Не таємниця, що росіяни почали дуже серйозну роботу з повернення власної техніки з країн третього світу «Українці показують просто феноменальні успіхи в частині винищення…
Сьогодні, 9 травня, Україна відзначає День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Україна разом із усім цивілізованим світом вшановує пам’ять жертв Другої світової війни, незалежно від їх державної та національної приналежності, віросповідання та поглядів, висловлюючи повагу всім борцям проти нацизму у Другій світовій війні.
День пам’яті та примирення (8 травня) встановлений, зокрема й задля вшанування подвигу українського народу, його визначного внеску в перемогу Союзників −Антигітлерівської коаліції у війні, що забрала життя за різними даними від 50 до 85млн людей у всьому світі. Про український вимір світової воєнної катастрофи, звитягу воїнів і трагедію бездержавності розмовляємо з українським істориком, завідувачем відділу науково-просвітницької роботи Національного музею історії України у Другій світовій війні Дмитром Гайнетдіновим.
− Для України історія Другої світової війни довгі роки подавалася крізь призму російського бачення, де озвучувалося, що перемога ледь не одноосібно була здобута російською армією.
− Жодна країна не може претендувати на визнання своєї виняткової ролі під час перемоги над нацизмом. Перемога — це результат титанічних зусиль десятків держав і сотень народів. Але для України Друга світова війна стала найбільш жахливою катастрофою і справжньою трагедією для нашого народу. Бо саме на нашій території відбувалися одні з найзапекліших боїв усієї війни, Україна зазнала глибоких людських втрат і збитків, нанесених містам і селам, промисловості, сільському господарству, та і за своєю жорстокістю німецька окупація України не може порівнятися із окупацією Франції чи інших західноєвропейських держав. Отже, те, що пропаганда РФ довгі роки намагається зобразити як «російську славу», було великою мірою «українською війною». Наразі, прикриваючись авторитетом «переможця» та чинячи агресію проти інших держав, влада Росії поводиться як руйнівник системи міжнародних відносин, заснованої державами-переможцями Другої світової війни. І в цьому контексті поведінка РФ на міжнародній арені більше нагадує гітлерівську Німеччину 1930 років, незадовго до глобального конфлікту.
Поведінка РФ на міжнародній арені більше нагадує гітлерівську Німеччину 1930 років, незадовго до глобального конфлікту.
Кривавий рахунок Другої Світової війни вважається одним із найбільших в історії людства
− Друга світова не була найтривалішою в історії людства, однак саме її вважають найбільш кривавою і негуманною за всі часи. Чому так сталося?
− Друга світова війна тривала 6 років і один день − з 1 вересня 1939 року по 2 вересня 1945 року. Раніше людство знало і столітню війну і тридцятилітню. Однак саме ця була наймасштабнішою і найкровопролитнішою в нашій історії.Кривавий рахунок Другої світової війни найкраще ілюструють цифри.
Війною тоді була охоплена більша половина земної кулі − вона точилася одразу на кількох континентах: у Європі, Азії та Африці. У Другій світовій війні взяла участь 61 держава світу, а це − 80 % людства. Війна охопила 2/3 існуючих тоді держав, які поділилися на два ворогуючі табори. Перший − Гітлерівський блок (держави Осі —на чолі якого стояла нацистська Німеччина (також у ній були фашистська Італія та Японія), які плекали завойовницькі плани на усіх континентах. Передбачалося, що розділений ними світ обертатиметься навколо осі Берлін — Рим − Токіо. Їм протистояли Союзники, або ж так звана Антигітлерівська коаліція, на чолі якої стояли Радянський Союз, США, Велика Британія, Франція та Китай. До армій ворогуючих сторін було залучено понад 110 млн солдатів.Загальні втрати військових та цивільного населення під час війни за різними даними становлять від 50 до, як найчастіше озвучують, − 75 млн осіб. З них приблизно від 8 до 10 млн українців − це майже чверть усього тогочасного населення нашої країни (яке становило близько 40 млн).
«У Другій світовій війні у складі радянської армії воювали близько 7 мільйонів українців, вижили з них — менше половини».
Серед істориків досі немає одностайної думки щодо кількості полеглих українців у цій війні. Беззаперечним є той факт, що проти нацистів воювали мільйони людей, практично кожна українська родина береже пам’ять про пережите на війні.
