Про це свідчать численні відео, якими у соцмережах діляться самі росіяни. Сухопутний «коридор смерті» У результаті систематичних ударів українських безпілотників…
Дніпрянину Семену Румигіну назавжди 21 рік. Його земляк Сергій Валах прожив лише 34. Обидва розвідники, обидва загинули у 2019-му внаслідок підривів на ворожих мінах. Служили вони у різних бригадах. Семен загинув поблизу Щастя, Сергій – біля Авдіївки. Поховані на найбільшому в Україні військовому кладовищі – Краснопільському. Семен Румигін – на його мусульманській ділянці.
Пам’ятні дошки на честь земляків урочисто відкрили на фасадах шкіл, де навчалися захисники. Батьки, вчителі, однокласники, друзі, військовослужбовці, представники влади, духовенства та громадськість віддали шану подвигу загиблих воїнів.
Солдат Семен Румигін у січні 2019 року розпочав військову службу за контрактом на посаді стрільця-снайпера розвідувальної роти 25-ї окремої повітрянодесантної дніпропетровської бригади. 21 липня 2019 року загинув поблизу міста Щастя під час спроби евакуювати пораненого солдата Нікіту Скітченка, який підірвався на встановленому ДРГ вибуховому пристрої. Мінна пастка забрала життя обох воїнів. Ще двоє десантників зазнали поранень.
Без єдиного сина лишились батьки — Маджид і Вікторія Румигіни.
Сергій Валах строкову службу проходив на посаді механіка-водія, демобілізувався у 2004 році. З 2 квітня 2014-го по 20 березня 2015 року проходив службу за мобілізацією у лавах 93-ї окремої механізованої бригади на посаді стрільця. Брав участь у бойових діях біля Карлівки, Добропілля, Авдіївки, Тоненького, Пісків, Слов’янська та Краматорська. Забезпечував прикриття конвоїв, що йшли до Донецького аеропорту, дістав контузію. У лютому 2016 року підписав контракт у 93-й бригаді, у травні 2017-го зазнав важких осколкових поранень внаслідок підриву на «розтяжці».
20 березня 2019 року, під час виїзду на бойове завдання із придушення ворожого вогню, в районі міста Авдіївка на міні підірвалась бойова машина. Старший солдат, старший оператор 1-го розвідувального відділення 1-го розвідвзводу розвідувальної роти 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» Сергій Валах взяв на себе головний удар від вибуху, зазнав тотальних опіків 4-го ступеня, не сумісних з життям. Ще двоє військовослужбовців дістали опіки (40 % і 5 % тіла) та були доставлені до лікарні.
Без Сергія лишились батьки, сестра, син від першого шлюбу 2003 року народження та вагітна наречена. У червні 2019 року у Сергія народилась донька.
Установлення меморіальних дощок на всіх школах області, де вчилися загиблі у російсько-українській війні, – одна з ініціатив громадської організації «Родинне Коло загиблих Героїв Дніпропетровщини».
– Ми вже встановили близько тридцяти меморіальних дощок. Шукаємо благодійників на їхнє виготовлення, займаємось організаційними процедурами з встановлення, підготовкою документів. Опікуємось не тільки встановленням дощок, також алеєю пам’яті, патріотичним вихованням, реабілітацією та підтримкою родин загиблих, – говорить її голова Сергій Ніконов. – Щодо встановлення меморіальних дощок, то наше головне завдання – донести народу, на якій війні вони загинули. Багато відкривають дощок і на них пишуть: «Захищав територіальну цілісність України». А від кого він її захищав? Ми ж пишемо – від російського окупанта. Це будуть бачити діти, люди будуть бачити, що ці хлопці були героями. Українці – нація героїв, ми не плачемо, ми шануємо наших героїв. Не кожна нація може витримати таку навалу, яку стримують українці від російського Мордору.
Я сам батько загиблого, і для мене, коли я приходжу до школи чи будинку, де він жив, то мені з одного боку важко, але водночас приємно, що мій син – Герой, і люди це бачать. Сьогодні встановили меморіальну дошку Сергію Валаху. Я з його мамою спілкуюся вже пів року, оскільки процедура погодження встановлення триває від трьох до п’яти місяців. Вона завжди говорить нам: «Дякую, що пам’ятаєте мого сина», – додав Сергій Ніконов.
