Чотири роки він перебував у російському полоні, 5 червня 2026 року його звільнили в рамках чергового обміну полоненими. Наприкінці липня…
Сьогодні зі Слов’янська до Зали Пам’яті приїхала мати полеглого воїна Олена Вікторівна та його сестра Оксана.
‒ Цього дня загинув мій син Напрягло Роман Дмитрович, позивний «Ріо». Він служив у 503-му окремому батальйоні морської піхоти. Загинув, рятуючи побратима, в якого вцілив снайпер, ‒ розповідає мати.
Із її слів, син до армії пішов добровольцем. 2014-го в їхньому місті стояла 80-та бригада ЗСУ, і родина познайомилися з офіцером підрозділу ‒ Вадимом Сухарівським, який нині командує батальйоном у бригаді морської піхоти.
‒ Син сам вирішив йти служити до Сухарівського… Спочатку Роман був волонтером у громадській організації «Слов’янська Січ», потім пішов у ВГО «Сокіл», їздив копати шанці на позиціях наших військ, які тоді вперше обстріляли «Градами»… Мій син залишився, допомагав хлопцям, подавав снаряди, споряджав набоями магазини автоматів, робив усе, що міг, ‒ продовжує Олена Вікторівна. ‒ У 2014 році йому було сімнадцять років і він мав велике бажання служити в армії. Я його просила: ти хоч коледж закінчи.
У липні 2016 року Роман закінчив навчання у Слов’янському авіаційному коледжі й одразу пішов служити в морську піхоту.
‒ Я приїхала з донькою віддати шану Роману і покласти квіти до пам’ятника полеглим воїнам. Оксані скоро виповниться чотирнадцять, вона мріє вступити до військового ліцею імені Івана Богуна, – додає мати.
Кореспондент АрміяInform поцікавився в дівчини, чому вона обрала саме таке рішення.
‒ Із 2014 року ми пережили все, що відбувалося в нашому місті… Я хочу надавати психологічну допомогу хлопцям, які повертаються з фронту, ‒ відповіла сестра героя.