− У цей період були здійснені найбільші в історії злочини проти людства (зокрема Голокост, концтабори, масова депортація), а також уперше та востаннє використана атомна зброя.
− Нацисти, на чолі яких стояв Адольф Гітлер (завоював владу на чолі своєї партії у 1933 році), вирізнялися особливою жорстокістю. Поняття нацистської партії суперечили всім нинішнім принципам гуманізму, адже розділяли нації світу на «вищі» і «нижчі» раси, стверджуючи, що «вищі» раси мали обґрунтоване право завойовувати та навіть знищувати інші народи та тих, хто не вписувався у нав’язані ними певні рамки суспільства: людей з іншим світоглядом, з окремими недоліками здоров’я тощо.
Тому повалення нацизму стало одним із найважливіших підсумків Другої світової війни, що дозволило європейській цивілізації продовжити свій розвиток у загалом демократичному руслі.
Україна в Другій світовій
− Українці, не маючи своєї держави, були змушені воювати за інтереси держав, у складі яких перебували наші етнічні землі. Однак за пів року до світового зіткнення на кілька днів навіть проголосили незалежність України. Чому не вдалося?
− Україна була найбільшою бездержавною нацією Європи, адже її землі були поділені між чотирма державами: Радянським Союзом, Польщею, Румунією та Чехословаччиною. Тому навіть передвоєнний час для українців був надзвичайно трагічним та сповнений випробуваннями.
Найбільші потрясіння населення переживало на радянських територіях під владою жорстокого тоталітарного режиму Йосипа Сталіна. Вважається, що від 4 до 7 млн українців загинули від Голодомору 1932−1933 років. Сотні тисяч постраждали від «Великого терору» − сталінських репресій. Тому в цей час набирав обертів рух за незалежність України.
В умовах тектонічних геополітичних змін у Європі 1930-х відродження української державності могло набути реальних форм, щоправда, все залежало від позиції провідних держав. Основним політичним органом боротьби за незалежність України була Організація Українських Націоналістів, створена 1929 року. Її засновником та керманичем тривалий час був полковник Армії Української Народної Республіки, учасник Першої світової війни та Української революції Євген Коновалець. Потужна організація українських націоналістів ставила собі за мету повне звільнення українських земель від панування інших держав. Ця боротьба велася усіма можливими методами по всій території сучасної України, навіть і за кордоном (зберігалася Українська народна республіка і її уряд в екзилі, тобто у вигнанні) і загострилася під час Другої світової війни. Після вбивства Коновальця 1938-го керівництво ОУН поділилося на два табори: мельниківці, які розраховували на підтримку нацистської Німеччини для утвердження української державності, та бандерівці, які вважали доцільнішим покладатися лише на власні сили.
Коли за пів року до самого світового зіткнення у березні 1939 року Угорщина з дозволу Німеччини намагалася захопити Закарпаття, яке тоді належало Чехословаччині, у краї була проголошена незалежна держава − Карпатська Україна на чолі з Августином Волошиним. Однак на цей час угорські війська вже наступали на її столицю Хуст. Угорській армії вистачило кілька днів, щоб придушити опір карпатських захисників, − звісно, сили були нерівні. Тобто українці одними з перших у всій Європі чинили збройний опір загарбницьким планам Гітлера. Карпатська Україна існувала три дні, але заявила всьому світові про своє прагнення до незалежності.
− Офіційно Світова війна почалася у вересні 1939 року за тиждень після змови двох диктаторів — підписання Пакту Молотова − Ріббентропа. До Радянського союзу нацистські війська вторглися за два роки по тому − 22 червня 1941 року. Чому цифри саме загиблих українців є найбільш шокуючими?
− Наша земля перетворилася на поле битв небувалого раніше масштабу. І саме українці, які поповнили лави радянських збройних сил та флоту, першими сприйняли удари. На початку війни Радянський Союз потерпав від значних втрат і розгромів. До прикладу, у серпні та вересні 1941 року на території України сталися одні з найбільших оточень радянських військ — під Уманню та навколо Києва. Сумарні втрати лише після цих двох битв налічували понад 700 тис. бійців і командирів. У нашому музеї представлено декілька унікальних знахідок із цих котлів. Це прапори та печатки їх частин, які бійці закопали, щоб врятувати від захоплення.
