ТЕМИ
#ТЕРОБОРОНА #СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

Що не поділили Вірменія з Азербайджаном і до чого тут Росія й Туреччина

Прочитаєте за: 7 хв. 19 Листопада 2021, 12:47
Реджеп Таїп Ердоган та Ільхам Алієв

Загострення конфлікту між Вірменією та Азербайджаном, яких підтримують сильні політичні гравці Південнокавказького регіону, не може не викликати занепокоєння й у керівництва України. Зокрема, нещодавно Президент України Володимир Зеленський провів телефонну розмову з Президентом Турецької Республіки Реджепом Таїпом Ердоганом, під час якої лідери держав обмінялися думками щодо безпекової ситуації в регіоні, а також стосовно відповідних ініціатив з посилення безпеки в регіоні Чорного моря.

Нагадаємо, що декілька днів тому Вірменія повідомила про «проникнення азербайджанських військових на територію країни». Азербайджан заявив, що ніякого вторгнення не було, а військовослужбовці «виконували свої обов’язки на суверенних територіях своєї країни». Натомість Баку повідомив про атаку з боку Вірменії на блокпости в Кельбаджарському та Лачинському районах, внаслідок яких було поранено двох військовослужбовців. Сторони звинуватили одна одну у провокаціях, а 16 листопада на кордоні Вірменії та Азербайджану розпочалися бої, повідомлялося про знищену техніку, кілька вірмен потрапили в полон, з’явилися убиті та поранені.

За останніми повідомленнями, Баку та Єреван оголосили «перемир’я за посередництва Москви», почали вживати заходів щодо стабілізації обстановки. Зіткнення на кордоні в районі гори Кілісалі припинені, сторони підраховують втрати.

Заплутана ситуація породжує чимало міфів та пропагандистських штампів, які із задоволенням використовує Російська Федерація, тому за роз’ясненнями АрміяInform звернулася до експерта Національного інституту стратегічних досліджень Миколи Замікули. За словами досвідченого політолога, дійсно у перші години чи дні від початку збройного конфлікту в інформації дуже багато суперечностей, які підживлюються перебільшеннями або навпаки применшенням щодо стану справ, лунають обопільні звинувачення тощо.

Микола Замікула біля Лачинського коридору, який став театром бойових дій

Основний привід для листопадової кризи

Нагадаємо, що рік тому, від 27 вересня 2020 року, на лінії зіткнення між Азербайджаном та так званою Нагірно-Карабахською республікою («НКР») розпочалися бої, які переросли в запеклу 44-денну битву. У листопаді Азербайджан, Вірменія та Росія ухвалили спільну заяву про припинення вогню. Азербайджан повернув під свій контроль значну частину окупованих у 1990-х роках територій, проте мирний договір так і не був підписаний.

Минув рік після припинення 44-денної війни, але у прикордонних районах відбуваються регулярні збройні сутички, внаслідок яких гинуть військові обох країн та мирні жителі.

«Основна проблема — після війни не проведена демаркація кордону, — вважає Микола Замікула. — Цей факт залишає багато простору для політичних та військових демаршів — коли немає чіткої лінії розмежування, перетин цієї неіснуючої лінії на якихось 10-20 метрів може стати приводом у звинувачення в порушенні кордону чи навіть у воєнній агресії».

Як ви бачили вище, спекуляції на цьому питанні не забарилися: вірмени звинувачують азербайджанців у вторгненні на їхню територію, азербайджанці — вірмен. «Цього разу дійшло навіть до (непідтверджених) закликів Єревану до Росії та Організації договору про колективну безпеку із проханням відреагувати на ситуацію», — підкреслює пан Микола.

Організація договору про колективну безпеку (ОДКБ, CSTO, Ташкентський договір) — військово-політична міжнародна організація, заснована 15 травня 1992 року, до якої входять Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Росія, Таджикистан.

