Історії полонених детально фіксували самі російські історики. «У нас немає військовополонених, є зрадники!» — так колись нібито заявив кривавий Йосип Сталін. Жорстокість радянського…
Процес мирного врегулювання на Донбасі нині фактично застопорився. Це визнає не лише українська сторона ТКГ, а й інші учасники Мінського процесу, зокрема Росія і ОБСЄ. Взагалі ТКГ − це уповноважені групи представників сторін, створені як «засіб дипломатичного вирішення війни» на Донбасі.
Мінський процес необхідно «зняти з паузи»
Уже кілька місяців немає суттєвих зрушень у процесі мирного врегулювання ситуації. Причина цього – наполягання Росії і підконтрольних їй представників так званих ОРДЛО на почерговому виконанні Україною Мінських угод. Тобто Київ спочатку має провести на непідконтрольних територіях місцеві вибори, і лише опісля отримає контроль за ділянкою україно-російського кордону та втілення інших пунктів мінського плану мирного врегулювання, серед яких: виведення іноземних військ і амністія комбатантам, і конституційна реформа з «особливим статусом». А поки – процес стоїть, сторони не можуть дійти згоди у ключових моментах.
Сумніваюся, що російська сторона і представники ОРДЛО в її ТКГ не усвідомлюють, що пункти Мінських угод Україна не може виконати в тій послідовності, в якій вони існують з 2015-го. Але для РФ затягування часу –вигідне. Сторони розуміють: для запуску реального процесу врегулювання послідовність цих пунктів слід переглянути, аби рухатися до миру. Але наші опоненти зовсім не йдуть на компроміси. Послідовність виконання для них нібито є «ключовим моментом», відступати від якого категорично недопустимо… Переговорний процес зайшов у глухий кут, і будь-які пропозиції України просто ігнорують.
Так трапилось і днями, коли для подальшої плідної роботи ТКГ українська сторона підготувала «План спільних кроків» («дорожню карту») з пропозиціями повного припинення конфлікту і демілітаризації окремих районів Донецької й Луганської областей на початку наступного року, щоб створити умови для проведення там місцевих виборів на кінець березня 2021-го. Але цей «план» представники Росії проігнорували.
Після таких кроків Росії і постійного блокування процесу Глава української делегації в ТКГ Леонід Кравчук у інтерв’ю російському інформагентству ТАСС заявив, що наполягатиме на пошуку нового міжнародного майданчика для переговорів, якщо думку Києва у межах Мінського процесу ігноруватимуть. Причина такої заяви – небажання російської сторони й представників непідконтрольних територій робити реальні кроки в процесі мирного врегулювання.
Із розробленим «Планом спільних кроків» Україна ознайомила партнерів по «нормандському формату» – лідерів ФРН і Франції. Адже «Мінськ» створений саме зважаючи на домовленості чотирьох президентів України, ФРН, Франції і РФ, і його робота координується з гідно з угодами, досягнутими у «нормандському форматі».
Нова українська «дорожня карта»
Голова ОПУ Андрій Єрмак повідомив, що 13 листопада під час відеоконференції політичних радників лідерів «нормандської четвірки» він запропонував їм ухвалити український «План спільних кроків». Адже цей документ необхідний для ефективної роботи ТКГ і дає реальний поштовх Мінському переговорному формату.
«Цей документ є результатом важливих напрацювань як у «нормандському форматі» в минулому, так і в роботі ТКГ. Вважаю, що у разі знаходження порозуміння, цей план спільних кроків може стати основою великої дорожньої карти, яку можемо прийняти на рівні «нормандського формату», – зазначив Єрмак.
Крім готовності до зміни «переговорного майданчика», Київ не проти і розширити формат держав, які впливали б на процес мирного врегулювання. До «нормандської четвірки» можуть незабаром долучитись США і Велика Британія. На тлі зміни влади в США новий президент Джозеф Байден у телефонних розмовах із президентом Франції і прем’єр-міністром Великої Британії заявив, що зацікавлений «у спільній роботі з вирішення конфліктів», зокрема на території України.
Власне, «План спільних кроків» не оприлюднено у ЗМІ, проте певні моменти, отримані від «джерел, близьких до процесу» вже з’явились у медіа. Цей план − комплекс заходів щодо політики, питань безпеки й соціальних аспектів. «Інтерфакс-Україна», з посиланням на «інсайд», розповідає: у документі багато уваги приділено передачі Україні контролю над ще непідвласною ділянкою держкордону. Обговорюють організацію перехідного правосуддя і притягнення до відповідальності всіх причетних до тяжких злочинів. А ще – ревізія власності й активів із подальшим поверненням законним власникам об’єктів, відібраних окупаційною «владою».
https://www.dialog.ua/ukraine/219017_1605294341
Повідомляється, що реалізація «Плану» має супроводжуватися скасуванням деяких нормативно-правових документів, ухвалених у РФ.Зокрема, путінського указу про спрощений порядок надання російського громадянства жителям ОРДЛО. У плані прописана і процедура повернення частин ЗСУ, що раніше базувалися на непідконтрольній території, на місця їх колишньої дислокації.