У Другій світовій війні на боці радянської армії воювали близько 7 млн українців, вижили з них — менше половини.
Однак головні причини колосальних втрат українців — це украй жорстокі методи війни, які використовували гітлерівський та сталінський режими, а також специфічна радянська воєнна стратегія, яка спиралася на чисельну перевагу в людях над ворогом та допускала масові втрати. Похідна від цього — часте нехтування життям конкретного військовослужбовця.
− Тобто така велика кількість загиблих пов’язана, зокрема, з таким явищем під час війни, як «чорносвитники»?
− Це один із проявів ставлення радянського режиму до людських життів. Під час вигнання нацистів із України відновилися масові мобілізації її мешканців до радянських військ. Часто цим займалися так звані польові військкомати. Українців нерідко кидали в бій наспіх, латаючи дірки в радянських регулярних військах. Новобранцям не видавали навіть військовий однострій. Не обмундированих, часто неозброєних бійців, називали «чорносвитниками» або «чорною піхотою», бо це ж були солдати одного дня. Перший бій для яких часто ставав останнім… Це був по-справжньому цинічний крок керівництва СРСР.
Звісно, за радянських часів існування «чорносвитників» заперечували, але наразі цей факт має усі докази, зокрема і у нашому музеї. Наприклад, фото, документи (судова оповістка часів окупації) та знахідки з місця загибелі українця Петра Мовчана, який загинув у битві за Дніпро. Його тіло було знайдене без амуніції, просто в цивільному одязі, але при ньому були й мобілізаційні документи та рештки кулемета. Очевидно, він отримав цю зброю як досвідчений вояк, який раніше служив у війську. «Чорносвитники» − це одна із таємних сторінок тієї війни. Науковці музею постійно працюють над тим, щоб показати українцям про неї усю правду.
«Чорносвитники» − це одна із таємних сторінок тієї війни.
− Але навіщо так бездарно знищувати свій же бойовий «ресурс»?
− Причина цього криється у дуже підозрілому і ворожому ставленні сталінського режиму до людей, які мешкали під окупацією. Їх вважали за зрадників, колаборантів. І взагалі у радянській верхівці вкорінилася думка, що ці люди начебто завинили перед Батьківщиною і тепер провину проживання в окупації мають змивати з себе власною кров’ю. Особливого апогею такі злочинні дії сягнули восени 1943 року, коли радянська армія форсувала Дніпро. У лютих боях вони намагалися будь-якою ціною закріпитися на ключових плацдармах правого берега Дніпра. На кону — звільнення Києва та найбільш ключових населених пунктів уздовж течії Дніпра від нацистської окупації. Втрати, яких зазнали радянські війська під час цих подій, сягнули понад мільйон.
Український внесок у перемогу над нацизмом і союзниками Німеччини
− У Другій світовій проти гітлерівської експансії на боці західних союзників воювали десятки тисяч вояків із української діаспори — етнічних українців.
−За підрахунками істориків, у лавах союзників, не рахуючи СРСР, налічувались сотні тисяч українців, які зробили вагомий внесок у перемогу не лише над Німеччиною, а й Італією та Японією. Зокрема, у складі армії Польщі воювали 112 тис. українців, США — до 80 тис., на боці Великої Британії та Канади — близько 45 тис., Франції − 6 тис.
Красномовним свідченням цього є світлина, датована 1945 роком, на якій американські морпіхи встановлюють прапор на острові Іводзіма. Їхній командир, українець за походженням, син українських емігрантів (лемків) Майкл Стренк, який пізніше, на жаль, загинув у боротьбі за острів.
Інший ветеран − американський українець Джон Шубунка, відвідуючи наш музей у 90-х роках, віддав нам свій жетон моряка Тихоокеанського флоту США. Він воював проти японців у Другу світову та брав участь у морських битвах проти японських сил.
