Під час засідання дев’ятого східного економічного форуму 5 вересня він знову змінив мету війни проти України й заявив, що головним завданням «сво» залишається…
У липні 1302 року поблизу міста Куртре, що у Фландрії (сучасна Бельгія), відбулася знаменита битва золотих шпор. Історичні уроки цієї битви лишаються важливими навіть понад сім століть потому, зокрема й у контексті справедливої захисної війни України проти російської агресії.
Битва при Куртре − одна з ключових подій тривалої війни Франції та Фландрії (1297–1305 рр.), витоки якої можна простежити вже від моменту приходу до влади французького короля Філіпа IV Вродливого (1286−1314). Збройну агресію проти графства Фландрія король Франції готував близько 10 років.
Причина війни − королівська жадібність
Метою Філіпа IV було включення напівнезалежного графства Фландрія до складу королівського домену. Причому це були не абиякі землі, а території з низкою високорозвинених міст, центрів торгівлі та ремесла, насамперед сукноробства.
Наповнення королівської скарбниці було чи не найпалкішим бажанням неймовірно жадібного короля. Для цього він вдавався до найганебніших кроків − псував монету, тероризував євреїв, які проживали на підвладних йому територіях, зрештою навіть провів масштабну спецоперацію проти рицарського ордену тамплієрів, яка завершилася повним розгромом і знищенням цієї духовно-рицарської організації. Тож і агресія проти Фландрії була обумовлена насамперед бажанням Філіпа IV накласти руки на багатства фламандців.
Додатковими бонусами були подальше посилення королівської влади завдяки економічному й ідеологічному зміцненню коштом переможної війни, а також послаблення позицій на континенті англійців, з якими французи мали давнє і запекле протистояння.
Кігті проти лілій
Уже від початку 1290-х років Філіп IV заручився підтримкою низки впливових фламандських феодалів, а також мав змогу спиратися на ту частину міст Фландрії, мешканці яких дотримувалися переважно профранцузької орієнтації. Його противниками були місцеві фламандські патріоти, які орієнтувалися на союз із Англією через тісні економічні зв’язки з англійцями (вовна для сукноробства надходила до Фландрії насамперед із Британського острова).
Патріотичну фракцію фламандців, яка бажала незалежності, очікувано очолив місцевий граф Гвідо Дамп’єрр, за гербом якого вона отримала назву «Кігті». Ті ж мешканці Фландрії, які мали профранцузьку орієнтацію, очікувано отримали назву «Лілії» − відсилка до герба Французького королівства.
Причини поразок −
внутрішній розкол суспільства і неготовність до війни
Французи напали на Фландрію у червні 1297 року і попервах досягли неабияких успіхів. Втягнута у власну війну з Шотландію Англія не могла надати патріотичній фракції фламандців жодної допомоги. До вересня французьке військо захопило значну частину графства і Гвідо Дамп’єрр змушений був укласти невигідне для себе перемир’я, визнаючи фактичну залежність від Франції.
Невдовзі, 1299 року, Філіп IV уклав мирний договір з англійським королем Едуардом І (1272−1307), в якому граф Фландрії навіть не згадувався. Французький король послідовно відмовляв фламандцям у будь-якій політичній самостійності та суб’єктності, вважаючи, що всі питання щодо приналежності графства слід вирішувати з рівним собі контрагентом − королем Англії.
У січні 1300 року, після закінчення дії перемир’я, французи знову вдерлися до Фландрії, і до травня взяли графство під повний контроль. Гвідо Дамп’єрр здався у полон разом із двома синами і 51 фламандським рицарем. Філіп IV оголосив законного графа Фландрії заколотником, позбавив його володінь і приєднав Фландрію до королівського домену. У графстві, до якого французький король особисто прибув для наведення королівського ладу (читай — встановлення окупаційних порядків), провели адміністративні реформи і здійснили нарешті те, заради чого все і затівалось − обклали місцевих ремісників і торговців надзвичайно великими податками, що спричинило різке невдоволення фламадських підприємців.
«Паляниця» по-фламандськи
Глухий спротив окупантам поступово наростав серед фламандців, і невдовзі після повернення Філіпа IV до Франції у графстві Фландрія вибухнуло повстання. Його центром стало місто Брюгге, містяни якого 17 травня 1302 року рішуче виступили проти влади французького намісника Жака де Шатільона. Оскільки Гвідо Дамп’єрр перебував у вʼязниці, повстання очолили Жан I і Гі де Намюр. Повстання увійшло в історію під назвою Брюггська заутреня.
Щоб виловити усіх французів у місті, повстанці використали своєрідний пароль — так званий шиболет. Оскільки окупанти погано знали місцеву мову і якщо й могли говорити, то мали жахливий акцент, фламандці почали вимагати в усіх зустрічних промовляти певне словосполучення, яке французи нормально вимовити не могли. Джерела подають два варіанти паролю-шиболету: schild en vriend, що означає «щит і друг» або за іншою версією − des gildens vriend — «друг гільдій».
