Інформаційне агентство Міністерства оборони України
UA

Міністр оборони України Степан Полторак: найбільше, чого я не хочу, це повернення у 2014 рік

19 Серпня 2019
Міністр оборони України Степан Полторак: найбільше, чого я не хочу, це повернення у 2014 рік

Міністр оборони України Степан Полторак дав ексклюзивне інтерв’ю для Інформагентства АрміяInform, в якому розповів про те, що вдалося зробити на шляху реформ нашої армії, а що ні. А також – у чому суть проблематики сучасних воєнних загроз для України, якого потенціалу іще потрібно набути Збройним Силам, аби мати адекватну готовність на них відповідати. Крім того, ви довідаєтеся, як планує нинішній глава оборонного відомства передавати владу, що він думає про військовий парад і що робитиме після закінчення своєї каденції.

У Збройних Силах потрібно змінювати ставлення до людей

Степане Тимофійовичу, ви вже майже п’ять років очолюєте оборонне відомство держави, яка воює. Це достатній термін, аби дати самооцінку – як собі, так і армії. Як змінювався ваш досвід і уявлення про те, яким має бути Українське військо? Чи правильно вдавалося розподіляти ресурси часу, зусиль держави, партнерську допомогу аби наблизитися до ідеального формату змін у Збройних Силах? Якого поступу слід очікувати в сенсі розвитку армії?

Насправді мої погляди змінювалися разом зі змінами загроз, які були в різний час перед Україною і Збройними Силами, виходячи із завдань, які стояли перед ними. На першому етапі ми формували армію, здатну зупинити російську агресію, створювали бойові військові частини, забезпечуючи мінімальними потребами, для того, щоб вони могли діяти відповідно до ситуації. І в цьому процесі виникли серйозні виклики, пов’язані з браком фінансування, обмеженими можливостями ЗСУ, розкомплектованістю техніки, слабкою підготовленістю особового складу й іншими чинниками, що заважали повноцінно виконувати завдання. Все це відбувалося на тлі активних бойових дій – практично два перших роки. Попри це, ми спромоглися досягнути відповідного рівня підготовки й оснащення, аби зупинити агресора на тих рубежах, де він перебуває нині. Тоді ми підійшли до реальних реформ, розробки і ухвалення стратегічних документів планування, нового законодавчого поля. До речі, українська історія знає кілька подібних спроб, але щоразу такі документи не вдавалося до кінця розробити та ухвалити. Після плідної роботи з нашими партнерами із НАТО, ми прийняли Стратегічний оборонний бюлетень, де чітко прописали всі плани й завдання, і приступили до наступного етапу – активної фази реформ Збройних Сил. Тут є виклики, які ми вирішуємо, і які потрібно вирішити ближчим часом. Передусім, вони пов’язані з тим, щоб ми навчилися правильно планувати наші можливості на основі наявних спроможностей.

На цьому етапі реформування серйозним викликом є і потреба переходу на зовсім інший рівень роботи оборонно-промислового комплексу та взаємодії з ним. Зокрема, це аспект закупівлі нової військової техніки. У перші роки війни ми відремонтували все, що могли. Потім почали часткову модернізацію. А згодом – і повну модернізацію, або закупівлі цілком нової техніки. Приміром, завершення випробування та прийняття на озброєння нових РСЗВ «Вільха». До кінця 2019-го мають завершитися державні випробування крилатої ракети «Нептун» та всього її комплексу. Наступного року він має стати на озброєння ВМС. Сподіваюся, що він увійде до бюджету на 2020-й і буде змога замовити перші такі комплекси.

Вже вдалося дійти до такого рівня, що 92% особового складу Збройних Сил є професійними військовими. А решта – це близько 20 тисяч – є строковиками, які не виконують завдань у районі ООС. Професіоналізація – ключовий чинник, а з іншого боку, його опорним елементом є зміна системи підготовки. А її треба було змінювати кардинально, бо, на мій погляд, наші військові виші надто відірвані від практики. І це не дає змоги офіцеру приймати правильні рішення. Особливо ця «відірваність» була помітною на початку російської агресії. На жаль, багато викладачів уміли воювати тільки на картах і здебільшого мали теоретичну базу. І коли до такого викладача потрапляє комбриг, який пройшов АТО, воював і приймав рішення на полі бою, то якість такого навчання є сумнівною. Тому ми залучаємо до викладання і вишколу досвідчених бойових офіцерів. Звісно, треба було змінити і програми навчання, адаптуючи до сучасного досвіду. Зокрема і під час підготовки за кордоном. Тільки у США наразі навчаються понад 70 наших військовослужбовців.