Дуже символічно, що українці перебували в епіцентрі знакових подій, пов’язаних із завершенням війни у Європі. Червоний прапор СРСР над Рейхстагом встановлював також українець із Сумщини лейтенант Червоної армії Олексій Берест 30 квітня 1945-го. Через тиждень Німеччина капітулювала. Фото переможного прапора робилися із літака іншого українця з Київщини Івана Вештака. Саме він облітав кілька разі Рейхстаг, поки кореспондент газети «Правда» Віктор Тьомін робив історичні світлини. За знімок Іван отримав 1000 карбованців від газети, які надіслав рідним для відбудови спаленої на війні хати.
− Серед українських військових чимало мають найвищі державні нагороди СРСР. Чому після цього РФ нівелює їхню участь?
− У 1943−1944 роках українці займали 50-70% усієї чисельності особового складу окремих частин і з’єднань радянської армії. З-поміж 7 млн українців, які воювали в армії СРСР, понад 2,5 млн були нагороджені радянськими та західними медалями та орденами, понад 2 тис. стали Героями Радянського Союзу, з них 32 — двічі, а найкращий ас союзної авіації Іван Кожедуб, який, за підтвердженими даними, збив 62 літаки противника — тричі. Лише троє людей з усього СРСР було нагороджено такими відзнаками тричі.
Восени 1943 року в розпал битви за Дніпро було навіть засновано нагороду для відзначення героїв бойових дій в Україні — орден Богдана Хмельницького. Він неофіційно мав статус «української» нагороди і був підтвердженням того, що саме українці зробили значний внесок у перемогу над нацизмом.
Головними причинами, чому сучасна російська пропаганда применшує або нівелює внесок українців у перемогу над нацизмом, є бажання привласнити собі заслугу перемоги над гітлерівським режимом та стимулювати негативне ставлення споживачів агітпропу до України.
Головними причинами, чому сучасна російська пропаганда применшує або нівелює внесок українців у перемогу над нацизмом, є бажання привласнити собі заслугу перемоги над гітлерівським режимом та стимулювати негативне ставлення споживачів агітпропу до України.
− Другу світову війну не можна відокремлювати від долі мирного українського народу, адже саме на нашій території все відбувалося.
− Українці опинилися фактично «між молотом та ковадлом» — нацистським та радянським тоталітарними режимами, які вирізнялися антигуманними методами з брутальною ідеологією та нехтуванням людськими жертвами. Сукупні демографічні втрати українців упродовж 1939−1945 років наразі оцінюються у понад 8 млн осіб.
Довідково: За підрахунками вчених, Центральна, Південна та Східна Україна втратила 30 % населення, Галичина — 22 %, Волинь і Полісся — 12 %.
Чисельність втрат мирного населення пояснюється тим, що воюючі армії використовували тактику «випаленої землі», щоб не залишити противнику цінних об’єктів. Зокрема, спричиняли руйнування інфраструктури, підривали греблі, мости, знищували будівлі, пам’ятники, отруювали воду. До таких методів вдавалися як нацистські, так і радянські війська. Звісно, ніхто не думав про мирне населення. До прикладу, гребля ДніпроГЕСу в Запоріжжі — одна з найбільших ГЕС у Радянського союзі − двічі зазнавала значних руйнувань. У 1941році, щоб затримати ворога і не залишити цінний об’єкт, греблю підривають радянські війська, спричинивши тим самим рукотворну повінь, а отже − затоплення поселень нижче за течією і загибель тисяч мирних українців. У 1943 році німці зробили те ж саме під час наступу радянських військ.
− Окремий період для українців — окупація Німеччиною з 1941 року. Чимало людей того часу очікували, що прихід німецьких військ стане звільненням від більшовиків із їхньою репресивною машиною.
− Нацисти вважали населення України расовонеповноцінним. Тому вбачали в українцях дешеву, фактично рабську робочу силу — значна частина була відправлена на роботу до Німеччини — остарбайтерами. Особливо жорстоким ставленням нацисти відзначилися до євреїв та ромів. Їх чекало тотальне винищення в рамках реалізації маніакального гітлерівського проєкту. У цей період відбувся Голокост − масове знищення єврейського населення. Загалом у світі жертвами Голокосту стали близько 6 млн євреїв. В Україні нараховують − приблизно 1,5 млн, яких було вбито різними способами. У Бабиному Яру за період окупації було страчено біля 100 тис. людей різних національностей. Значна частина з них — євреї. Сумнозвісним днем історії стало 29 вересня 1941 року. Тоді нацисти влаштували розстріл майже 34 тисяч київських євреїв у Бабиному Яру.
