Однак, сучасний воїн повинен не тільки знати способи точно «доставити» боєприпаси для ураження техніки чи живої сили противника, а й вміти захиститися від ворожих…
Він став Героєм України у 22 роки. Про Василя Тарасюка на позивний «Тайфун» в його рідній бригаді імені Чорних Запорожців ще й досі ходять легенди. Й недарма: ви колись чули про воїна, який сам-на-сам вів би дуель із танком? Ні-ні, не знищував панцирник з відстані в кілька кілометрів з протитанкового ракетного комплексу чи із засідки за допомогою переносних Javelin, NLAW або протитанкової рушниці радянської доби. Та дуель відбувалася 2016 року під Авдіївкою, коли й російський танк, й Василь перебували на абсолютно відкритій місцевості та бачили один одного без усілякої оптики. Василь — переміг…
Три уламкові поранення, чотири важкі контузії, серйозні ушкодження голови. А ще він горів, його бойова машина підривалась на міні. Із останнім уламком міни в тілі не покидав передових позицій своєї роти, якою командував, цілий місяць. Двічі після обстрілів хлопці його буквально викопували із землі. Він жив між фронтом і шпиталями. І навіть свою першу бойову нагороду — орден Богдана Хмельницького III ступеня — отримав на фронті.
За станом здоров`я «Тайфуну» довелося звільнитися з армійських лав. Однак вроджена бійцівська жилка тільки додала наснаги вистояти у вже чужому для нього цивільному житті. Лейтенант запасу Василь Тарасюк влаштувався на роботу у відділ контролю за якістю поставок озброєння у військо в системі Укроборонпрому. Й тільки за кілька місяців його колеги дізналися, що їхній скромний, чемний та трохи мовчазний молодий хлопець — Герой України, кавалер недержавної нагороди «Народний Герой України» та інвалід війни другої групи. І про численні воєнні подвиги Тарасюка дізналися не з його вуст…
Все це відійшло в минуле після широкомасштабного вторгнення рашистів на нашу землю — про що піде мова нижче. Але перед тим повернемося у 2016 рік.
Про дуель
… Рано-вранці «Тайфун», як завжди, робив обхід укріплень своєї роти. Зазвичай такої пори ворожі артилерійські обстріли були рідкістю. Але того ранку було помітно, що окупанти щось задумали. Лінію оборони відразу кількох ротних позицій раптом покрили рясні мінометні розриви. А просто навпроти передового взводу з’явився російський Т-72, який став бити з гармати прямою наводкою по укріпленнях підрозділу.
«Тайфуна» охопила тиха лють. Минулого тижня його роту щоночі діставав інший ворожий панцирник. Своїм вогнем він дотла перемелював інженерні споруди підрозділу, внаслідок чого осколками снарядів поранило трьох його хлопців. Однак Василь разом із військовослужбовцями сусідньої роти та гранатометним взводом батальйону його таки покарали. Спільними зусиллями вони прорахували маршрути його руху і, коли той вийшов на доступну для ураження дистанцію, зосередженим вогнем перетворили ворожий танк на металобрухт.
А тут — новий нахаба! Стріляє, як у тирі, та ще й посеред білої днини! Лейтенант перебіжками дістався до найближчого станкового протитанкового гранатомета. Днями осколком міни на ньому розбило оптичний приціл. Але механічний був у робочому стані, тож до пори СПГ встановили на резервній позиції. Дякуючи Богові за передбачливість підлеглих, «Тайфун» узявся до справи. Він перевірив заряд, навів ствол на танк, зосередився, зробив перший постріл. Промах!
Деякий час танк і Василь робили один по одному постріл за пострілом. А потім вони влучили обидва одночасно: граната лейтенанта заїхала чудовиську під башту, а танк поцілив у позицію «Тайфуна»
Гарячково перезарядившись, лейтенант скорегував приціл і вистрілив удруге. Одначе на такій малій дистанції «сімдесятдвійка» виявила його миттєво. Деякий час танк і Василь робили один по одному постріл за пострілом. А потім вони влучили обидва одночасно: граната лейтенанта заїхала чудовиську під башту — і корпус танка одразу огорнув чорний дим. А танковий снаряд розніс ущент позицію Героя.
Вибухова хвиля від танкового пострілу здійняла лейтенанта в повітря й закинула метрів за десять у лісопосадку. Падіння було таким, що у Василя диким болем відгукнулись чи не кожна кісточка та м’яз. Краєм ока він встиг побачити, як зверху на нього падають величезні грудки й пошматовані мішки з піском, та за мить знепритомнів.