Професіоналізація – ключовий чинник, а з іншого боку, його опорним елементом є зміна системи підготовки. А її треба було змінювати кардинально, бо, на мій погляд, наші військові виші надто відірвані від практики. І це не дає змоги офіцеру приймати правильні рішення.

Однозначно, потрібно змінювати у Збройних Силах ставлення до людей – і це нам ще не до кінця вдалося. Причому, це виклик для всіх рівнів – від солдата до генерала. Треба усвідомити: армія вже інша. Нині у війська приходить лейтенант, якому трохи за двадцять, а в нього у взводі хлопці, яким під 50 і навіть більше років, із величезним життєвим досвідом…

 

І вони пройшли пекло війни, а лейтенант іще не встиг її побачити!

Саме так! Здебільшого ж, у виші йдуть вчорашні школярі. І наше завдання – допомогти цьому лейтенантові стати сильним командиром, який приймає правильні рішення і бере на себе відповідальність. Для цього треба продовжувати змінювати систему підготовки у війську.

В одному з інтерв’ю ви говорили про 2019-й як рік реформування військової освіти, і що розпочинається активна фаза цього процесу. Що вже вдалося досягти?

Звісно, втілити все задумане не вдалося. Ми робили певні розрахунки. Виходить, що така ідея не є надзвичайно ресурсно-витратною. Але слід врахувати, що цьогоріч постійно тривали вибори. А щоби реформувати військову освіту, потрібно внести низку змін у законодавство. Верховну Раду перевантажили й не всі необхідні закони вдалося ухвалити. Але в нас є чітке розуміння, що слід зробити. Сподіваюся, що маючи монобільшість у парламенті, у депутатів з’явиться змога ухвалити значну кількість законодавчих актів, що стосуються сфери військової освіти. Зокрема законопроєкт «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (з питань військової освіти та науки)», а також проєктів постанов уряду щодо нової редакції Концепції військової освіти.

Тут варто чесно поговорити про те, чи внесло очікувану роль суттєве покращення грошового забезпечення військовослужбовців ЗСУ цього року. Справедлива й адекватна фінансова мотивація професійної військової служби – важливий аспект. Але, вже очевидно, що він не найголовніший. Що потрібно в цій темі іще доопрацювати?

Мотивація особового складу – абсолютно комплексне завдання. За великим рахунком, це завдання не тільки Міноборони, а всієї держави, яка має працювати над підняттям престижності військової служби. Ми працюємо над тим, що залежить від відомства. І це пов’язано не лише зі створенням соціального пакету і грошовим утриманням. Порівняно з 2014-м, останнє зросло більш ніж учетверо. А за участь у проведенні ООС – в рази. Гірсько-штурмовим бригадам ввели додаткові виплати за участь в активній фазі навчань на полігонах перед виходом в район проведення ООС. І на першій лінії комбриг може отримувати понад 40 тисяч гривень. Додатково ми підняли виплати окремим категоріям військових, які виконують специфічні завдання – ДШВ, морській піхоті, ССО, та за укладання першого контракту. Та це ще не всі чинники, які впливають на бажання служити. На мій погляд, надзвичайно важливим є якраз зміна взаємин між військовослужбовцями і створення нормальних умов для проходження служби, формування потужних колективів, у яких підлеглий поважав би командира, а командир був би авторитетом для підлеглих. Без сильного військового колективу жодна чудова техніка не виконає поставленого бойового завдання. Максимально людське ставлення, комфортні морально умови служби – якщо це буде, то і армія зміниться.

Готовий допомогти і консультувати нове керівництво Міноборони

На мій погляд, надзвичайно важливим є якраз зміна взаємин між військовослужбовцями і створення нормальних умов для проходження служби, формування потужних колективів. Без сильного військового колективу жодна чудова техніка не виконає поставленого бойового завдання. Максимально людське ставлення, комфортні морально умови служби – якщо це буде, то і армія зміниться.