− Українцям під страхом смерті було суворо заборонено допомагати та переховувати єврейські родини, однак люди йшли на тихий подвиг і брали до себе єврейських дітей.
− Таких випадків тисячі. До прикладу − українка зі Львова Анастасія Сушко, яка врятувала від розстрілу єврейського хлопчика Мотю, та була викрита і розстріляна. У нашому музеї зберігають її фото, особисті речі та оголошення до львів’ян із даними про її страту. Нині людям, які рятували євреїв під час Голокосту, Ізраїль присвоює почесного звання «Праведники народів світу». В Україні таких звань удостоїлося понад 2600 осіб. У цьому Україна посідає 4-те місце серед країн світу.
− Ще однією страшною сторінкою війни стали концтабори.
−Табори різного виду стали інструментом терору в руках тоталітарних режимів. Там ув’язнювали та знищували людей з різних соціальних, політичних та етнічних груп. В Україні основним різновидом таборів стали місця масового утримання радянських полонених.
За роки війни нацисти взяли в полон до 6 млн радянських бранців. Дві третини померли від голоду, хвороб, тяжкої праці, розправ. Понад мільйон із них — українці.
Ми маємо докази жахливої смертності в неприйнятних умовах таборів, влаштованих саме на території України. Зокрема — дані з книги обліку смертності в’язнів табору Грослазарет на Хмельниччині. Тут утримували хворих, поранених полонених, які масово вмирали через жахливі умови існування.
У цих книгах були детально прописані імена, походження, професія померлого до війни — загалом зафіксовано понад 20 тис. смертельних випадків. Ці книги вели самі в’язні, зокрема, табірний лікар Роман Лопухін. У вересні 1943 року вони здійснили вдалу втечу з табору.
Нацистська окупація призвела до багатомільйонних смертей в Україні.Тому багатьма українцями вигнання нацистів з України сприймалося як надзвичайно радісна подія.
− Однак населення не знало, що випробування на цьому не закінчаться. Після війни радянський режим також розпочав розправлятися з «ворогами» режиму — українцями та іншими народами.
− Уже у травні 1944 року були проведені масові каральні акції проти так званих ворогів та зрадників. У цю категорію занесли цілі народи — кримські татари, хоча дуже багато представників саме цієї національності були активними учасниками на фронті, також кримські греки, вірмени, болгари, турки.Відбулася їхня масштабна депортація до країн Середньої Азії. Цих людей загальною чисельністю 250 тис. було депортовано до регіонів із дуже важким кліматом та на неосвоєні території. Депортовані мешканці опинялися у закритих товарних вагонах, у спеку, не маючи права вийти на станції, навіть якщо поїзд стояв кілька годин або й днів. Учені зазначають, що до 40% депортованих не вижило через нелюдські умови перевезення і вважають це спланованим геноцидом з боку сталінського режиму.
Не пошкодували навіть родини фронтовиків. Зокрема, родину відомого радянського льотчика — двічі Героя СРСР кримсько-татарського походження Амет-Хан Султана, який збив понад 30 літаків противника, також було вислано, як і решту татар. Лише завдяки втручанню командування, його родину вислали не до Казахстану чи Узбекистану, а до більш м’якого за кліматом регіону — Краснодарського краю Росії.
− Виселяли до Сибіру також і українців із західних регіонів країни за підтримку ідеї незалежності або звинуваченнями в тому, що вони були куркулями − заможними селянами. Коли припинилися депортації людей?
− Ці депортації тривали до самої смерті Сталіна. Найбільше «переселення» українців сталося у жовтні 1947 році — це була операція «Захід». Тоді за кілька днів радянська влада виселила понад 76 тис. українців. Люди за одну мить втрачали усе те, що наживали впродовж усього свого життя.
Остаточно Друга світова війна закінчилась 2 вересня 1945 року після підписання капітуляції Японії. Саме українець з-під Умані Кузьма Дерев’янко підписав акт її капітуляції від імені СРСР.
− Хочу уточнити стосовно розбіжностей у датах щодо закінчення війни. 7-8-9 травня? Чим керується Європа і СРСР, встановлюючи ці дні?