«Джерела» надають деякі ключові пункти українського «Плану». Вони звучать так:
- виведення іноземних військ, незаконних збройних формувань та найманців із території України не пізніше січня 2021 року;
- скасування РФ низки рішень і документів, які є прямим втручанням у внутрішні справи України, наприклад, про спрощений порядок надання жителям ОРДЛО російського громадянства;
- відновлення контролю над ділянкою російсько-українського державного кордону за допомогою СММ ОБСЄ;
- збільшення місії СММ ОБСЄ учетверо (на 1500 осіб).
- лише за виконання цих умов відбудеться підготовка і проведення на території ОРДЛО виборів (за допомогою ОБСЄ).
«Ймовірно, вже 31 березня 2021-го в регіоні можуть пройти вибори до місцевих органів влади згідно з українським законодавством. Обрані ради отримають широкі повноваження, передбачені Мінськими угодами. Україна відмовляється вносити в Конституцію розділ (пункт) про особливий статус Донбасу, але готова надати йому на 30 років статус вільної економічної зони», − повідомляє російське «Независимое военное обозрение».
https://www.ng.ru/cis/2020-11-11/5_8011_ukraine.html
Крім того, «План» передбачає повне завершення військових дій на сході України до кінця 2020 року; роззброєння військових формувань, які є незаконними, відведення іноземних військ на початку наступного року. Тобто − повна демілітаризація непідконтрольних територій перед передачею її під контроль України − такий ключовий пункт документа. Водночас планують збільшити кількість співробітників місії ОБСЄ, які працюють у регіоні, наділити їх новими контрольними функціями, вільний доступ ОБСЄ і Червоного Хреста на всю територію Донецької та Луганської областей.
Контролюватиме безпеку на території місія ОБСЄ, до складу якої додатково увійдуть близько 1,5 тис. поліцейських. До речі, про введення в ОРДЛО поліцейської місії ОБСЄ вже йшлося на Мінських переговорах кілька років тому, але Росія і «народні республіки» виступили категорично проти. Чому саме така кількість поліцейських, і як змінилось ставлення до їхньої присутності з боку РФ і підконтрольних їй анклавів – поки що невідомо.
Навіщо була у 2016 році поліцейська місія
Так, навесні 2016-го українська влада підіймала питання виборів на непідконтрольних територіях за участі поліцейських ОБСЄ і зверталась до керівництва організації про відрядження на Донбас спеціальної поліцейської місії. Вона мала забезпечити повне припинення вогню і безпеку як під час виборів у ОРДЛО, так і впродовж «політичного процесу врегулювання».
Представники «нормандської четвірки» від ФРН, Франції і навіть Росії тоді одностайно ідею з поліцейськими ОБСЄ підтримали. Генсек ОБСЄ Ламберто Заньєр заявив, що організація розглядає можливість відправки поліцейської місії в Донбас, щоб допомогти провести там місцеві вибори, якщо виконають Мінські угоди.
У складі місії мали бути силовики і військові з досвідом миротворчих і поліцейських операцій країн-членів ОБСЄ. Для того, щоб забезпечити потреби місії, потрібно близько 5-7 тис. поліцейських. Передбачалось: їх озброять стрілецьким озброєнням і легкою бронетехнікою.
Застосування поліцейськими зброї, процедури й регламенти рішень слід було розробити й узгодити окремим документом, затвердженим Постійною радою ОБСЄ (підтримана 57 її членами). Спершу РФ погодилась на присутність місії ОБСЄ на Донбасі, проте за певних умов. Але згодом вона питання застопорила, посилаючись на активну протидію представників ОРДЛО, які категорично проти присутності поліцейських із ОБСЄ.
На першому етапі поліцейські патрулі мали з’явитись на лінії розмежування і блокпостах. Вся військова техніка і озброєння ЗСУ (в зоні проведення Операції) і російських бойовиків слід було зібрати на складах, а їхню охорону і фіксацію пересування поклали б на поліцейських ОБСЄ. Мали створити зони безпеки, вільні від збройної присутності сторін. У 2015 році такі «зони» навіть обговорювали глави МЗС «нормандської четвірки» (район Азовського моря, Дебальцеве, Донецький аеропорт і зона на Луганщині). Мали розробити й процедуру доступу поліцейських ОБСЄ на виборчі дільниці в ОРДЛО.
