Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Нещодавно ми вже розповідали про командира протитанкового підрозділу окремої Десантно-штурмової бригади майстер-сержанта на псевдо «Щука», який у 2014 році воював у ДАПі.
Бойовий досвід хлопця виявився настільки захопливий, що було вирішено зробити з ним ще один окремий матеріал.
— Зараз мені є, з чим порівнювати. У 2014-му ми завантажилися у старенькі ГАЗ-66 та своїм ходом дісталися з Житомира на Херсонщину, де кілька тижнів постійно переміщувалися. Потім перебазувалися у Добропілля, що на Донеччині, де перебували до кінця травня, а згодом під Слов’янськ, — пригадує військовий. — Тоді наше основне завдання було супроводження різноманітних конвоїв, тобто як звичайні піхотинці — з ПТРК ми не працювали.
Під час широкомасштабного вторгнення ситуація докорінно змінилася.
— У березні, під час боїв за селище Кам’янка я зі своїми хлопцями десь протягом тижня щодня знищував мінімум по 7-8 одиниць ворожої бронетехніки. За кожну атаку противник лише від вогню ПТРК втрачав по 3-4 одиниці техніки, а за день росіяни атакували 2-3 рази, — розповідає «Щука». — По наших позиціях щільно працювала ворожа арта. Один із моїх підлеглих ховався у бетонній трубі, що йшла під дорогою. Там було дуже гучно, бо сама труба підсилювала звуки вибухів. Я спробував у ній переночувати, але завдяки акустичним ефектам там було набагато лячніше, ніж в окопі.
У тих боях військовий дістав поранення та втратив свого друга Максима П’ясецького, з яким воював пліч-о-пліч ще з 2014 року.
— Тоді мала відбутися невеличка ротація. Розрахунок, що кілька діб був на передовій, мав передати позицію розрахунку Максима та переміститися в умовний тил для відпочинку. Я ввів друга в обстановку та пояснив, що ця позиція вже небезпечна і її треба буде поміняти (вдень над нами літав ворожий БПЛА, а вся посадка була посічена уламками ворожих снарядів), — говорить десантник. — Зранку знову розпочався артилерійський обстріл, а потім ворожа атака. Ми знищили кілька одиниць бронетехніки і в нас залишилася усього одна ракета до нашої «Стугни», яку ми вирішили не використовувати, щоб остаточно знищити підбитий ворожий танк. Користуючись умовним затишшям, ми зібрали установку та вирішили змінити позицію. Саме толі розпочалася танкова дуель, під час якої наш танк відкрив вогонь неподалік від нас.
Хлопці добре розуміли небезпеку опинитися між двома танками. Особливістю їхнього вогню є те, що спочатку вибухає снаряд, а лише потім ти чуєш звук пострілу.
— Ми схопили частини ПТРК та ракети й почали висуватися в інше місце. Саме в цей момент ворожий танк зробив постріл й влучив у наш танк, який одразу став відкатуватися назад. Уламок від вибуху прошив Максима наскрізь. Я одразу викликав по радіо групу евакуації, а хлопці зробили імпровізовані ноші й потягнули його на точку евакуації та мені було зрозуміло, що він вже мертвий. Головне, було швидше прибрати хлопців із позиції, — зауважує «Щука». — У нас була ще одна ракета я зі своїм замкомвзвода повернулися на позицію та почали розгортати установку. Я перебував зверху окопу, коли прилетів ще один танковий снаряд, і мене вибуховою хвилею завалило вниз. Я відчув, що поруці та нозі в мене тече кров. У цей час під’їхала машина на медичну евакуацію, тож я по рації повідомив їх, що мене поранено та скорегував, куди під’їхати, щоб мене забрати. Після цього я ще поставив завдання своєму заступнику позбирати майно та покинути позицію. Болі я ще певний час не відчував.
Попри небезпеку, евакуаційний БТР зумів заїхати на позицію та вивезти військового на точку наступного етапу евакуації. Уже згодом, проаналізувавши ситуацію, він зрозумів, наскільки це було небезпечно. Його підлеглі тієї ж ночі повернулися на позицію та забрали усе цінне. Після повернення з лікування та звільнення Ізюма військовий завітав на свою колишню позицію та забрав звідти свої капці!У 2022 році, на День Десантно-штурмових військ Збройних Сил України, на цьому місці встановлено пам’ятний знак для вшанування пам’яті загиблого побратима.
Фото автора