Прийшовши до тями, «Тайфун» ще з пів години, тримаючись на ногах лише силою волі, керував боєм. Бо на зміну підбитій «сімдесятдвійці» викотилася друга…
Про ціну звання Герой України
Помилятиметься той, хто вважатиме, буцімто «Тайфун» отримав звання Героя України лише за ту дуель. 2016 року за учорашнім випускником Національної академії Сухопутних військ автор безуспішно «ганявся» під Авдіївкою кілька тижнів. Різне заважало: то його рота веде бій, і до неї неможливо добратися. То Василя наказом — вважай, примусово — відправили в шпиталь підлікуватися після контузії. Чергова спроба поспілкуватися зірвалась якраз того дня, коли Тарасюк вів дуель із танком і зазнав надважкої мінно-вибухової травми. Але під час цієї «гонитви» вдалося дізнатися, що до того лейтенанта командування бригади представляло до звання Героя України вже двічі. А його побратими повідали, за що саме. Ось тільки два приклади.
Після восьми місяців боїв під Авдіївкою будь-хто з нас піде за Тайфуном хоч у пекло. Адже багато хлопців тут вижило тільки завдяки йому
На той час головний сержант взводу молодший сержант Сергій на позивний «Кощій» розповів таке.
«Командир, окрім поранень та контузій, ще горів, підірвавшись на міні в бойовій машині. Двічі після обстрілів ми його викопували із землі! І щоразу ми його всією ротою вмовляємо поїхати на лікування. Після восьми місяців боїв під Авдіївкою будь-хто з нас піде за ним хоч у пекло. Адже багато хлопців тут вижило тільки завдяки йому.
Взяти цьогорічні зимові бої. Ми були змушені вибивати бойовиків з їхніх позицій у сірій зоні, бо на той час існувала реальна загроза нашого оточення. Сховатися було ніде. Вузенькі та мілкі окопчики було забито тілами знищених рашистів, які перед нашою атакою готувались до штурму. Мороз був 26 градусів, міни й снаряди падали на нас дощем.
До армії я служив у монастирі ченцем. Думав, що за роки війни позабував молитви. Але в ті години згадав і прочитав їх уголос усі! Страшно й моторошно було всім. Ми стріляли, а нас трясло чи то через холоднечу, чи то зі страху. А Вася спокійно керував боєм, підсилював позиції, саморуч евакуйовував поранених, якось буденно виконував свою командирську роботу».
Розповідь сержанта доповнив заступник командира роти, на той час старший лейтенант Роман.
«Бої січня-лютого цього року, на мою думку, мали для нас принциповий тактичний зиск. Наш батальйон і рота не тільки переграли ворога, зірвавши його наступ на Авдіївському напрямку. Завдяки новим відбитим у нього позиціям ми перекрили йому постачання озброєння й техніки відразу на двох напрямках. Заразом нам вдалося взяти під контроль Ясинуватську дорожню розв’язку. «Тайфун» не тільки брав участь у розробці всіх операцій, а й керував боями безпосередньо в бойових порядках роти.
У лютому під час особливо важких боїв його було знову поранено — у ноги осколками міни. Але він іще місяць не покидав окопів, бо нові позиції роти були на самому вістрі зіткнень, і кожен воїн для нас був на вагу золота. Ми його вмовили вибратися на лікування, коли він на одну ногу вже ступати не міг…»
Звання Героя України із врученням ордена «Золота Зірка» «Тайфун» був удостоєний 23 серпня 2017 року. Орден хлопець отримав із рук Президента країни на параді в День Незалежності. До того Василь отримав громадську відзнаку «Народний Герой України» (18 серпня 2017).
Знову — на фронт
Періодично зустрічаючись із Василем у столиці, спілкуючись із ним телефоном та через колег, автору було добре відомо про його серйозні проблеми зі здоров’ям. Й тому навіть на думку не спадало, що він зможе повернутися у стрій на бойову посаду. Та й в Укроборонпромі він мав бронювання від призову.
Одначе «Тайфун» не дарма отримав прізвисько за аналогією зі стихійним лихом, при бажанні він знесе перед собою хоч які перепони. Що, власне кажучи, і сталося: колишній командир роти почав їх зносити у перші ж дні великої навали рашистів. Про те, що він знову призвався, повернувся в рідну бригаду і в ці дні веде важкі бої на Донеччині у складі одного з підрозділів Чорних Запорожців, дізнався випадково.
Дивом зв’язуюся з ним закритим каналом, мусимо спілкуватися коротко.
- Вася, братику, привіт! Де ти, як ти?
- Вітаю. Я в районі… («Тайфун» повідомив мені свою приблизну локацію).
- Все розумію. Прошу, за можливості передзвони мені чи напиши про себе, сам знаєш яким каналом.
- Не на часі, Володимировичу, в нас триває активна фаза наступу рашистів. Ситуація дуже напружена.
- Плюс, друже, я почекаю. Хоч посаду свою нинішню назви.
- Заступник командира батальйону.
- Дякую, тримайтеся! З’явиться можливість, і поговоримо, і побачимось…
Фото автора й з архіву «Тайфуна»