На другому етапі передбачалося кордон із РФ на Донбасі контролювати спільними патрулями українських прикордонників і поліцейських ОБСЄ. Нині спостерігачі ОБСЄ присутні тільки на двох КПП, тоді як протяжність кордону − 400 км, які не контролює ні ОБСЄ, ні Україна.
На третьому етапі функції забезпечення громадської безпеки на території ОРДЛО мали перейти до спільних структур української поліції і поліції ОБСЄ.
Москва відразу виступила проти «мобільності» такої поліцейської місії ОБСЄ, поліцейські мали перебувати виключно на лінії розмежування – і не мали права несанкціоновано пересуватись по ОРДЛО. Єдиним винятком із правил могла бути присутність поліцейських у охороні виборчих дільниць.
Крім того, Росія наполягала на так званих «спільних патрулюваннях» зон безпеки представників ЗСУ і бойовиків за посередництва ОБСЄ (аналог придністровського формату миротворчої місії СНД). Проте на такі «спільні патрулі»не погодилась вже Україна. І загалом ідею з поліцейською місією ОБСЄ відклали через кілька причин.
Формат місії залежить від ситуації
Одна з причин, чому поліцейську місію ОБСЄ не ввели на Донбас тоді – підконтрольні РФ бойовики виступили категорично проти й не бажали припиняти обстріли українських позицій. І всі домовлені «перемир’я» (шкільні, хлібні…) були дуже короткими.
Для введення будь-якої миротворчої місії необхідна згода обох сторін і режим припинення вогню, який триває не менше двох місяців. Так, мова не йде про так звані peace-enforcement − «операції примушення до миру», коли умови введення військових контингентів дещо інші. Тут мова про peace-keeping − операцію з підтримання миру (поліцейську миротворчу операцію).
Україна пропонувала 2016-го і пропонує нині ввести поліцейську місію ОБСЄ (не ООН чи ЄС). Розберемо саме цей формат операції.
Для втілення механізмів підтримання безпеки ОБСЄ застосовує так звані «польові місії (операції) ОБСЄ». Вони розпочались на початку 1990-их. Причина їх виникнення − потреба врегулювати внутрішньодержавні конфлікти посткомуністичної доби. Збройні конфлікти могли охопити понад півтора десятки держав колишнього соцтабору. У деяких з них (Косово, Грузія, Боснія і Герцеговина, Азербайджан, Вірменія і Чечня) тривали або щойно закінчились бойові дії.
https://www.osce.org/ru/closed-field-operations
Наразі організація налічує у своєму штаті понад 2500 осіб, зайнятих у 16 місіях і польових операціях у Південно-Східній Європі, на Кавказі, у Східній Європі та в Середній Азії. Цілі, які стоять перед такими місіями, є подвійними: сприяння політичним процесам, спрямованим на запобігання чи врегулювання конфліктів. ОБСЄ гарантовано має отримувати об’єктивну інформацію про розвиток подій у країні перебування місії, мандати, склад і діяльність якої і операції є унікальними. Це підкреслює гнучкість цього інструмента. Однак основне завдання – питання побудови демократії.
Виходячи із завдань місії, визначається і кількість залучених до неї осіб. У 2016 році до планованої «місії ОБСЄ» необхідно було понад 5 тис. осіб. Такої кількості співробітників організація не мала і швидко їх набрати є проблематичним. Та й взагалі, тоді потрібен був інший формат операції – не поліцейської, а військової з виконанням певних функцій:
- проведення конвоїв із вантажем гуманітарної допомоги;
- сприяння припиненню бойових дій та нормалізація ситуації;
- спостереження за виконанням домовленостей про передачу влади під контроль нової чи новообраної адміністрації;
- патрулювання та підтримання порядку в зоні відповідальності;
- сприяння розмінуванню та маркуванню мінних полів;
- демілітаризація збройних формувань, сприяння роззброєнню, демобілізації та реінтеграції колишніх комбатантів;
- польоти-спостереження; супровід переміщення військ із повітря.
Ситуація на Донбасі дещо змінилась. Найголовніше, що понад три місяці там триває процес припинення вогню. Хоча і трапляються провокації, обстріли й гинуть люди. Але ці явища вже не носять системний характер.
Крім того, непідконтрольні українському урядові території однозначно висловились про необхідність місцевих виборів. Росія теж прагне їх якнайшвидше провести. Озвучена і дата виборів – 31 березня 2021-го – більш-менш влаштовує всіх. Отже, формат міжнародної місії можна змінити. Україна пропонує поліцейську місію ОБСЄ чисельністю 1,5 тис. осіб для проведення виборів і контролю за безпекою на території ОРДЛО.
