Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…
2013-й. Курсант Житомирського військового інституту Сичевський, вже подумки одягнувши лейтенантські погони, планує, як наступного року поїде в Крим і прийматиме першу посаду. На юнака з Бердичева чекали море, сонце та справа, якою він захопився під час навчання та якій вирішив присвятити життя – радіоелектронна боротьба…
– Я майже від народження знав, що стану військовослужбовцем, – розповідає Олександр. – Із раннього дитинства разом із батьком, який служив у артилерійській бригаді, постійно бував то у військовій частині, то на полігонах. У п’ять років їздив на танках та БМП, а в шість – стріляв із пістолета та автомата. Тож після закінчення школи постало лише питання щодо вибору військового фаху.
Це питання вирішилося завдяки випадковості. Друзі Олександра їхали в ЖВІ на День відкритих дверей і покликали його з собою. Так само за компанію хлопець склав вступні іспити. І сталося так, що з трійки друзів Сашко єдиний вступив у вуз, навчання в якому хлопець закінчив у 2014 році. Проте потрапити за розподілом у місто Бахчисарай Олександру не судилося.
Натомість лейтенант Сичевський попрямував до Черкаського гарнізону. Але виконувати функціональні обов’язки за фахом Олександру довелося недовго. У серпні офіцер вирушив командиром групи на передову. То були перші 45 діб із загалом тридцяти місяців ротацій військовослужбовця.
– Якраз почалися бої за Донецький аеропорт. Мене на чолі групи з сімох бійців перекинули в село Тоненьке. Зізнаюсь, що тоді емоційно найважчим було впоратися з підлеглими, адже я їх знав менше ніж місяць. Хлопцям було по 18-20 років, мені – 22. Для усіх – це перша ротація, перші бойові дії. Навіть було таке, що не міг змусити їх вирити укриття. Лише спільне виконання бойових завдань розставило все по місцях. І бліндаж був не лише виритий миттєво, а й перекритий після того, як потрапили під перший обстріл. За три тижні хлопців було не впізнати – вони стали свідомими, вмотивованим, чітко розуміли накази, дослухалися один до одного. І вже під час обстрілів не кожен сам по собі біг до бліндажа, а дивилися за побратимами, чи всі в безпеці.
Відповідальність за життя підлеглих, як зізнається Олександр, є чи не найважчим чинником у роботі командира.
– Ти постійно маєш знати, де і що роблять твої люди і чи з ними все гаразд, – зауважує офіцер і пригадує тишу, яка стала найстрашнішим спогадом його війни. Тоді, під час обстрілу, він втратив зв’язок із підлеглими, які несли чергування на найвіддаленішому спостережному пункті. – Я біг до хлопців, вглядаючись до різі в очах у кожну вирву, щосекунди боячись побачити там їхню кров. До цих пір не можу розказувати про те спокійно. На щастя, бійці були живі-здорові, у них після двох виходів у ефір розрядилася батарея радіостанції, а вони цього не помітили.
Проте для самого Олександра той випадок завершився контузією.
– Від хвилювання забув, що за першим обстрілом завжди йде другий, третій… Ударна хвиля наздогнала мене за 10 метрів до мого будиночка. Я впав, заповз під танк. Перечекав. Але через контузію частково втратив зір і нюх, загубився в просторі. Лише пам’ятаю відчуття, що ніби бачу фільм про війну, який ніяк не може закінчитися.
На допомогу офіцерові під розривами снарядів кинувся наймолодший хлопець із підрозділу.
– Чесно, саме від цього бійця я не чекав такого вчинку. Хлопець був закритий, на контакт ішов не дуже. Я йому неймовірно вдячний, він підняв мене, завів у бліндаж, де мені надали першу медичну допомогу. Так що, можна сказати, я відбувся легким переляком. Від лікування у госпіталі відмовився, бо не міг залишити хлопців.
Проте війна – це не лише бойові завдання, обстріли, страх і біль від втрат. Це – дитячий лист, дбайливо загорнутий у файл і захований у бронежилет. А на ньому підпис – Марійка, 6-й клас. Це – коли привітання з Новим роком лунають по рації з найвіддаленішої позиції, і ти розумієш, що все гаразд. Це коли день народження, а в Олександра їх було чотири на передовій, і печінковий паштет, прикрашений свічкою, перетворюється на святковий торт. А ще це коли в кожну ротацію з’являються нові друзі. І ні, не побратими, а тварини, які стають не лише улюбленцями підрозділу, а й своєрідними сиренами, що сповіщають про черговий обстріл.
– Дівчинку-алабая ми знайшли під час виконання завдання. Вона була на прив’язі, схудла, брудна, нещасна. Назвали «Альмою». Своїх вона ніколи не чіпала, а чужі просто ціпеніли від її вигляду. В іншу ротацію з нами жив прямовухий британець – кіт «Укроп». У нього було власне ліжко та іграшки. На передовій тварини не лише нам допомагали відпочити морально. Вони ще й попереджали про початок обстрілів. Ми знали: як тільки тварини починають ховатися під бронетехніку чи до підвалу, то за 10-15 хвилин ворог починав гатити. Усіх своїх тварин ми вивезли додому. Наразі «Альма» живе на дачі в одного із військовослужбовців і впізнає усіх своїх рятівників. А «Укропа», який після передової не зміг бути зачиненим у квартирі, завезли до села. Там він став улюбленцем громади, а за незалежний характер отримав нове прізвисько – «Атошник».
Нині Олександр служить у Командуванні Повітряних Сил і планує вступати в Національний університет оборони. Проте, як зазначає офіцер, хтозна, може, станеться так, що він повернеться у рідну піхоту. Адже саме Сухопутні війська зробили з нього справжнього командира.
Боєприпас вагою 250 кілограмів був знайдений на городі біля одного з будинків після чергового обстрілу російською армією прикордонного села Руська Лозова.
З початку діяльності Державного оператора тилу (ДОТ) шість нових українських виробників стали постачальниками речового майна для ЗСУ.
Внаслідок падіння ракетних уламків травмовано 15-річну дитину, яку госпіталізували.
Аеророзвідка прикордонників Херсонського загону продовжує виявляти та знищувати російську техніку.
Президент України Володимир Зеленський повідомив про проведення першого засідання Ставки Верховного Головнокомандувача, за скликання якої відповідав новий секретар РНБО Олександр Литвиненко.
Голова Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки Олександр Завітневич повідомив, коли, на його думку, може бути представлений у ВР законопроєкт про мобілізацію.
Захищаємо світ
Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…