Палата представників США на чолі зі спікером Джонсоном багато місяців до цього її блокувала, проте, зрештою, 20 квітня таки ухвалила довгоочікуване рішення. Тепер, після розгляду…
Скільки Назарій себе пам’ятає — завжди мріяв бути військовим. Чому так вирішив хлопець, в родині якого не було жодного військового — сказати важко. Мабуть, тут щось інше — доля чи покликання!
Хлопець із Жовкви на Львівщині, після дев’ятого класу вступив у військовий ліцей імені Героїв Крут. Саме там вчорашній школяр впевнився у правильності свого вибору. Після закінчення ліцею юнак вступив до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
Він цілком свідомо вибрав навчання на піхотинця, де вчорашніх школярів і ліцеїстів досвідчені викладачі, серед яких чимало тих, хто пройшов і мав потужний бойовий досвід першого етапу війни, навчали юнаків військової справи.
Торік улітку Назарій прибув до бригади та прийняв механізований взвод. Бригада саме вийшла на відновлення з району виконання завдання на Сході. На полігоні молодий офіцер і познайомився зі своїми підлеглими, серед яких було багато тих, хто воює вже не перший рік.
Командир роти, де служив лейтенант відбув на навчання, Назарій певний час успішно виконував його обов’язки, і командування запропонувало очолити роту у цьому ж батальйоні. На свою першу ротацію на Схід вчорашній випускник вже заходив ротним.
— Так, було не легко, я практично не знав підлеглих. Але тут у нас чудовий колектив: є досвідчені офіцери й сержанти, які допомагають і підтримують. На них завжди можна покластись, — каже офіцер. Знання, здобуті в академії, згодилися якнайкраще.
Звісно, що посада командира роти та ще й на передовій — дуже серйозна й відповідальна, від взаємин у колективі і вміння командира організувати та налаштувати його залежить і успіх, і життя, і здоров’я підлеглих.
— Головне моє завдання як командира роти — це виконати бойове завдання, вберегти своїх підлеглих і повним складом повернутись додому, — підсумовує Назарій.
«Головне — вберегти людей»
Ділянка фронту, яку тримає рота Назарія, нелегка, а в деяких місцях відстань до ворожих позицій мінімальна.
У супроводі ротного весняним бездоріжжям долаємо відстань до одного зі взводних опорних пунктів. Картина дорогою відкривається перед нами невесела — розбиті численними обстрілами помешкання мирних мешканців, посічені сотнями осколків крони дерев, огорожі та будинки — така сувора реальність сьомої воєнної весни…
— Тут якщо добре дослухатись — можна почути нашого противника, особливо коли вони в ейфорії після отримання зарплатні, — розповідає сержант Роман. Цей досвідчений і харизматичний чоловік має бойовий п’ятирічний досвід, на своїх позиціях добре вивчив противника та його звички.
Піхотинці зайшли на позиції ще торік, розгледілись і почали удосконалювати їх. «Окопи підчистили і розширили. Удосконалюємо постійно свої позиції — ми ж піхота, нам то вже звична справа, чим краще укріпимось — тим безпечніше буде», — долучився вже старший солдат Максим.
Ворог, отримавши достойну відповідь від піхотинців, зганяє злість і воює з місцевими мирними жителями
— Нині обстановка тут більш-менш спокійна, противник нас уже вивчив і знає, що ми з відповіддю баритись у разі чого не будемо, у разі потреби «накидаємо» добре. Найбільший обстріл був у новорічну ніч — ворог відсвяткував о 23:00, а опівночі почав обстрілювати всі позиції роти. Я доповів по команді, отримав «добро» і теж привітали добряче їх. Відтоді відносно тихо та спокійно. Але на свята, що їх відмічає наш ворог, нас «вітають», але прикро, що при цьому страждають мирні мешканці, — каже ротний.
23 лютого ручними гранатометами противник дистанційно замінував одну з вулиць населеного пункту, що розташована поруч із позиціями піхотинців. Чи то промахнулись, а може свідомо по мирних цілили, але в результаті дістав важкі поранення і помер дідусь, в подвір’я якого залетіла ПОМ-2. Ще одна вибухнула, коли поруч пробігав місцевий пес, а решту знешкодили сапери бригади.
Ми залишали позиції з відчуттям впевненості в тих, хто їх утримує. Навіть у важких польових умовах і важко прохідного весняного бездоріжжя від хлопців віє впевненістю і спокоєм. А ще вони веселі і щирі — ці затяті піхотинці!