Нещодавно ви говорили про те, що хочете показати приклад того, як правильно в нинішній ситуації передавати посаду і справи наступникам.

Так, цивілізована передача влади є величезною проблемою української політичної культури та традиції. На жаль, наші політики не завжди роблять висновки й це відбувається тому, що деякі політичні сили і окремі діячі попереду всіх проблем ставлять власні амбіції або бажання мати привабливіший вигляд, чи зведення якихось рахунків. Все, що завгодно, тільки не інтереси країни. Я чесно сказав президенту Володимиру Зеленському під час інавгурації, що допрацюю до останнього дня каденції на посаді міністра оборони. І що Збройні Сили виконуватимуть завдання за призначенням і я зроблю все можливе, аби цей перехідний період у війську не відчули, і щоб підготувати нормальну базу новому керівництву оборонного відомства. Під «базою» маю на увазі фінансово-економічне обґрунтування, підготовку пропозицій до бюджету 2020-го, виконання державного оборонного замовлення, ухвалення рішення про забезпечення ЗСУ… Це фактично готовий «стартовий пакет» для наступної команди. Крім того, готуємо низку пропозицій під час зустрічей із новообраними народними депутатами України, які планують зайти в парламентський Комітет національної безпеки та оборони. Це для того, щоб максимально якісно передати здобуті за ці роки напрацювання, аби існувала наступність рішень і реформ. Бо якщо такого не буде, ми їх ніколи не завершимо успіхом.

Готовий консультувати всіх, від кого залежить доля українського війська і оборони держави. Я не ховаю під ковдрою всі напрацювання, які є. Можу говорити про поточні проблеми, готовий пояснити, чому і в яких аспектах не вдалося знайти вихід із становища. Мій пріоритет абсолютно неамбітний – щоб справа, яку ми розпочали, і реформи рухалися вперед.

Водночас ми передаємо всі напрацювання, які не встигли зробити, або бачення загроз, які бачили, але не змогли на них відреагувати. Ось що значить, на мій погляд, цивілізовано передати владу. І далі я готовий допомогти й консультувати нове керівництво Міноборони. За ці роки я разом зі Збройними Силами зробив величезний крок у рівні власної готовності, усвідомленні сучасних загроз та викликів. А найголовніше, в мене чітко сформувалися програма і завдання, які необхідно вирішити, аби відповісти на ці виклики та загрози. Це стосується багатьох законів, які слід допрацювати. Приміром, закон, що уможливив закупки Міністерством оборони напряму озброєння і техніки за кордоном. Але він досі не працює.

У нового керівництвабуде змога чітко і плавно увійти до виконання своїх обов’язків. Я готовий їм допомагати та підтримати.

Чи можна оцінити майбутнє військове лобі в парламенті нового скликання? Бо відомо, що 80% нардепів практично не займалися політикою на такому рівні. А тепер на них буде відповідальність, зокрема, і за безпеку держави.

Моя думка, що люди, які здатні вчитися, швидко опанують ту проблематику, стосовно якої їм доведеться шукати шляхи вирішення. Чесно кажучи, не дуже подобається слово «лобі». Днями зустрічатимусь із військовими та цивільними, які працювали в ЗСУ, і стали народними депутатами Верховної Ради. Хочу подякувати їм за роботу й службу. І я сподіваюся не тільки на них. Переконаний: всі народні обранці, майбутній уряд, якщо поставлять перед собою пріоритети, пов’язані з розбудовою нашої армії, ці проблеми вирішуватимуть.

І ви налаштовані їм усім допомагати?

Так, готовий консультувати всіх, від кого залежить доля українського війська і оборони держави. Я не ховаю, повторюся, під ковдрою всі напрацювання, які є. Можу говорити про поточні проблеми, готовий пояснити, чому і в яких аспектах не вдалося знайти вихід зі становища. Мій пріоритет абсолютно неамбітний – щоб почата нами справа і реформи рухалися вперед, адже найбільше, чого я не хочу, це повернення в 2014 рік!

«У нас немає можливості перевіряти кожну з 4 мільйонів банок із тушонкою»

Які підсумки наразі є щодо роботи української оборонки? Які ключові успіхи і сучасні проблеми, що характеризують виробництво й поставки у Збройні Сили вітчизняного озброєння та військової техніки?