читайте також:
Фламандська «паляниця» діяла безвідмовно. Оскільки французи не могли правильно вимовити пропоновані їм словосполучення, то їх легко виявляли в натовпі фламандців. Упродовж першого ж дня повстання у місті вбили 1200 французьких рицарів і 2000 солдатів, утекти вдалося лише окупаційному губернатору зі жменькою наближених до нього осіб.
Упродовж місяця повстанці оволоділи всією територією графства, за винятком трьох міст, у яких закріпилися французи — Гент, Кассель і Куртре. Вагомим фактором у протистоянні стало соціальне розшарування — на відміну від патріотично налаштованого простолюду значна частина аристократії, схильна до інтеграції у французьке суспільство та культуру, відкрито або приховано підтримувала французьких окупантів. Також у червні до Фландрії прибуло військо карателів, яке мало придушити постання, на чолі з Робером д’Артуа.
Запорука перемоги −
організованість, грамотна оцінка противника і якісна зброя
Вирішальна битва повстанців з карателями відбулася 11 липня 1302 року. З одного боку, в ній взяли учать французькі рицарі та піхотинці, з другого − ремісники, переважно ткачі, з Брюгге та Гента, і фландрські селяни. Французькі рицарі зневажливо ставилися до містян і селян, яких не вважали гідними супротивниками. Крім того, рицарі були вкрай погано організовані й не дотримувалися військової дисципліні, не виконували команд.
Вважаючи, що за першого ж натиску важкої закутої у броню кінноти городяни і селюки кинуться навтьоки, французи розпочали дезорганізовану кавалерійську атаку добре підготованих позицій фламандців. Однак із наскоку зламати бойові порядки супротивника французьким рицарям не вдалося — фландрські містяни були добре організовані, чітко виконували команди і до того ж мали якісну зброю − так звані годендаги.
У буквальному перекладі «годендаг» означає «добрий день» − гаряче привітання загарбникам, сенс якого можна перекласти так: “Доброго вечора, ми з України!” Годендаг був своєрідним поєднанням списа і булави, закріплених на довгому древку-держакові. Він став неймовірно ефективною зброєю проти закутої у панцирі рицарської кінноти, оскільки дозволяв вражати вершника на відстані таки чином, щоб залишатися при цьому поза межами досяжності зброї кавалериста.
Годендагом можна було бити як булавою там, де була змога для широкого замашного удару, і здалеку колоти там, де розмахнутися не було де. За допомогою таких тогочасних Джавелінів (дозволимо собі таке умовне порівняння) фламандці добре били по броні тогочасних танків — закутої у рицарські обладунки кінноти − і виводили її з ладу.
Долю битви вирішила дезорганізованість, пиха та надмірна самовпевненість французів з одного боку і злагодженість дій, грамотні тактичні рішення та якісне озброєння фламандців − з другого. Французькі рицарі недооцінили противника і жорстоко поплатилися за це. Втрати французів становили за різними даними від однієї до 1,5 тис. загиблих, втрати ж фламандців були в кілька чи навіть кільканадцять разів меншими − від 100 до 300 убитих.
Самих лише золотих шпор із тіл загиблих французьких рицарів фламандці зняли 700 пар − такими шпорами нагороджували переможців рицарських турнірів та змагань. Рицарі їхали на битву як на парад, хизуючись коштовним одягом та збруєю коней, і розраховуючи на легку перемогу. Саме зібрані золоті шпори дали власну назву битві при Куртре − Битва золотих шпор. Усі їх дбайливо зібрали і виставили на загальний огляд городян і гостей міста у церкві Богородиці в Куртре.
Значення битви при Куртре
Битва при Куртре мала вагоме значення в історії військової справи, показавши перевагу організованої піхоти над рицарською кіннотою.
Флорентійський історик Джованні Віллані писав у «Новій хроніці»:
«…цвіт світового рицарства був розбитий і принижений їхніми ж підданцями − найбільш зневаженими людьми на світі − ткачами, сукновалами… Вони були настільки чужими військовій справі, що з презирства до їх малодушності інші народи світу називали фламандців „тлустими кроликами“. Але після цих перемог повага до них стала такою високою, що один піший фламандець з годендагом у руці вартував двох французьких рицарів».
Як бачимо, у Битві золотих шпор патріоти билися проти загарбників, а прогресивна армія − провісниця майбутнього військової справи − зійшлася на полі бою з військом, яке вже належало минулому. Тероборона «тлустих кроликів» фламандців, якій ніхто не давав жодних шансів на перемогу, вщент розгромила «цвіт» «регулярних» французьких рицарів, котрі були настільки впевнені в поразці ворога, що вдягнули в бій парадну уніформу.
Уроки битви при Куртре лишаються актуальними до сьогодні, зокрема й у контексті справедливої захисної війни України проти російської агресії.
