ТЕМИ
#СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

ОПК потребує прозорих і передбачуваних процедур в управлінні – Світлана Панаіотіді

6 Жовтня 2020, 20:43
ОПК потребує прозорих і передбачуваних процедур в управлінні – Світлана Панаіотіді

Частина 1

В Україні розпочато масштабну реформу оборонно-промислового комплексу. Нині пройдено один з перших кроків на цьому шляху: оцінка нинішнього стану і спроможностей, а також готовності ОПК до задоволення потреб сектору безпеки і оборони. На черзі – Стратегія реформування ОПК та низка законів. На думку заступника очільника Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України Світлани Панаіотіді, інколи це нагадує крок вперед, два назад. Про успіхи та перешкоди на шляху реформи читайте в ексклюзивному інтерв’ю, яке вона дала АрміяInform.

Попри низку проблем, наявний стан «оборонки» дає змогу заналежного фінансування розробляти й забезпечувати виробництво сучасних зразків озброєння, зокрема «Вільхи» та «Нептуна»

– Пані Світлано, цього року вперше за роки незалежності проведено Огляд оборонно-промислового комплексу. У чому його важливість та що він виявив у «оборонці»?

– Огляд оборонно-промислового комплексу – це фундамент реформи ОПК. Найближчим часом на засіданні РНБОУ його представлятиме вже новий віцепрем‘єр, і я пишаюсь тим, що цей документ – наша робота. Ми з командою змогли зробити його вчасно, навіть попри певне затягування з початком Огляду ще до мого призначення. Вдячна кожному фахівцю, залученому до цього.

Огляд ОПК показав: попри низку проблем, наявний стан «оборонки» дає змогу за належного фінансування розробляти й забезпечувати виробництво сучасних зразків озброєння і військової техніки (наприклад, проєкти«Нептун», «Вільха» тощо). Проте, система функціонування національного ОПК залишилась за ключовими ознаками пострадянською. Аби подолати це відставання, маємо синхронно розв’язати низку важливих проблем, а саме:

  • корпоратизувати підприємства ОПК і зробити їх нарешті повноцінними для ефективного функціонування;
  • навчитися планувати. Довгострокове планування – це біль всіх, хто залучений до сектору безпеки і оборони. Цьому потрібно вчити;
  • оновити державні програми і наблизити їх кількість до тих, які реально реалізувати в найближчі п’ять років (чимало таких документів не відповідає реальним перспективам їх реалізації в частині строків і саме зараз є шанс це виправити);
  • змінити «бюджетний рік» на три роки. Це вельми важливо, позаяк кожен рік починатиметься очікуванням затвердження Державного оборонного замовлення (ДОЗ), а завершуватиметься швидким наздоганянням наприкінці року;
  • надати доступ ОПК до дешевих грошей, аби з’явилися кошти на розвиток і можливість фінансувати створення сучасних ОВТ;
  • змінити підхід до ціноутворення на продукцію «оборонки». Обмеження рівня прибутку (з одного боку, це потреба у державному контролі, а з іншого – той самий пошук приховування прибутків, тільки в інший спосіб);
  • започаткувати правове підґрунтя державно-приватного партнерства, бо тільки за цих умов держава захищена від втрат і розкрадання технологій;
  • ухвалити Стратегію військово-технічного співробітництва (ВТС), яка має не тільки визначити, хто наші партнери та ринки збуту, а й чим і з ким можемо конкурувати у ближчій перспективі;
  • започаткувати підготовку нових кадрів для забезпечення передачі досвіду та знань у царині ОПК;
  • визначити перспективні напрямки, де потрібна державна підтримка;
  • подолання корупції. (Її слід долати не тільки методами відкритості та публічності, а й невідворотністю покарання).

Це ключові проблеми, розв’язання яких ускладнює стара система цілком закритих закупівель. Зокрема, недостатня прозорість організаційних процесів, що діяла в ДОЗу редакції Закону України «Про державне оборонне замовлення». На її зміну з наступного року набере чинності Закон України «Про оборонні закупівлі». (У його розробці активну участь брали й фахівці Мінекономіки). Він передбачає відкритість процедур оборонних закупівель, суттєво підвищує прозорість їх планування, вводить дієвий демократичний цивільний контроль і нагляд.

