З початку російського вторгнення Світлана поспала напевно всього кілька годин. Річ у тому, що вона фельдшер медичного евакуаційного взводу одного з передових шпиталів.
— Зараз у нас медеваки чи не щогодини, — каже вона. — Часто бувають дуже важкі поранені.
Проте всі, за кого вона відповідала, завжди добирались до базових шпиталів живими.
— Дай Боже, щоб так було завжди, — каже Світлана.
І сьогодні в руках цієї маленької тендітної дівчини — життя чергового воїна, який через прояв «братерської дружби» опинився на межі життя і смерті.
