Сьогодні виповнюється два роки від початку Курської операції — безпрецедентної за задумом і виконанням кампанії, яка перенесла бойові дії на територію держави-агресора. Цей крок…
Українська земля за тисячолітню історію пережила чимало трагедій: набіги половців, опустошення монголо-татарами міст і сіл, гітлерівську окупацію, коли від рук нацистів загинули мільйони людей. В усіх цих випадках вороги застосовували зброю. А у 1932–1933 роках були винищені мільйони українців… без жодного пострілу.
Це була «тиха війна». Її розв’язав проти власного народу компартійний режим на чолі зі Сталіним — своїм вождем. Його «уповноважені», «активісти», яких сьогодні б назвали звичайними гопниками, на відміну від нацистів, які прийдуть згодом на нашу землю, не палили селянських хат і не вкидали дітей у полум’я, не заганяли їх у газові камери і не відправляли за тисячі кілометрів на невільницькі роботи. Але кількість жертв цієї війни теж вимірюється мільйонами: деякі країни-учасниці Другої світової війни, яка тривала 6 років, зазнали значно менших втрат, ніж Україна у 1932–1933 роках.
«Україна — це кістка в горлі…»
Такий факт: у моєму подільському селі під час Голодомору загинуло більше селян, аніж в роки Другої світової війни. А таких сіл в Україні сотні, якщо не тисячі. Росія вустами свого президента, інших можновладців, а також штатних пропагандистів заперечує штучне виникнення голоду в українських селах.
— Ніхто й ніколи не знищував братній український народ голодом, —заявив якось Володимир Путін, коментуючи вшанування в Україні жертв Голодомору. — Та біда зачепила всі народи колишнього Радянського Союзу.
Не будемо полемізувати з господарем Кремля: це марна справа, оскільки він зважає не на істориків-дослідників цієї трагедії, зокрема й закордонних, тих, хто якимось дивом тоді вижив. А користується інформацією, яку йому підсовують придворні історики чи співробітники ФСБ. Хоча, напевно, все він добре знає. Але розуміє: визнавши масову загибель українців, Російська Федерація як правонаступниця СРСР візьме на себе юридичну відповідальність за скоєний злочин…
— Мученицька смерть мільйонів українців стала наслідком застосування до них радянською владою терору у вигляді штучно організованого голоду, — переконаний історик Руслан Забілий. — Досить розповсюдженою думкою щодо причин тих страхіть є думка про те, що голодомор спричинила колективізація, спрямована на індустріалізацію радянської імперії. Певною мірою це так. Але головним чинником була все ж не вона, а спротив українського селянства.
Окупувавши Україну, російські більшовики вважали, що почуватимуться тут господарями і в цілковитій безпеці. Та не так сталося, як гадалося: у 20-ті роки відбулося понад 4 тисячі масових виступів, у яких брали участь більше ніж мільйон осіб. З колгоспів вийшли понад 40 тисяч селянських господарств, близько 500 сільських рад відмовлялися приймати нереальні плани хлібозаготівель. У сьогоднішній Росії вважають, що «говорити про якусь небезпеку з боку українського селянства безглуздо і навіть смішно». Не будемо апелювати до конкретних цифр, фактів, які збереглися в архівах каральних органів СРСР і досить переконливо спростовують ці просторікування. А згадаємо, що говорив і писав з цього приводу «товариш Сталін» своїм соратникам: «Найголовніше зараз — Україна. Справи в Україні геть погані. Якщо не візьмемося тепер же за виправлення становища в Україні, Україну можемо втратити. Майте на увазі, що Україна у багато разів сильніша, ніж думає Реденс або Косіор. В Українській компартії 500 тисяч членів. Серед них є чимало гнилих елементів, свідомих і несвідомих петлюрівців». Голод примусить їх до покори. Скільки помре — не так вже й важливо. Головне, що ми позбудемось чиряка. Історія нас зрозуміє і простить».
«Без насилля тут не обійтися…»
І тоді, за словами письменника Уласа Самчука, «вигадали колективізацію-індустріалізацію, намагаючись вбити двох зайців: і технічне переозброєння економіки провести, і українського селянина втихомирити». Тож у січні 1930 року спеціальна комісія політбюро ЦК ВКП(б) під керівництвом В. Молотова розробила план з розкуркулення. Він передбачав ізоляцію найбільш активних «антирадянських елементів», той, хто «просто чинив опір», підлягав разом із сім’ями виселенню у північні райони країни: переважна більшість з них вже не повернулися на рідну землю.
Лише протягом січня — березня 1930 року розкуркулення охопило 309 районів. Цей процес супроводжувався репресіями, які Сталін, виступаючи на ХVI з’їзді партії, визнав «вкрай потрібними», закликавши делегатів «ні перед чим не зупинятись».
— Керівники української компартії, українського уряду, які насправді були філіалами російсько-більшовицької компартії і російсько-більшовицького уряду, стали вірними виконавцями їх волі, — вважає колишній голова Українського інституту національної пам’яті, а нині народний депутат Володимир Вятрович. — Більш того, гаряче підтримували їх. Наприклад, головний комуніст УРСР Станіслав Косіор заявляв, що «селянин хоче згноїти зерно, щоб задушити радянський уряд кістлявою рукою голоду», закликаючи «до безкомпромісної боротьби з куркулем». Його колега, другий секретар ЦК КП (б) України Мендель Хатаєвич, призначений у жовтні 1932 року відповідальним за виконання хлібозаготівель у Харківській області, так напучував партійних активістів:
«Ваше завдання дістати збіжжя всіма способами. Видушіть його з них, де б вони його сховали — із печей, з-під постелі, з льохів чи із задвірків. Ви, партійні бригади, мусите навчити село, що означає більшовицька рішучість… Не бійтеся вживати крайніх заходів. За вами стіною стоятиме партія». Це звернення Хатаєвича за своїм змістом дуже нагадує інше звернення — Адольфа Гітлера до вояків вермахту перед вторгненням у СРСР. Порівнявши тексти, складається враження, що фюрер переписав його, замінивши деякі слова…