Хочу акцентувати, що Звіт про проведення Огляду містить основні напрямками розвитку вітчизняного ОПК та рекомендації для ухвалення відповідних рішень. Саме ці рекомендації і є основою в підготовці проєкту Стратегії розвитку ОПК.

Жорсткі санкції діють також проти оборонної промисловості, але (на відміну від інших секторів російської економіки) мало зачіпають експорт, тому вважаються слабкими та неефективними.

– У проєкті Стратегії зазначається, що «…РФ активно використовуватиме зарубіжні майданчики зі збирання російської зброї для обходу санкцій і посилення власних військово-технічних позицій». Розтлумачте, будь ласка, докладніше, як саме це можливо?

– Для розуміння підґрунтя такого прогнозу необхідно зауважити два аспекти. По-перше, російсько-радянський сегмент глобального ринку озброєнь оцінюється четвертим за вартістю джерелом валютних надходжень до державної скарбниці РФ (після експорту нафти, дорогоцінних металів та каміння, алюмінію й базових металів). Ці валютні сектори російської промисловості, за винятком золота, у тій чи іншій мірі є мішенями міжнародних санкцій. Жорсткі санкції діють і проти «оборонки», але (на відміну від інших секторів економіки) мало зачіпають експорт, тому їх вважають слабкими й неефективними. І на це нам варто звертати увагу міжнародних партнерів і вести перемовини з розширення санкцій і на російський експорт ОВТ. До речі, відповідно до аналітичного звіту Стокгольмського міжнародного інституту досліджень проблем миру (SIPRI) у 2014–2018 роки обсяг російського експорту озброєнь знизився лише на 17%, якщо порівнювати з періодом 2009–2013 років, зокрема через скорочення імпорту озброєнь Індією та Венесуелою.

По-друге, до 2014-го Україна становила значний сегмент в загальному обсязі експорту продукції російського ОПК. Адже наявний парк озброєнь України на той час був сформований переважно з радянських типів і систем, а їх головні виробництва (кластер авіаційної техніки, керована зброя, бронетанкова техніка, засоби ППО) були розгорнуті саме на території Росії. До того ж РФ у 1990–2000 роки узурпувала в інших республік колишнього Союзу більшість спільних оборонних технологій, які використовувались на глобального ринку озброєнь.

Отже, враховуючи зазначене, цілком можливо прогнозувати намагання російського ОПК всіма шляхами забезпечувати експортні надходження й утриматись «на плаву», конкурувати не прозоро, а через персональне зацікавлення тих, хто ухвалює рішення.

Підтвердженням прогнозу є факт співробітництва між РФ і Єгиптом щодо ліцензованого монтажу російських танків Т-90С і Т-90СК з машинокомплектів російської корпорації «Уралвагонзавод». Упродовж 2019–2026 років планується випустити до 400 танків. Раніше подібні проєкти опрацьовано з Алжиром (на 200 одиниць Т-90С), Іраком (на 73 на Т-90С) і Кувейтом (146 одиниць Т-90С).

Консолідація активів, продаж надлишкового майна та ліквідація непрацюючих підприємств – це мало відбутися ще у 2016 році, проте тоді корпоративне управління не було поширене на “оборонку”. Сьогодні ми маємо це виправити.

– Попри санкції в сегменті військового експорту Росія не втрачає обертів – для нас це загроза, отож маємо докладати зусиль. У зв’язку з цим запитання: проєкт Стратегії реформи ОПК передбачає часткову приватизацію деяких нестратегічних підприємств… Хто, на Вашу думку, може перехопити прапор у держави в цьому надскладному з погляду технологій сегменті? Чи можете назвати хоча б кілька прикладів успішної приватизації, коли підприємство отримало міжнародні інвестиції, до яких так прагнемо, і виходило на новий рівень без зміни профілю діяльності?

– Про інтенсивний розвиток приватного сектору оборонної промисловості свідчить збільшення частки приватних підприємств у виконанні ДОЗ, яка у 2018-му (за результатами попередніх років) перевищила 50%.