За словами політолога першим тривожним сигналом про цю ескалацію став теракт поблизу міста Шуша, коли в азербайджанський пост кинули гранату. «Зрозуміло, що це не азербайджанська провокація, — каже Микола Замікула. — Головне питання: хто насправді несе відповідальність за теракт».

Другим «дзвіночком» стало звільнення з посади вірменського міністра оборони. «Це вже четвертий міністр за рік, і це сигнал про певні проблеми у вищих ешелонах влади Вірменії», — говорить пан Микола. На його думку, є серйозні проблеми з контрольованістю частини вірменського військового керівництва, яка симпатизує карабаським сепаратистам та могла організувати теракт у Шуші (не без підтримки та участі Москви).

«Російський слід»

Микола Замікула вважає, що російський чинник не можна недооцінювати. Невипадково для нападу використовувалися наступальні боєприпаси — неподалік розташовуються російські «миротворців». Складається враження, що теракт було спеціально організовано таким чином, щоб не зачепили росіян. Хоча деякі російські пропагандисти дотримуються іншої думки. Версія атаки саме на росіян підтримується великою пропагандистською «артилерією» Москви — директор російського Інституту політичних досліджень Сергій Марков (оголошений СБУ персоною нон ґрата автор сайту «Україна Ру») заявив буквально таке: «Терористичний акт… направлений проти миру на Південному Кавказі, проти азербайджанської армії, а також проти російських миротворців».

— Росія в принципі не проти нормалізації ситуації, — говорить Микола Замікула. — Але виключно на своїх умовах.

Основна мета-мінімум — закріпити свої «миротворчі» підрозділи в регіоні не на п’ять років, як зазначено у мирних домовленостях, а на значно більший термін. І переговори про Карабах та прикордонний конфлікт фактично ідуть між Росією і Азербайджаном, адже Вірменія тут виступає об’єктом, а не суб’єктом — ширмою, з-за якої вигулькує кремлівський ніс.

— Росія не проти домовленостей, але продовжує небезпечну гру в «контрольовану ескалацію», намагаючись політичним шантажем змусити сторони спілкуватися тільки через посередництво Москви, — говорить пан Замікула. — Але єдиний дієвий шлях до нормалізації — реальні переговори між двома сусідами, Вірменією та Азербайджаном, без посередників, які мають свої власні корисні цілі.

Головні проблеми нормалізації

За словами експерта, головна проблема — позиція Вірменії, яка коливається між угодою із сусіднім Азербайджаном та визнанням його територіальної цілісності: «У мене є багато сумнівів, що вірменське суспільство готове в повному обсязі визнати помилки своєї державної політики останніх 30-35 років».

Микола Замікула нагадує, що за ці роки у Вірменії виросло покоління людей, які виховувалися на крайній націоналістичній риториці. Тому навіть ті вірменські політики, які насправді раціонально оцінюють ситуацію та розуміють, що єдиний шлях до успішної Вірменії — це нормалізація відносин з Азербайджаном та Туреччиною, не завжди готові ризикувати підтримкою електорату. Яскравий приклад — літні дострокові вибори, де політики, включаючи прем’єр-міністра Никола Пашиняна, намагалися маневрувати з огляду на погляди вірменського суспільства та використовувати далеко не мирну риторику.

«Тбіліська платформа»

Як зазначалося, найкращий варіант виходу із кризи — переговори Вірменії та Азербайджану без втручання Російської Федерації. «Краще було б зробити, як у вересні пропонували грузини, — зауважує пан Микола. — Зустрітися виключно в південнокавказькому форматі, на основі так званої Тбіліської платформи. Країни без глобальних амбіцій, які живуть в одному регіоні, могли б домовитися між собою. Але зараз я не бачу ознак, що вдасться так зробити».

Інтеграція карабаських вірмен в азербайджанське суспільство

За словами політолога Національного інституту стратегічних досліджень, інтеграція вірменського населення Азербайджану — серйозна проблема. При цьому Баку пропонує чіткі шляхи для її розв’язання.

