Фельдшер за освітою, який до широкомасштабного вторгнення рф працював у Кривому Розі на шахті. Йому 34 роки, за плечима вже…
Під час російсько-української війни, яка триває десятий рік, наше суспільство переконалось, що мистецтво — це теж зброя. Українські митці озброїлись хто пензлем, хто музичним інструментом, хто словом, щоб не лише зберегти національну культуру, а й поширити її, донести до світової спільноти. Про роль мистецького фронту у боротьбі проти кривавого агресора кореспондент АрміяInform поспілкувався з кандидатом мистецтвознавства, професором, заслуженим діячем мистецтв України, ректором Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури Олександром Цугоркою.
— Мистецтво на сьогодні в нашій країні, що воює, не лише виконує свої специфічні завдання, а й є великою складовою інформаційного фронту, — зазначив на початку розмови Олександр Петрович. — Іноді, щоправда, доводиться чути таку думку, що люди, які не йдуть на фронт, вигадують собі всілякі інші фронти. Насправді це далеко не так. Тому що мистецтво формує культуру народу, дух нації. І без існування національного мистецтва немає сенсу воювати. Якщо народ не підтримує свої духовні традиції, не розвиває їх, то, повторюсь, воювати немає за що. Глибоко переконаний, що ми воюємо не лише за нашу землю і майбутнє, а й за нашу культуру та духовність.
За словами Олександра Цугорки, мистецтво — це складова багатогранної культури, а культура є душею нації, яка не може формуватися без своєї історії, культури та традицій. Крім того, мистецтву належить важлива роль у формуванні особистості. Нині наше мистецтво є чудовою візитівкою України, і хоч зараз ця увага до нашої культури спричинена війною, все одно це дає можливість презентувати за кордоном наш світогляд і ціннісні орієнтири, нашу історію і наші творчі пошуки
Втім, широкомасштабне вторгнення рашистів в нашу країну все ж змусило сотні людей творчих професій взяти до рук зброю і поповнити лави Збройних Сил. Художники — не виняток.
— Дехто з наших викладачів і студентів з лютого-березня минулого року захищають нашу Батьківщину на передовій, — продовжує Олександр Петрович.
— А є й такі, хто воює з 2014 року. Наприклад, викладач Володимир Харченко. Коли в період проведення АТО йому виповнилось 60 років, військове керівництво подякувало Володимиру Івановичу і він залишив свій підрозділ і повернувся до викладацької роботи. Коли розпочалася широкомасштабна російська агресія, він знову повернувся на фронт. Попри поважний вік, наш викладач виконує свої обов’язки не гірше за молодих бійців.
Ще один наш колега-викладач, попри те, що сьогодні знаходиться на передовій в окопах, встигає навіть провести студентам лекції онлайн.
Воює на фронті й студент Олександр Горбунов. Ректор академії характеризує його, як надзвичайно талановиту й здібну молоду людину. Минулого року Олександр пішов до військкомату, написав заяву і другий рік зі зброєю в руках боронить свободу й незалежність Батьківщини. Коли трапляється короткочасна відпустка, він навідується до академії. В планах студента найближчим часом організувати виставку-продаж художніх творів, аби зібрати кошти на потреби Збройних Сил.
— На превеликий жаль, є серед наших випускників і втрати, — з сумом зазначив Олександр Цугорка. — На початку травня цього року загинув в бою за Україну магістр образотворчого мистецтва, художник-графік Володимир Чорний. Він теж пішов добровольцем захищати нашу землю, звільняти наші міста і села від окупантів.
У кінці кожного навчального року в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури відбувається художня практика. Як правило, вона відбувається на території навчального закладу, але до війни студенти за домовленостей керівництва виїжджали й в інші регіони.
