У 2002-му — в Берліні. У 2003-му — в Барселоні. У 2004-му — в Афінах. У 2008-му — в Пекіні. У 2012-му — в Лондоні. Його суперники — найсильніші плавці планети. Його арена — олімпійські басейни й відкриті…
Маршову пісню українських січових стрільців часів ще Першої світової війни «Ой, у лузі червона калина…» у різних варіаціях нині можна почути й під час богослужіння у католицькому храмі Варшави, і на концерті легендарної рок-групи Pink Floyd, і на молодіжних флешмобах у США та у Литві, і у виконанні багатотисячного хору в Естонії, і навіть на пишному весіллі у сонячному Азербайджані.
АрміяInform неодноразово писала про всесвітню популярність пісні, яка декларує готовність українців до боротьби проти поневолення, та її історію, проте, що нам відомо про людину, яка подарувала світу цей твір?
Автор пісні «Ой, у лузі червона калина…» Степан Чарнецький народився 21 січня 1881 року в селі Шманьківцях, тоді Чортківського повіту Королівства Галичини та Володимирії, тогочасного «коронного краю» Австро-Угорської імперії (нині — село Заводської територіальної громади Чортківського району Тернопільської області України), у сім’ї священника отця Миколи Чарнецького, який понад 11 років служив у селі парохом.
Степан був наймолодшим із 13 дітей у родині, коли йому не було й двох років — батько помер від тифу. Після призначення нового пароха мати Степана — Владислава, зі спольщеного німецького роду Екгардтів, була змушена з родиною покинути парафіяльний будинок, переїхавши до Станиславова (нині — Івано-Франківськ), де жив Іван, старший брат Степана. А коли й Іван передчасно помер, мати з дітьми переїхала до дочки у Львів.
До 12 років Степан (або Стефан) говорив переважно польською, проте пізніше він «по-колежанські» робитиме зауваження студентам-українцям, які у побуті не спілкувалися українською. Племінниця Степана зазначала, що саме він її «зробив українкою»…
За даними краєзнавця Дмитра Логуша, 1898 року Степан закінчив «V клясу» (тобто, п’ятий клас) у Цісарсько-Королівській Вищій реальній школі у Станиславові, а за два роки — закінчив «VII клясу», склавши матуру (іспит зрілости). Далі було навчання на інженерному факультеті цієї ж школи у Львові. Покійна дочка Олександра згадувала: «Батько провчився до диплому, але диплому не захищав…»
У місті Лева розпочалося й творче життя Степана: він автор поезій, фейлетонів, памфлетів, літературно-мистецьких статей, нарисів, рецензій, мистецьких портретів. У 1908-1922 рр. видав шість збірок поезій та прози. Стає одним із засновників літературного угруповання «Молода Муза» та активним учасником театру товариства «Руська бесіда».
Працюючи над постановкою драми Василя Пачовського «Сонце Руїни», присвяченій гетьману Петру Дорошенку, Степан Чарнецький замість фінальної пісні-скарги «Чи я в лузі не калина була» вигадав оптимістичніший фінал, увівши у драму народну пісню «Розлилися круті бережечки», переробивши її слова так, щоб текст краще вписувався у зміст вистави і написавши рядки, які згодом стануть піснею «Ой, у лузі червона калина…» Прем’єра оновленої постановки (і, відповідно — прем’єра «строфи Чарнецького») відбулася в лютому 1914-го у Самборі, потому львівські артисти представили ці твори у Дрогобичі і Стрию. Спектакль оцінили як безперечний успіх…
Відтепер чотири рядки Чарнецького набули популярності серед глядачів-українців і «зажили своїм життям». Степан не претендував на авторство, скромно стверджуючи, що лише літературно доробив народні слова, проте твердо наполягав на авторстві нової мелодії. У спогадах він зазначав: «Я за згодою автора приноровив до сцени та обновив виставу «Сонця Руїни», заступив я пісню «Гей не дивуйтесь» «Червоною калиною». Мельодія тої пісні є моя. Згармонізував її тодішний капельник п. Михайло Коссак…»