− Друга світова не закінчилася ані 8-го, ані 9 травня. Вона тривала ще кілька місяців. Однак вшанування Дня пам’яті та примирення вважається з дати підписання остаточної капітуляції Німеччини − 8 травня 1945 року. Це була друга церемонія капітуляції. Спершу Німеччина капітулювала в Реймсі — 7 травня 1945 року. Ця церемонія відбулась за сценарієм союзників,тому Сталін вимагав, щоб капітуляція таки була проведена за правилами СРСР і 8 травня була підписана беззаперечна капітуляція Німеччини. За московським часом це була 1 година ночі 9 травня. Тому Днем перемоги був проголошений у СРСР фактично наступний день. Остаточно Друга світова війна закінчилась 2 вересня 1945 року після підписання капітуляції Японії. Саме українець з-під Умані Кузьма Дерев’янко підписав акт її капітуляції від імені СРСР.
Загалом поразка нацистів означала крах одного з найбільш жорстоких режимів у Європі — режиму Гітлера та його партії нацистів. Але для людства це був крах ідеї, що якийсь диктатор чи політична сила можуть мати владу над життям і смертю людей.
− Наразі Росія своєю агресією стосовно України та сусідніх держав, здається, позиціонує себе продовжувачем подібних поглядів. Користуючись насамперед незнанням багатьох українців правдивої історії про Другу світову, зображуючи наших героїв антигероями.
− Тому наша місія − розповідати людям правдиву історію. Війна торкнулася кожної української родини. Нині на східному фронті наші кордони відстоює багато нащадків ветеранів тієї війни. Зокрема, легендарний лікар Всеволод Стеблюк із позивним «Айболіт», який вижив у пекельних боях під Іловайськом, врятував понад 80 осіб, зазначав, що в найбільш важких боях він згадував свого дідуся − ветерана Другої світової Андрія Маринченка − та тримав його фото біля себе. І таких історій чимало.
У цей час, коли Україна опинилася перед жахливими викликами гібридної війни проти нас, не варто перетворювати події Другої світової війни в поле внутрішнього протистояння. Наш народ має зберігати єдність, не боячись зазирати у своє минуле і не шукати там казкових чи міфологізованих історій про героїв чи антигероїв, а насамперед цікавитись історією, вивчати й аналізувати, виносити уроки й робити висновки з подій Другої світової, щоб не допустити такого жаху в майбутньому.
Ще трохи статистики:
Втрати, яких зазнала Україна за роки Другої світової війни
За статистичними даними, внаслідок Другої світової війни (за повоєнними підрахунками), було зруйновано майже 700 українських міст і 30 тис. сіл, спалено близько 320 тис. господарств. Без житла залишилося понад 10 млн осіб.
В особливо важкому стані була промисловість. Під час воєнних дій і окупації в руїнах лежали 17 тис. підприємств. Ті з них, які були евакуйовані у східні райони СРСР, повертати не було сенсу, та й робити цього ніхто не дозволяв. Було зруйновано чи затоплено 882 шахти Донбасу, тобто практично всі. Потужність електростанцій впала до 0,4 % довоєнного рівня.
Село теж вийшло з війни виснаженим. У ньому знищили величезну кількість людей, вивезли мільйони тонн сільськогосподарської продукції і українських чорноземів. Але капіталовкладення в сільське господарство становили тільки 19 відсотків від асигнувань у відбудову всього народного господарства. А тут іще посухи, неврожаї й голод 1946–1947 років, внаслідок якого в Україні померло 1,5 млн осіб. У той же час СРСР відвантажив до Польщі, Болгарії, Чехословаччини, Франції понад два млн тонн зерна.
Дослідниками підраховано, що матеріальні втрати України становили 285 млрд крб. Це становить 42 % від матеріальних втрат усього Радянського Союзу. Загалом Україна втратила в Другій світовій 40 % свого економічного потенціалу.
Сучасними дослідниками (Інститут історії НАН України) збитки України, отримані внаслідок війни, оцінюються у понад 450 млрд. Слід також говорити не тільки про прямі збитки від ведення бойових дій, а й, наприклад, про кількість евакуйованих підприємств до Німеччини напередодні відходу німецьких військ…