— Цього року виникла ідея провести художню практику на локаціях військового госпіталю, де проходять лікування наші поранені воїни, — розповідає Олександр Петрович. — Перший проректор Анатолій Гуменчук звернувся з такою ідеєю до керівництва лікувальної установи. В основі нашого звернення були питання: чи варто це робити і як організувати? Ми розуміли, що поранені бійці мають певне психологічне напруження, пов’язане з вогнепальними травмами. В спілкуванні з адміністрацією госпіталю і лікарями дійшли висновку, що спробувати все ж варто. Адже військові на фронті забезпечують нам проведення навчального процесу, студентам — можливість отримати улюблену професію. Ми повинні чимось їм віддячити.
Художня практика студентів академії в госпіталі полягала в написанні портретів захисників на свіжому повітрі. Тому серед поранених було проведено опитування, чи бажає хто-небудь взяти участь у такій акції. За словами Олександра Цугорки, результати опитування перевершили очікування: охочих було настільки багато, що організатори акції змушені були створити чергу і графік — хто і коли мав позувати студентам не на шкоду процесу лікування.
— Відверто кажучи, ми на початках переживали за своїх вихованців, але студенти підійшли до участі в акції з максимальною відповідальністю, — констатує мій співрозмовник. — Забігаючи наперед, зазначу, що між портретами, які створювалися на пленері в академії і в госпіталі, дуже велика різниця. Дивовижно, але ті портрети, які були написані студентами в лікувальній установі — в переважній більшості були закінченими художніми творами, які б прикрасили будь-яку престижну виставку. Я щасливий від того, що наші студенти першого і другого курсів проявили себе зрілими митцями. Їхнє спілкування з пораненими бійцями, що позували, почуті від них фронтові історії неймовірно мобілізували талант і досвід молодих митців на якісне виконання завдання. А деякі з робіт виявилися, без перебільшення, шедеврами музейного зразка.
У планах керівництва навчального закладу зі студентських творів зробити виставку насамперед у госпіталі, потім в Міністерстві культури і Верховній Раді. Адже ці твори мають не лише мистецьку цінність, а й історичну. На думку ректора, написання портретів відіграло позитивну роль і для поранених воїнів: вони відчули, що їх не забувають, що їхній подвиг вартий уваги громадськості й художніх творів.
— Студенти розповідали, що під час перших сеансів позування військовослужбовці були дуже напружені, — зауважив Олександр Цугорка. — Але уже за тиждень хлопці посміхалися, жартували з майбутніми майстрами живопису, були більш відвертими і з нетерпінням чекали нових зустрічей з художниками. Великим плюсом цієї мистецької акції є те, що образи наших бійців, увічнені в художніх полотнах. А в стінах госпіталю вони будуть виконувати ще й функцію патріотичного виховання.
Деякі студентські роботи продемонстрував виконувач обов’язків декана факультету образотворчого мистецтва та реставрації, заслужений художник України Ігор Мельничук.
— У більшості портретів і скульптурних роботах дуже чітко і правдиво передані характери наших захисників, — зазначив Ігор Юліанович. — Тут і відвага, мужність, хоробрість — чесноти справжніх захисників рідної землі. Скажу більше: в кожну роботу вкладена душа автора і це неабияк відчувається.
Війна — це горе, смерть і руйнування. Молоді художники своїми роботами доводять, що мистецтво — це завжди відродження і творення. Більшість українців у важкі хвилини життя звертаються до творчості: хтось малює, фотографує, пише вірші, просто відвідує виставкові зали, аби підтримати себе психологічно, щоби вистояти в цій війні. Тому творчість це не лише один з видів духовної зброї, а й засіб психологічного захисту. А ще мистецтво не дає згаснути міжнародному інтересу до України, не дозволяє нам забути про війну і про тих, хто боронить нашу свободу та незалежність.
За сприяння керівництва госпіталю ректорат академії планує на майбутнє організувати заняття з пораненими бійцями з арттерапії, навчити їх малювати. Ці заняття проводитимуть самі студенти.
Фото автора і Ольги Добровольської
