Від самого початку широкомасштабного вторгнення «Яструби» ефективно й ефектно б’ють окупантів на сході та півдні України, застосовуючи широкий спектр безпілотних літальних апаратів — від…
Європейська інтеграція є однією з цілей зовнішньої політики України. Ця мета реалізується в рамках співпраці з Євросоюзом згідно з програмами Східного партнерства. Через це важливо поглянути на сучасні виклики в сфері безпеки, які стоять перед країнами-учасниками програми, та як змінюються підходи ЄС у світовій політиці.
Програма Східного партнерства була заснована 2009 року. Тоді Служба зовнішніх справ Євросоюзу обрала 6 держав, з якими Брюссель прагнув розширити співпрацю. Це Вірменія, Україна, Білорусь, Азербайджан, Грузія та Республіка Молдова.
Діалог ЄС з цими країнами ґрунтувався на спільних цінностях та правах. Формування програм співробітництва здебільшого зосереджувалося на економічних реформах та меншою мірою торкалося питань безпеки. Так, Євросоюз виділяв фінансову допомогу для наукових та освітніх обмінів (близько 80 тисяч молоді скористалися цими можливостями), зменшення викидів парникових газів у атмосферу (50 % місцевих влад країн Східного партнерства) та збільшення робочих місць (1,65 мільйона).
15 грудня в Брюсселі відбувся 6-й саміт Східного партнерства. Попередній саміт проводився ще 2017 року. За цей час багато що змінилося в регіоні, зокрема було утворено Асоційоване тріо, посилилася ескалація конфлікту між Вірменією та Азербайджаном за Нагірний Карабах (44-денна війна 2020 року), а після фальсифікації минулорічних президентських виборів Олександр Лукашенко остаточно перетворив Білорусь на сателіта Кремля.
Під час саміту президент Європейської Комісії Урсула фон дер Ляйен заявила, що «ЄС занепокоєний скупченням російських військ на кордонах з Україною. Ми закликаємо Росію до деескалації та утриматися від подальших агресивних дій. Ми підтримуємо територіальну цілісність та державний суверенітет України. Не має бути жодного сумніву, що ЄС реагуватиме чітко відносно подальших агресивних дій щодо України». Загалом основними темами обговорення була Білорусь, російські війська навколо України та боротьба з пандемією коронавірусу.
У найновішому документі, який визначає стратегію ЄС щодо політики Східного партнерства, затвердженому в липні цього року, визначено три пріоритети для Брюсселя та його партнерів. Це реформи, стійкість та відновлення — останнє стосується пандемії коронавірусу.
Відносно безпеки, то акцент зроблено на посиленні гендерного аспекту в збройних силах, мирному врегулюванні невирішених конфліктів та збільшенні діалогу в рамках Спільної політики безпеки та оборони ЄС з партнерами. Також значна увага приділяється загрозам у кіберпросторі — про що свідчить прагнення збільшити кількість тренінгів щодо кіберзлочинності та визначення мети по затвердженню Будапештської конвенції Ради Європи з вищезгаданих питань.
читайте також:
Загалом виклики, які стоять нині перед країнами Східного партнерства, мають гібридний характер. Іншими словами, це коли інші держави (в цьому випадку Росія) прагнуть порушувати державний суверенітет втручанням у медіа- та кіберпростір та критичну інфраструктуру. Гібридні загрози мають в своїй основі невійськові складові, коли дестабілізація здійснюється за допомогою дезінформації, економічного тиску та політичного шантажу.
Так, Росія через пропаганду прагне дискредитувати процеси європейської та євроатлантичної інтеграції в країнах Східного партнерства. Наприклад, в Грузії, де Росією було окуповано Абхазію та Південну Осетію, активно поширюють наративи дезінформації телеканали Sputnik Abkhazia, Sputnik Georgia та Sputnik Ossetia.
