Вісім таких спільнот адміністрував мешканець Черкас, якого суд визнав винуватим у перешкоджанні законній діяльності Збройних Сил України в особливий період та призначив п’ять…
Однією з найяскравіших переможних кампаній українського війська є весняний контрнаступ 1918 року.
Незадовго до цього, 9 лютого 1918 року, Українська Народна Республіка підписала з Німецькою імперією, Австро-Угорською імперією, Османською імперією і Болгарським царством Берестейський мир. За цим договором УНР виходила з Першої світової війни, була визнана незалежною, рівноправною державою. Німецька імперія і Австро-Угорська імперія зобов’язувались допомогти Центральній Раді звільнити територію УНР від більшовиків, а УНР своєю чергою зобов’язалась постачати в Німеччину та Австро-Угорщину продовольство.
Тож уже 18 лютого на боці УНР у війну вступила Німецька імперія, 25 лютого — Австро-Угорщина. У результаті контрнаступу УНР та союзників 1 березня більшовицькі війська змушені були залишити Київ. За тиждень до міста прибув уряд Центральної Ради.
Після цього українські підрозділи спільно з німецькою та австро-угорською арміями швидко і майже безперешкодно просувалися на схід по лініях залізниць. В авангарді на Полтавському напрямку діяла Запорізька дивізія армії УНР (близько 8 тисяч багнетів).
Після визволення 8 квітня 1918 року від більшовиків Харкова, Запорізьку дивізію під командуванням генерала Олександра Натієва переформатували в корпус, який лишався поділеним на дві групи.
Перша — на чолі з полковником Петром Болбочаном, Кримська, повинна була, випередивши німецькі війська, заволодіти Кримським півостровом і встановити контроль над Чорноморським флотом.
Друга група, під командуванням полковника Володимира Сікевича, яка згодом дістала назву Слов’янської, повинна була наступати на Донбас з метою встановити контроль над Донецьким кам’яновугільним басейном. До неї входили 1-й Запорізький піший полк імені Петра Дорошенка під командуванням Олександра Загродського, 3-й Запорізький піший полк імені Богдана Хмельницького на чолі з Олександром Шаповалом і 3-й Гайдамацький полк, яким командував Олександр Савельєв.
15 квітня, після напруженого 12-годинного бою, Слов’янська група зайняла станцію Барвінкове на Харківщині. Ворожі війська відступили на Донбас. 17 квітня богданівці увійшли до Слов’янська, а наступного дня запорожці визволили Бахмут.
18 квітня група Армії УНР на чолі з Петром Болбочаном взяла Мелітополь, здолавши вперту оборону червоних. Українці продовжували безупинно насідати на більшовиків. 21 квітня зайняли Новоолексіївку і блискавичною операцією вночі захопили переправи через Сиваш. Загін відчайдух на чолі із сотником Зілинським на мотодрезинах проскочив замінований міст, розігнав найближчу охорону й під прикриттям бронепоїздів Семена Лощенка і Павла Шандрука, що рухались слідом та вели безперервний кулеметно-гарматний вогонь, дезактивував вибухівку. Результатом стрімкого наступу стала повна деморалізація більшовицького війська: піхота захопила окопи червоних, ворог покинув позиції і панічно відступив. У групі Зілинського не загинув жоден вояк!
Аби не дати противнику отямитись, Петро Болбочан не став очікувати підходу основних сил і продовжив переслідування більшовиків. Надвечір 22 квітня Кримська група розбила більшовицький заслін під Джанкоєм, вузловою станцією на півночі півострова, й увійшла в місто, вже зайняте німцями.
До групи Болбочана почали приєднуватися кримськотатарські повстанці. 24 квітня українські загони зайняли Сімферополь, наступного дня — Бахчисарай. А кінний полк гайдамаків імені Кості Гордієнка на чолі з полковником Всеволодом Петрівим гірськими стежками просувався в напрямку Севастополя і 28 квітня розпочав бої з більшовиками на підходах до міста. Як наслідок, 29 квітня Чорноморський флот підняв український прапор і оголосив про підпорядкування уряду в Києві.
25–27 квітня запорожці та німці вели важкі бої з більшовиками в районі Горлівки та її околиць — станції Микитівки та Ртутного заводу. Ворог контратакував за підтримки потужного гарматного вогню, однак врешті був змушений відступити. Особливу відвагу в боях проявили дорошенківці Загродського, які не дали червоним оточити українські війська.
Далі наступ Слов’янської групи здійснювався за трьома напрямками: станція Юзівка (нині Донецьк), Попасна і Дебальцеве. Дебальцеве вояки богданівського полку здобули з боєм 28 квітня, після чого рушили до станції Колпаково (нині Ковпакове в Антрацитівському районі Луганської області), яка була на адміністративній межі Катеринославської губернії та земель Війська Донського.
30 квітня вояки-богданівці прибули до Колпакового. Там і завершилося визволення запорожцями Донбасу. Тож загалом близько 70 днів знадобилося військам союзників для відвоювання всієї території України.
Козаки принесли два високі стовпи, пофарбували їх у жовту і блакитну фарби, які знайшли на станції, а на кожному з двох боків намалювали тризуб, під яким написали «УНР». До стовпів прибили тримачі для українських прапорів. Священик відслужив молебень і окропив святою водою прапори. Під урочисту музику та гарматні сальви козаки встановили стовпи, а присутнє вояцтво вигукнуло: «Слава!». На той час ще не було відомо, або не прийшло усвідомлення того, що тепер це був кордон не УНР, а вже Української Держави гетьмана Скоропадського.
У ніч з 29 на 30 квітня 1918 року в Києві відбувся державний переворот, який змінив владу та державний устрій країни. Замість УНР постала Українська Держава. Владу перейняв генерал Павло Скоропадський, який був обраний та помазаний гетьманом.
4 травня 1918 року більшовицький ватажок Антонов-Овсієнко офіційно оголосив про припинення війни і розпуск своїх армій. 12 червня більшовики підписали прелімінарний мир з Українською Державою. Згідно із цим договором, військові дії радянсько-української війни призупинялися і встановлювалася «нейтральна зона», яка мала розмежувати сторони до офіційного встановлення державних кордонів.