Місії ОБСЄ, які діють в Україні
Взагалі в Україні місія ОБСЄ почала діяти 24 листопада 1994 року. Її створено для підтримки експертів із конституційних та економічних питань в Україні,моніторингу ситуації в Криму. З червня 1999-го її переформатовано в Координатора проєктів ОБСЄ в Україні, що діє і нині, надаючи підтримку реформам, які завдяки ОБСЄ втілюють у нас (конституційна, правова, судова реформи; боротьба з кіберзлочинністю та торгівлею людьми; розмінування та демократичний контроль над безпековим сектором; безпека кордонів; свобода ЗМІ; вибори; належне урядування; ґендерна рівність).
https://www.osce.org/uk/project-coordinator-in-ukraine
У березні 2014-го в Україні розпочала роботу ще одна польова місія ОБСЄ – спеціальна спостережна місія. Нині СMM (спеціальна моніторингова місія) ОБСЄ – це неозброєна цивільна місія, яка постійно працює у всіх регіонах України. Основні завдання – об’єктивно спостерігати й звітувати про ситуацію у країні, сприяти діалогу між усіма сторонами конфлікту.
Команди спостерігачів працюють у 10 найбільших містах країни. Місія має кілька представництв і передових патрульних баз на Донбасі (наразі майже 680 спостерігачів). СММ ОБСЄ складається з понад 750 цивільних неозброєних представників 44 держав-учасниць Організації. Там працює понад 400 співробітників із України (перекладачі, радники, адмінперсонал). Моніторять ситуацію там автопатрулі по обидва боки лінії розмежування. Місія має безпілотні літальні апарати, а на найнебезпечніших і неспокійних ділянках цієї лінії встановлені відеокамери, які фіксують порушення режиму припинення вогню.Спостерігачі щодня надають звіти, з яких міжнародна спільнота отримує оперативну інформацію про ситуацію на Донбасі й країні загалом.
Інша місія ОБСЄ відіграє важливу роль в ситуації на Донбасі. Це місія спостерігачів на російських прикордонних пунктах пропуску «Гуково» і «Донецьк». У липні 2014-го, виконуючи Берлінську спільну декларацію міністрів закордонних справ ФРН, Франції, РФ та України Постійна Рада ОБСЄ вирішила розмістити Спостережну місію на двох КПП «Донецьк» і «Гуково». Росія намагалась рішення заблокувати, проте згодом пішла на поступки й надала відповідне запрошення на розміщення місії. Причиною стала катастрофа Боїнгу рейсу МН-17, у збитті якого був російський слід.
Спочатку планували розміщення 16 спостерігачів на період до трьох місяців, але потім його продовжено відповідно до рішень Постійної ради ОБСЄ. Місія функціонує і нині. У її складі 22 спостерігачі. Офіс місії розташований у місті Каменськ-Шахтинський (РФ), її спостерігачі здійснюють цілодобовий моніторинг ситуації на обох перепускних пунктах. Звісно, два десятки спостерігачів лише на двох автомобільних ПП не можуть реально знати, що ж справді відбувається на усій неконтрольованій ділянці україно-російського кордону. За бажання цей кордон можна перетнути будь-де, бо справжнього прикордонного контролю майже немає. Залізничний транспорт, який перетинає кордон поблизу ПП «Гуково», спостерігачі ОБСЄ взагалі фіксують «на слух», бо не мають права перебувати біля залізниці, що за 150 метрів від перепускного пункту.
Але перебування тут місії ОБСЄ дуже важливе, адже присутність міжнародних спостерігачів стримує РФ від відкритого перекидання техніки й військ на тимчасово окуповані території Донбасу, принаймні в цих місцях. Примітно, що серед запропонованих Україною варіантів мирного врегулювання ситуації є умова, щоб цю ділянку кордону наші прикордонники контролювали з представниками міжнародних організацій. Як «міжнародних представників» пропонується залучити спостерігачів місії ОБСЄ на російських ПП «Гуково» і «Донецьк».
І взагалі, для введення поліцейської місії можна просто розширити функції діючих в Україні місій. Наприклад, СММ ОБСЄ дати дозвіл мати спеціальні легко озброєні підрозділи для охорони спостерігачів, об’єктів і суб’єктів виборчих процесів. А місії ОБСЄ на ПП «Гуково» і «Донецьк» розширити зону діяльності на всю неконтрольовану ділянку україно-російського кордону, збільшити склад спостерігачів і надати їм функцію моніторингу спільно з прикордонниками України.
Ці пропозиції Україна, скоріш за все, акумулювала в своєму «Плані спільних кроків» для ознайомлення партнерів по «нормандському формату». Адже, як зазначив Андрій Єрмак, після відеоконференції політичних радників лідерів держав «нормандської четвірки», на основі запропонованого Києвом документа радники домовилися продовжити консультації з напрацювання дорожньої карти врегулювання ситуації на Донбасі.