читайте також:
Республіка Молдова, яка має заморожений конфлікт у Придністров’ї, де дислокована російська 14-та армія, має головним викликом саме енергетичну безпеку. Новий уряд Наталії Гаврилиці зіткнувся з викликами з боку Москви, яка ніяким чином не прагне вивести свої війська з Придністров’я, аргументуючи це тим, що це суто внутрішньополітичне питання Кишинева. Перипетії підписання нового газового контракту, які були у вересні, нагадують відвертий шантаж, де єдиною умовою транзиту газу було замороження процесів євроінтеграції Республіки Молдова.
Після поспішного виведення військ НАТО з Афганістану, де владу в серпні здобули таліби, почали говорити про загрози посилення ісламського фундаменталізму на Кавказі. Опосередковано це стосувалося більше територій Вірменії та Азербайджану. Щоправда, куди реальними є виклики ескалації конфлікту в Нагірному Карабаху, де Росія прагне провадити роль «миротворця» та «посередника».
Виникнення в травні нового формату співпраці трьох держав, які вже мають асоційований статус з ЄС (Україна, Грузія, Молдова) засвідчило прагнення частини країн-учасників програми Східного партнерства власними силами вибудовувати діалог із Брюсселем.
Вироблення нових форматів співпраці ЄС щодо Східного партнерства корелюється також з поточними глобальними стратегіями Брюсселя. Мова йде про нещодавно затверджену програму «Глобальна Європа: сусідство, розвиток та інструменти міжнародного співробітництва» (NDICI).
Остання стосується більш оперативного реагування на нові виклики, які стосуються не лише виключно євроатлантичного світу, але й підтримки міжнародної стабільності й безпеки загалом. Програма Глобальна Європа розрахована на 2021-2027 роки з бюджетом у 80,5 мільярда євро, причому запропонований бюджет на 12 % більший за показники 2014-2020 років. На діалог та співробітництво Євросоюз планує виділити майже 61 мільярд євро, з яких 19,32 мільярда піде на Східне партнерство, 29,18 мільярда на Субсахарську Африку, 8,49 мільярда — Азійсько-Тихоокеанський регіон та 3, 39 мільярда для Америки та Карибського басейну.
Під час дебатів Ради зовнішньої політики «Українська призма» на тему «Нові підходи ЄС до стратегій та інструментарію у зовнішніх справах» директор програми Східної Європи Польського інституту міжнародних відносин Даніел Шеліговський заявив, що нині активно триває переосмислення підходів ЄС до Східного партнерства. Не остання роль в цьому належить посиленню регіональної інтеграції в Східній Європі (Вишеградська четвірка, Люблінський трикутник, Тримор’я, Бухарестська 9-ка), яка сприяє виробленню спільних підходів щодо поточних безпекових викликів.
«Східне партнерство це проєкт не лише для гарних часів, але й поганих. Так зараз думають в Євросоюзі. Це стосується здебільшого безпекових питань. Польща зацікавлена в сильній Україні», — підкреслив Даніель Шеліговський.
У червні 2021 року Білорусь вийшла з програм Східного партнерства, істотно зменшивши політико-дипломатичні зв’язки з ЄС. Попередньо білоруський диктатор Олександр Лукашенко намагався лавірувати між інтересами Росії, Китаю та Євросоюзу, отримуючи дивіденди від кожної зі сторін. Щоправда, це ніяким чином не скасовувало Росію як пріоритетний напрям зовнішньої політики Мінська, внаслідок чого Кремль отримував більш істотний безпековий контроль над Білоруссю.
Останні роки сама співпраця Мінська з Брюсселем більше стосувалася створення критичної інфраструктури, ніж питань прав людини та безпеки. Враховуючи дії Мінська впродовж останнього року істотним чином збільшилися ризики регіональної безпеки, зокрема арешт блогера Романа Протасевича та тиск ЄС мігрантами з Близького Сходу та Африки.
Це створює небезпеки й для України, враховуючи скупчення російських військ поблизу наших кордонів. Тому оперативне реагування (а також попередження) на наявні безпекові виклики Східного партнерства неможливе без зусиль світової спільноти. Через це співробітництво України з ЄС залишатиметься одним зі стратегічних завдань.