— Він заявляє, що визнає цих людей, вірменське населення, громадянами Азербайджану та надасть їм усі права, якщо вони готові взяти на себе обов’язки, які накладає громадянство, — говорить політолог. — Азербайджан підкреслює свою мультинаціональність, там проживає дуже багато національностей: талиші, аварці, лезгини… Вірмени будуть ще однією народністю в Азербайджані. Залишається тільки питання, наскільки вірмени Карабаху в це вірять і чи готові стати на шлях інтеграції після стількох років протистояння.

Роль Туреччини

Туреччина демонстративно підтримує Азербайджан у цьому конфлікті, 15 червня навіть остаточно формалізувала поточні відносини, підписавши в Карабаху Шушинську декларацію про союзництво. Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган і президент Азербайджану Ільхам Алієв задекларували широкий спектр двосторонньої співпраці та підтвердили, що її військова складова є дуже важливою. Зокрема, документ передбачає можливість створення в Азербайджані турецьких військових баз.

За словами Миколи Замікули партнерські відносини між двома країнами мають два виміри: «картинка» для суспільства та раціональні інтереси.

— Ідея тюркського братерства, принцип «дві держави — один народ» — це та інше електорат сприймає дуже гарно, — розповідає пан Микола. — Й Ердоган, який уже розпочав передвиборчу кампанію 2023 року, прекрасно розуміє, що підтримка братів-азербайджанців — великий плюс для нього в очах виборців.

Натомість є багато практичних, раціональних чинників для Туреччини підтримувати Азербайджан. Наприклад, Баку наразі є великим постачальником енергоресурсів. «Це дозволяє з одного боку диверсифікувати поставки для потреб турецької економіки, а з іншого — цементувати роль Туреччини як ключового транзитера», — говорить Микола Замікула.

Через територію Туреччини проходять російські південні проєкти, трансанатолійський газогін та інша газова й нафтова інфраструктури.

Інший привід Туреччині не стояти осторонь у цій ситуації — намагання запобігти політиці Вірменії щодо так званої історичної спадщини, повернення «історичних земель». «Ця політика загрожує інтересам Анкари, — зауважує політолог. — Вірмени спрямовують погляд на гору Арарат, озеро Ван, інші території, які в історичні часи належали Великій Вірменії. Й у цьому контексті Туреччина підтримує Азербайджан не лише з точки зору солідарності з постраждалою державою — з точку зору турків Вірменія загрожує обом країнам».

На початку 1990-х років Туреччина не мало нічого проти нормальних відносин Вірменії та Азербайджану, навіть швидко визнала незалежність Єревана після розвалу СРСР.

«Добросусідство з турецького боку тривало зовсім недовго — поки не загострився карабаський конфлікт та поки турки не побачили, що вірмени дивляться на так звану „Західну Вірменію“, — говорить пан Замікула. — І мені зрозуміло, що дружби не буде, поки Єреван не відмовиться від такої політики»

Ще одна причина втручання Туреччини — Кавказ як двері до країн Центральної Азії. «Туреччина об’єктивно — найвпливовіша держава тюркського світу, — говорить експерт. — Але географічно та стратегічно вона розташована на його периферії. Тож використання азербайджанських «воріт» у закаспійські країни та загалом інтеграційні процеси з братами-тюрками дуже важливі для Анкари в аспекті іміджу.

P.S. Звичайно, що у такому важливому для геополітики регіоні зацікавлені не лише перелічені країни. Наприклад, наприкінці жовтня експерт Національного інституту стратегічних досліджень Микола Замікула опублікував аналітичну розвідку про кавказький напрямок зовнішньої політики Ісламської Республіки Іран та загострення азербайджано-іранських відносин. Про баланс сил у регіоні після Другої Карабаської війни можна прочитати за посиланням.

13

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас в Telegram