Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…
Не встиг прожити життя — але встиг віддати його за Україну.
Дмитро народився 9 лютого 2000 року в селищі Шевченкове Харківської області. Навчався в місцевій школі № 1. Згодом стане відомо, як по-різному складатиметься доля в однокласників після початку повномасштабної війни. Дмитро долучився до ЗСУ, а Дмитрові Мамону, який прислужував окупантам і втік до РФ, загрожує довічне ув’язнення за наведення ракети на кафе в селі Грозі 5 жовтня 2023 року, внаслідок чого загинули 59 людей. Проте заглядати в майбутнє школярі не могли.
З дитинства хлопець мріяв стати кулінаром і потрапити в ефір популярного телешоу про приготування страв. Його мама Оксана навіть зверталася у редакцію телепроєкту з пропозицією створити дитячий формат популярної програми. І вона з’явилася, проте Дмитро вже виріс з категорії її учасників.
У шкільні роки займався бальними танцями. Любив долучатися до маршрутів шкільного туристичного гуртка.
Дмитро в дитинстві часто хворів, і навчання давалося йому тяжко. Тому батьки і старша на шість років сестра Євгенія допомагали виконувати домашні завдання.
Хлопець мріяв вступити у кулінарне училище або технікум. Однак на бюджет податися не встиг, а навчатися на контрактній основі не мав змоги. Тому довелося обрати іншу професію. Дмитро закінчив Харківське вище професійне училище будівництва, де опанував фах маляра, штукатура і плиточника. Ці заняття йому теж були до вподоби. Працював на комбінаті «Харківжитлобуд-2» та завжди допомагав батькові в домашніх будівельних справах.
У 2019-2021 роках проходив строкову службу у лавах Збройних Сил України. Потім влаштувався карщиком на підприємстві хлібопродуктів у Каневі.
У вересні 2023 року Дмитра призвали до лав ЗСУ за мобілізацією. Служив стрільцем-санітаром у 110-й окремій механізованій бригаді імені генерал-хорунжого Марка Безручка. Отримав позивний «Шева».
Уже з листопада брав безпосередню участь у бойових завданнях як стрілець-санітар 2-го механізованого відділення 1-го механізованого взводу 4-ї механізованої роти 2-го механізованого батальйону військової частини А4007.
4 грудня Дмитро з побратимами почав виконувати завдання з утримання позиції біля Авдіївки на Донеччині, яке розтягнулося на 21 зимовий день. Захисникам тоді не раз доводилося дивитися смерті в очі.
«…Наша позиція була на висоті насипаного кар’єру. Це була стратегічна висота, з якої ми могли спостерігати найменші переміщення ворога. Тому для них ми були як кістка в горлі, — розповів побратим Костянтин. — Звісно, ворожа піхота лізла на нас постійно, намагаючись обійти з боків».
25 грудня інтенсивний ворожий обстріл розпочався з самого ранку, розповів пізніше матері Дмитра Костянтин. Рятуючи побратимів і виносячи боєкомплект, щоб не розірвався біля бійців, Дмитро не зміг убезпечитися від підступної російської зброї.
Близько 10:00 внаслідок штурмових дій противника на ВОП «Маяк» біля Авдіївки, вчетверте упродовж кількох годин, Дмитра майже повністю завалило землею. Відкопували близько години. Перетягнули ближче до спального приміщення — у вузенький окопчик. Розгледіли проникаючу рану, найімовірніше, від міни, заклеїли онклюзівкою.
«Більше ніяких видимих ушкоджень ми не виявили. Діма поривався ще сісти. Ми його посадили, підперли під стінку. Попросив закурити. Тобто Діма ще був більш-менш, це десь годині об 11-й — о пів на дванадцяту», — згадує побратим.
Швидко евакуювати Дмитра не дозволяв постійний вогонь росіян. Десь до 14-ї години вже не відчувався пульс — Дмитро Шелюг пішов у небесне військо.
«Він зберіг сотні життів, але не своє… Мав багато планів, які не встиг, на жаль, втілити в життя за свої 23 роки. Завжди допомагав усім, хто цього потребував. Він був відважний та безстрашний. Дуже хотів та мріяв дочекатися та побачити нашу перемогу, це було його велике бажання, але не судилося… Він не встиг створити сім’ю, не встиг прожити життя — але встиг віддати його за Україну», — написав Дмитро Примак.
Воїна поховали в рідному Шевченковому.
Посмертно Дмитро Шелюг нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни».
Вічна слава і пам’ять Захисникові!
Валентина Кащенко
Фото: Фейсбук-сторінка Оксана Чорняк, Фейсбук-сторінка Tania Oleksiiva
За матеріалами Меморіал героїв, Суспільне
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
