали відео, де видно, що росіяни, після окупації міста, провели ексгумацію, я впізнав Володимировича. Де тіло перебуває зараз, невідомо.
Побратим шкодує, що не встиг набрати Торшина 21 березня:
— І знаю, що він був того дня ще на зв’язку. 35 років було йому… Нещодавно спілкувався з одним офіцером, який теж його знав. То цей офіцер захоплювався мужністю Володимировича і казав, що в Маріуполі він стояв до останнього. Зі своєю артилерією перебував вже, по суті, поруч із піхотою. Тільки й встигали йому боєкомплект підвозити, — розповідає Іван.
У 2022-му Володимир Торшин мав закінчувати Національний університет оборони України.
— Коли він мав вступати туди, то серйозно готувався. Я з ним інколи на турнік ходив. Володимирович і так був добре підготовлений, але казав, що йому для вступу ще треба підвищити показники свої. Теорію теж повторював активно. Був би він живий, звісно, багато би змінив, покращив у вітчизняній артилерії, — зауважує Іван.
У Білгороді-Дністровському підполковника Володимира Торшина увічнили на Алеї Слави. Пізніше встановили меморіальну дошку на будівлі школи, де він навчався.
Орден «Золота Зірка» з рук Президента України отримував вже батько Героя — Володимир Миколайович.
Торшин-старший каже, що головною його мрією тепер є визволення окупованих росією територій — щоб була можливість у Маріуполі знайти місце поховання сина.
Фото з особистих архівів родини та побратимів Володимира Торшина
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