ОПК зробив величезний крок уперед на першому етапі війни. Але, на мій погляд, поступово цей розвиток загальмувався, і на сьогодні ОПК відстає від потреб Збройних Сил, від загроз, які стоять перед країною. Все залежить, як від самих підприємств, які потрібно реформувати, так і від політичних рішень керівництва держави. Наша «оборонка», відверто кажучи, працює недостатньо ефективно.

Приїжджаю якось на одне, колись надзвичайно потужне підприємство, що складалося з КБ і власне заводу. Після розпаду СРСР так сталося, що конструкторське бюро за рахунок продажу технологій та ідей трохи трималося на плаву. А завод, не маючи замовлень від армії, почав випуск цивільної продукції. Зрештою КБ відкрило промислові потужності для виробництва готової продукції. Завод, розуміючи, що на дрібних товарах багато не заробиш, відкрив власне КБ. Тож на одному великому підприємстві створили чотири, які працюють неефективно і не скоординовано.

Я запитував директорів: «От ви виконуєте окремі розробки без погодження із Міноборони. Для кого це робите? Для виставки?» Навіщо нам розробляти крилату ракету, яка в нас уже є, на трьох заводах? Брак координації очевидний. Ось чому ОПК слід реформувати. Особливо останнім часом постачальники часто-густо демонструють несвоєчасність виконання підписаних із Міноборони контрактів. Але вони застосовують для виправдання засоби інформаційної війни, звинувачуючи в усіх бідах нас. Нонсенс! Подивіться на країни, на які ми хочемо бути схожими, на блок НАТО, приміром. Там ми не почуємо, що постачальник поставив армії некондиційну продукцію, техніку, зброю, послуги. І тільки у нас скрізь волають: Міноборони закупило погану продукцію, немов не розуміючи, що за її якість відповідає за законом постачальник! Ну немає у нас наразі можливості перевіряти кожну з 4 мільйонів банок із тушонкою, чи якісно її виготовили. Нам тоді потрібна іще армія перевіряльників. І ці ж підприємства виготовляють точно таку продукцію і для цивільного споживача! Чому про це ніхто не говорить? У нас створено підрозділ, який підвищує якість прийняття продукції від постачальників. Торік вони не допустили потрапляння неякісної продукції до війська на суму більше 220 мільйонів гривень. Тобто, її повернули на підприємства. Та дуже сумніваюся, що цю некондицію утилізували. Не виключаю, що вона пішла на інший ринок. І щоб це питання вирішити, тільки засобів контролю замало, бо це свідчить про «хворобу» економіки. На моє глибоке переконання, варто підняти рівень відповідальності виробників за свою продукцію. Без цього проблему не зняти. Причому це стосується не тільки тушонки, а й озброєння також.

Подивіться на країни, на які ми хотіли бути схожими, на блок НАТО, приміром. Там ми не почуємо, що постачальник поставив армії некондиційну продукцію, техніку, зброю, послуги. І тільки у нас скрізь волають: Міноборони закупило погану продукцію, немов не розуміючи, що за її якість відповідає за законом постачальник!

От знаєте, чогось видається, що в США військові не перевіряють так недовірливо поставлену для них американську тушонку й інші речі…

Правильно кажете! Бо якби постачальник привіз для американської армії погану тушонку, то він би точно не працював у цій країні на оборонне відомство! Я правоохоронцям зауважую: якщо виявиться, що представники Міноборони проводять з порушеннями закупівлі і щодо них відкриють кримінальне провадження, я підтримаю такі заходи. Бо таких людей треба саджати у в’язницю. Але якщо вони провели законні, відкриті торги, але потім виявиться, що постачальник не має потужностей, фінансів, ще й пов’язаний із якимись кримінальними справами, і він виграв тендер… То це точно не проблема Збройних Сил, а питання до правоохоронних органів, як такий постачальник потрапив на наш ринок? Чому він виконує це завдання? Приміром, ми зустрілися з величезною проблемою такого характеру, коли розпочали будівництво 184 гуртожитків. Так само і зі спорудженням сучасного польового табору в «Широкому Лані» та інших об’єктів. Ідеї тут закладені суперчудові. І все ніби продумано, і ресурс ми мали необхідний для реалізації. І абсолютно відкриті прозорі торги провели, визначивши переможців. Але наше законодавче поле таке, що виграють тендери ті компанії, які демпінгують, а потім не виконують узятих зобов’язань. І з ними важко щось зробити, окрім вжиття розтягнутих у часі і не надто ефективних рішень на кшталт попереджень, накладення штрафів. Якщо ці штрафи вони не платять, треба йти до суду, потім – розірвання контракту, проведення нових торгів. Це надто довго. Так, одна з компаній виграла тендер на будівництво одразу 13 гуртожитків, отримала передплату. І перше, що зробив її керівник, це придбав позашляховик преміум-класу, а згодом прийшов і ще попросив передплати! А потім зник, так і не збудувавши житло… Але коли ми розірвали з ними контракт, одразу отримали купу негативу в ЗМІ, що мовляв Міноборони «душить» будівельну фірму, не даючи їй змоги працювати. На жаль, у нас досі немає жодного рішення по таких от недобросовісних компаніях, які провалюють виконання контрактів. І так вони блокують проведення реформ в оборонному секторі.