Наразі левова частка державних оборонних підприємств сконцентрована в ДК «Укроборонпром» і Державному космічному агентстві. В «Укроборонпром» входять 137 держпідприємств, з яких 21 розташоване на непідконтрольних територіях, 83 – фінансово нестабільні, 15 – банкрути. Отже, тільки 26 підприємств, на яких працює понад 52 тис. працівників, генерують 89% доходу. Причому деякі невеликі держпідприємства й конструкторські бюро, які перебувають на межі банкрутства, можуть володіти певними унікальними патентами, технологіями. Ми повинні консолідувати і передати їх інтелектуальну власність іншим держпідприємствам, які зможуть використовувати наявні ресурси максимально ефективно. З цією метою ми опрацювали проєкт Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності» (3822), що передбачає консолідацію активів, продаж надлишкового майна й ліквідацію непрацюючих підприємств. Це реформа, яка мала відбутися ще у 2016-му. Але тоді корпоративне управління не було поширене на «оборонку». Нині маємо це виправити.

Щодо успішних прикладів приватизації, то останнім часом вдалось реалізувати кілька успішних торгів зі збереженням профілю діяльності об’єктів. Серед них: аукціон з продажу державного пакета акцій ПрАТ «Готель «Дніпро», який відбувся в червні цього року. У результаті до держбюджету надійшло понад 1 млрд гривень. При цьому, за умовами, об’єкт не змінює готельного профілю, не зменшує зарплату працівникам, сплачує попередню дебіторську заборгованість, зокрема із зарплати, тощо.

Окрім цього, є чимало прикладів успішної малої та середньої приватизації, яка змінює регіони. Вони не настільки гучні, але Фонд держмайна і я періодично робимо публікації на тему «було – стало». Це гарний привід розповісти, що відбувається, коли приходить власник, який вкладає гроші. Він створює робочі місця, сплачує податки, тим самим робить внесок у розвиток регіону. Тоді, як правило, зменшується корупція та дотації з держбюджету на утримання територіальної громади.

– Чи встановлені критерії розрізнення стратегічних та нестратегічних (допускаються до приватизації) підприємств у сфері виробництва ОПК?

– Згідно із Законом України «Про управління об’єктами державної власності»: Перелік об’єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави затверджує  Кабінет Міністрів України (постанова КМУ від 04.03.2015 № 83 (зі змінами). Мінекономіки формує за поданням уповноважених органів управління відповідні пропозиції. До переліку включають підприємства, діяльність яких відповідає одному або кільком критеріям (постанова КМУ  від 03.11.2010 № 999). Наприклад, підприємства, контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготовлення, використання або реалізації небезпечної продукції, послуг чи небезпечних виробництв; підприємства авіаційної та ракетно-космічної промисловості тощо.

Загалом до зазначеного Переліку включено 286 підприємств, зокрема, за «Діяльністю у сфері оборони» – 76 об’єктів; «Авіаційна та ракетно-космічна промисловість» – 14 об’єктів. Новим проєктом Стратегії передбачені кроки, спрямовані на деталізацію цих переліків і критеріїв. Передбачається, що новостворене Мінстратегпром разом із зацікавленими державними органами має розробити методику визначення непродуктивних і непрацюючих суб’єктів господарювання, критерії для визначення підприємств, які мають стратегічне значення, а також план кластеризації ОПК. На основі цього робитимемо вибір, які підприємств залишаться в держвласності, а які приватизують.

Формування політики має бути відділене від управління. Політики в “оборонці” мають задавати вектор, а втілювати його слід управлінцям.

– Наскільки середньостатистичне підприємство українського ОПК далеке/близьке до стандартів корпоративного управління держпідприємствами, затверджених Організацією економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР)? Які основні вимоги слід втілити, аби увійти в кооперацію з Європою та світом?

– Аби бути зрозумілим та привабливим для іноземних партнерів, слід ухвалити стандарти, які описують алгоритми ухвалення управлінських рішень. Не так, що прокинувся вранці від дзвінка згори, а в обід призначив його кума, бо можна «підзаробити». А керуватися прозорими і передбачуваними процедурами. І формування політики має бути відділене від управління. Політики в «оборонці» мають задавати вектор, а втілювати його слід управлінцям. Стандарти ОЕСР передбачають: ефективне управління на підприємстві потребує дієвої, незалежної наглядової ради, що має забезпечувати стратегічне керівництво ним і контроль за діяльністю виконавчого органу. Окрім цього, своє принципове слово повинен сказати власник-акціонер, адже саме він визначає, навіщо і для чого існує підприємство. І ефективність функцій наглядової ради потребує в її складі незалежних членів (тобто не тільки представників власника).