У червні 1914 року «театральна дружина» Українського театру заспівала «Червону калину» у Чорткові разом з учасниками сокільсько-січового свята. А коли спалахнула Перша світова, у серпні 1914-го у Стрию «Червону калину» вперше почув Григорій Трух — майбутній священник і богослов, а у той час — чотар щойно сформованого із галицьких добровольців Легіону Українських Січових Стрільців. До першої строфи «Ой, у лузі…» Трух додав ще три, саме ця пісня стала маршем і гімном УСС. У 1980-х у пісні з’явилася остання, п’ята строфа, що починається словами «Не хилися, червона калино…» — авторства відомих українських дисидентів Леопольда Ященка та Надії Світличної…
…Сто років після прем’єри історія повторилася, але вже в іншому контексті — на сході України почалася «гібридна» війна. А у 2022-му, із початком широкомасштабного російського вторгнення в Україну, піснеславню УСС надав «третє дихання» боєць Сил територіальної оборони ЗСУ — фронтмен гурту «Бумбокс» Андрій Хливнюк, виконавши його на тлі Софії Київської, і зробивши твір ще популярнішим. Нині «Червону калину» наспівує не тільки Україна, а й увесь світ, причому — різними мовами…
Але повернемося до долі її творця — Степана Чарнецького. Слідом за старшими братами він був призваний до армії Австро-Угорщини, повернувшись додому лише після розпаду «двоєдиної імперії», коли Львів уже перебував у складі Польщі. Степан був хорошим солдатом, кандидатом на підвищення у званні — хоча це була цілком мирна, світська людина, яка не відрізнялася міцним здоров’ям… У його спогадах йдеться: «Після двох років служби в падолисті (листопаді. — Авт.) 1918 р. був вже я на турі до іменування на старшого стрільця. Несподівано знов все не з моєї вини попсувалося. Поволі, з болем серця я розставався з моїми мріями про кар’єру в українському війську…»
-
- Пам’ятник Степану Чарнецькому в родинному селі Шманьківці. Фото Максима Огородника.
-
- Пам’ятник Степану Чарнецькому в родинному селі Шманьківці. Фото Максима Огородника.
-
- Пам’ятник Степану Чарнецькому в родинному селі Шманьківці. Фото Максима Огородника.
Видатний поет Іван Франко поважав і цінував талант Чарнецького як театрального рецензента й перекладача (відомий його блискучий переклад польською мовою Франкової ліричної мініатюри «Як почуєш вночі…»). Проте Каменяр і критикував Степана та інших письменників — зокрема, у статті «Привезено зілля з трьох гір на весілля», Франко з величезним задоволенням і дуже дотепно «розгромив» авторів однойменної збірки.
Під час Другої світової війни він вів тихе, скромне і дуже важке життя «інтелігента на пенсії», намагаючись вижити і водночас тримаючись якомога далі від окупантів, спочатку радянських, а потім нацистських: працював науковим співробітником Львівської наукової бібліотеки, потому вступив до Спілки українських письменників.
63-річний Степан Чарнецький помер 2 жовтня 1944 року у Львові, де й упокоївся на Личаківському цвинтарі…
Ще напередодні розпаду СРСР у родинних Шманьківцях почали відроджувати пам’ять про видатного земляка. 26 травня 1991-го, під час першого фестивалю «Червона калина», відбулися урочистості з нагоди відкриття пам’ятника С.Чарнецькому. На цьому заході була присутня дочка поета Олександра Кучма-Чарнецька. Рішенням Шманьківської сільської ради у 2001 році вулицю Шкільну було перейменовано на вулицю Степана Чарнецького, а вулицю Нову — на вулицю Січових Стрільців. А 2005-го львівська письменниця Надія Мориквас видала книгу «Меланхолія Степана Чарнецького».
Автори висловлюють вдячність за допомогу у підготовці матеріалу Дмитрові Логушеві та Надії Мориквас.
Максим Огородник для АрміяInform
