Про це свідчать численні відео, якими у соцмережах діляться самі росіяни. Сухопутний «коридор смерті» У результаті систематичних ударів українських безпілотників…
102 роки тому перед українською державою постали аналогічні до сьогоднішніх завдання – звільнити від ворога Крим і Донбас.
Саме у квітні 1918 року, в ході Української революції 1917 – 1921 років, відбувалося звільнення території Східної і Південної України від більшовиків. Тоді українські підрозділи спільно із союзною німецькою та австро-угорською армією, які відповідно до Брестського мирного договору зобов’язувались надавати військову допомогу Україні по визволення від більшовиків, розпочали масштабний контрнаступ.
Визволення Донбасу і Криму від більшовиків було покладено на Запорозьку дивізію військ УНР (командувач Олександр Натієв), яку 9 квітня 1918 року переформували в корпус. Слов’янська група армії УНР під командуванням полковника Володимира Сікевича рушила у напрямку Лозова-Слов’янськ, а воєнні частини під командуванням полковника Петра Болбочана – Кримська група військ – на Крим.
Як саме відбувалося звільнення Донбасу
На початку квітня генерал Натієв поділив свою дивізію на дві частини: одна група на чолі з командиром 2-го Запорізького пішого полку Петром Болбочаном вирушила з Полтави на Харків, а друга на чолі командиром 3-го Гайдамацького полку Володимиром Сікевичем повинна була наступати через Лозову на Донбас. Після запеклих боїв на підступах до міста, 8 квітня війська Болбочана визволили Харків. Тим часом група Сікевича зайняла Лозову.
Завданням групи Сікевича було звільнення Східної України і встановлення контролю над ресурсами Донецького кам’яновугільного басейну (у спогадах на позначення Донбасу зустрічаємо поняття «Донецький водозбір» або «Донецька заглибина»). У складі Слов’янської групи перебували 1-й Запорізький піший полк імені Петра Дорошенка під командуванням Олександра Загродського, 3-й Запорізький піший полк імені Богдана Хмельницького під командуванням Олександра Шаповала, 3-й Гайдамацький полк та деякі інші частини.
15 квітня після напруженого 12-годинного бою Слов’янська група зайняла станцію Барвінкове на Харківщині. Ворожі війська відступили на Донбас. 17 квітня богданівці увійшли до Слов’янська, а наступного дня запорожці визволили Бахмут.
25-27 квітня запорожці та німці вели важкі бої з більшовиками в районі Горлівки та її околиць – станції Микитівки та Ртутного заводу. Ворог контратакував при підтримці потужного гарматного вогню, однак врешті був змушений відступити. Особливу відвагу в боях проявили дорошенківці Загродського, які не дали червоним оточити українські війська.
Далі наступ Слов’янської групи здійснювався за трьома напрямками: на станції Юзівка (нині Донецьк), Попасну і Дебальцево. Дебальцево вояки богданівського полку здобули з боєм 28 квітня, після чого рушили до станції Колпаково (нині Ковпакове в Антрацитівському району Луганської області), яка знаходилася на адміністративній межі Катеринославської губернії та земель Війська Донського.
30 квітня вояки-богданівці прибули до Колпакового. Там і завершилося визволення запорожцями Донбасу. Козаки принесли два високі стовпи, пофарбували їх у жовту і блакитну фарби, які знайшли та станції, а на кожному з двох боків намалювали тризуб, під яким написали «УНР». До стовпів прибили тримачі для українських прапорів. Священик відслужив молебень і окропив святою водою прапори. Під урочисту музику та гарматні сальви козаки встановили стовпи, а присутнє вояцтво вигукнуло: «Слава!». На той час ще не було відомо, або не прийшло усвідомлення того, що тепер це був кордон не УНР, а вже Української Держави гетьмана Скоропадського.
Як кримська група Армії УНР звільнила Крим від більшовиків
10 квітня 1918 військовий міністр Української Народної Республіки Олександр Жуковський таємно наказав Натієву сформувати Кримську групу, яка мала випередити німецькі війська, зайняти півострів та встановити контроль над Чорноморським флотом. Незважаючи на таємні обставини проведення військової акції та конфлікт з німецькими військовими, для Української Народної Республіки похід закінчився переможно, а основні його цілі було реалізовано.
Кримську операцію Болбочана найчастіше аналізують з точки зору помилок, які зробили Центральна Рада, Гетьманат Скоропадського і Директорія. Адже драматичні події 1917-1921 рр. – були першою за довгий час спробою відновити українську державність. Проте звільнення Криму від більшовиків, хоч і не на тривалий період, є одним із незаслужено забутих прикладів героїзму українських військ.
Успішному та стрімкому просуванню запорожців у напрямку Криму сприяли 2 фактори: по-перше, війська дивізії рухалися вздовж головних залізничних шляхів, не даючи противнику можливості ані організувати відступ, ані ефективну оборону. По-друге, як згадували безпосередні учасники тих подій, на момент військових дій весни 1918-го року Червона армія представляла собою «розбійничі, розпутні банди», які не могли «протиставитись ні дисциплінованим та компактним масам германських військ, ні молодій патріотично настроєній українській армії».
Саме 22 квітня 1918 року частини армії УНР в результаті блискучого тактичного рішення українського командування з мінімальними втратами перетнули добре укріплений більшовиками Сиваш і почали тріумфальне звільнення Криму від червоної навали. Практично за два дні Другий запорізький полк під командуванням Петра Болбочана уже був у Сімферополі, а кінно-гайдамацький полк імені Костя Гордієнка під командуванням Всеволода Петріва звільнив Бахчисарай.
Це звільнення вітав і всіляко підтримував кримськотатарський народ, шокований смертю лідера їхнього національного руху Номана Челебіджіхана, закатованого в лютому 1918-го більшовиками і викинутого в море.
Взагалі, Запорізький корпус за короткий час існування став однією з найбільш боєздатних українських військових частин. Його найкращим підрозділом був 2-й Запорізький піший полк на чолі з полковником Петром Болбочаном. Якщо порівняти цей підрозділ з сучасною українською армією, то нині 2-ий Запорізький полк – це один зі спецпідрозділів Сил Спеціальних Операцій Збройних Сил України.
На тлі політичних помилок та військових поразок Центральної ради, військовий рейд 1-ї Запорізької дивізії виглядав блискучою військовою кампанією, яка мала неабияке геополітичне значення і незабаром забезпечила для України здобуття Чорноморського флоту.
Більш детально про те, як саме розгорталася Кримська операція армії УНР та чому Болбочану все-таки довелося залишити Крим розповідає історик Володимир В’ятрович у одному з випусків програми «ІстФакт».