Проведення структурної перебудови й забезпечення розвитку інституційної спроможності ОПК, зокрема корпоратизацією, передбачено ще попередньою (від 2018 року) і нині чинною Стратегією розвитку оборонно-промислового комплексу України на період до 2028-го. Згідно з нею ми розробили та подали на розгляд уряду проєкт політики власності ДК «Укроборонпром», якою визначено: мету, основні напрями діяльностій підходи до управління Концерну відповідно до принципів корпоративного управління ОЕСР; а також основні фінансові та нефінансові цілі Концерну.

Ухвалення політики власності дуже важливе, адже без неї управління держпідприємствами здійснюється на розсуд керівника. Якщо держава, як власник, не зазначила йому цілі, то про що йому звітувати? Хтось вважатиме, що мета ось така, хтось – інша. Завжди будуть різнобаченняй різні очікування, тому власник має ставити чіткі цілі. І ці вимоги слід транслювати до наглядової ради, керівника, правління і аж до рівня головного спеціаліста. Як жодне міністерство не функціонує без положення, яке визначає, за що воно відповідальне, так і підприємства не мають жити без політики власності.

– Чому, на Вашу думку, ми так повільно створюємо прогресивне правове підґрунтя діяльності ОПК?

– Це не одномоментний процес. Ми враховуємо і попередній досвід, і експертні рекомендації іноземних колег з країн-членів НАТО. Для обговорення питань ОПК Мінекономіки залучає різні платформи. Як приклад можна навести щорічні семінари з реформування національної оборонної промисловості за участю експертів НАТО, де відкриваються відповідні дискусійні панелі. Водночас усі заходи в рамках реформи відбуваються згідно зі стандартами Альянсу, що зафіксовано разом із часовими показниками в Річній національній програмі під егідою Комісії Україна – НАТО на 2020 рік, а також у новому Законі України «Про оборонні закупівлі».

Перехід ЗСУ на стандарти НАТО в частині ОВТ став би стимулом для виконавців оборонних контрактів удосконалювати виробництво, аби відповідати потребам замовників.

– Не секрет, що чимало оборонних підприємств України ще до 2000-го впровадили міжнародні системи контролю якості й активно працювали на експорт. Для прикладу: Луганський авіаремонтний завод МО України (у 2015 році його вивезли росіяни на територію РФ). Яке місце посідає це питання наразі?

– Реалізація системи державного гарантування якості продукції оборонного призначення та забезпечення її ефективного функціонування – це одна з пріоритетних цілей реформи. Провідна роль у контексті виконання цієї роботи належить Міноборони. Мінекономіки активно залучене тут.

Очікується, що до 2025-го матимемо: визначені та втілені концептуальні засади створення системи державного гарантування якості продукції оборонного призначення відповідно до стандартів НАТО; впроваджену систему національних стандартів у сфері забезпечення якості та інституційне забезпечення її функціонування.

Окремо слід зазначити, що ОПК є частиною цілісного сектору безпеки і оборони, у якого теж є свій темп розвитку. Приміром, перехід ЗСУ на стандарти Альянсу в частині ОВТ став би стимулом для виконавців оборонних контрактів удосконалювати виробництво, аби відповідати потребам замовників. Наразі замовники здебільшого вимагають дотримання ГОСТів серії «В», а не STANAG (система стандартів НАТО). Отож українська промисловість, яка передусім має задовольняти вимоги українських замовників, змушена реагувати на наявний запит.

Питання: чому так довго – це питання готовності ухвалювати непопулярні рішення, оскільки трансформація – від радянської системи до сучасної – це болісний процес. Навряд чи в приватному секторі ви знайдете власника, який витрачатиме кошти на утримання тисяч квадратних метрів без їх завантаження, адже це прямий шлях у борги. Скоріш за все, власник оптимізує площу, залишить тільки те обладнання, яке справді потрібне, намагаючись зменшувати собівартість продукції, аналізуватиме ринки збуту, вкладатиме кошти в конкурентні та перспективні, з погляду продажу, зразки ОВТ. І фінансуватиме навчання людей. Але коли у нас мова заходить про те саме в державному секторі, розпочинаються політичні спекуляції. Втім, життя показує: тут або популярність, або результат…

Продовження інтервю читайте тут: Світлана Панаіотіді: Стратегія реформування ОПК націлює на прийняття непопулярних рішень, однак саме вони спроможні оздоровити «оборонку».

 

13
3

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас в Telegram
Мітки:
Інтерв`ю, Новини