Справа не в прізвищах, а в іміджі армії

Подібна ситуація і з новою системою харчування у війську…

Саме так! Причому жодного разу не чув від військових чи кого-небудь, що стара система харчування має якісь переваги перед новою. Дивуюсь, що суд блокує наші реформи. Буквально вчора (наша розмова відбулася 17 серпня. –Авт.) заслуховував начальника Генерального штабу, який повернувся з району проведення ООС. І він доповідав, як заходив на опорний пункт і бачив, що там готують кашу, бо частина іще не перейшла на нову систему харчування. Звісно, у неї є слабкі місця. Але цю проблему не вирішиш одномоментно. Окремі люди і компанії, коли ми почали в цій темі кардинальні зміни, втратили надприбутки. Раніше вони, перебуваючи у становищі недоторканих монополістів, платили копійки за оренду їдалень, складів, обладнання – це все не ремонтувалось, не оновлювалось. І ми нікого не виганяли з ринку. Навіть і вони могли змінювати підходи, відкидати корупційні ризики й підвищувати якість своїх послуг. Але вони хочуть, аби було як колись, коли можна красти й наживатися на армії. І в тих 73 частинах, де діє нова система харчування, ми ж її не просто директивно ввели, а капітально відремонтували їдальні, закупили нормальне обладнання, підготували професійних військових кухарів, продукти почали постачати найрізноманітнішого спектру. Причому ці кухари набули змоги працювати не лише в пункті постійної дислокації частини, а й там, де вона воює!

Ми пройшли великий шлях у цьому аспекті. І багато виробників, до їхньої честі, змінилися і тепер зрідка зустрічаємо факти неякісного пошиття форми, значно краще пальне до нас заходить. Це завдяки контролю. Але проблем іще багато. Взагалі доцільно вдосконалювати систему закупівель для армії, бо сьогодні близько 4 тисяч тендерів проводить Департамент державних закупівель. І їх дуже важко провести якісно і без проблем. На моє переконання, треба вивчати ринок, обирати кращу пропозицію серед декількох компаній, укладати довгострокові контракти, приміром, на 5 років. І процес постачання озброєння, техніки тощо стане безперервним. Що дуже добре для Збройних Сил і економіки країни. Підприємець тоді зможе вкладати у виробництво значний ресурс, розуміючи, що це виправдана інвестиція. Тоді відпаде потреба проводити по кілька тисяч торгів. Рахунок йтиме лише на сотні.

Окремі люди і компанії, коли ми почали кардинальні зміни, втратили надприбутки. Раніше вони, перебуваючи у становищі недоторканих монополістів, платили копійки за оренду їдалень, складів, обладнання – це все не ремонтувалось, не оновлювалось. І ми нікого не виганяли з ринку. Навіть вони могли змінювати підходи, відкидати корупційні ризики й підвищувати якість послуг. Але вони хочуть, аби було як колись, коли можна красти й наживатися на армії.

Доречно згадати й ініційовані ДБР розслідування, які буцімто поставили під загрозу прийняття нових зразків обмундирування, спецзасобів, низку поставок тощо. Яка тут лінія і тактика дій Міноборони?

Не хочу нічого говорити про те, правильно чи ні вчиняє ДБР… Напевно, вони працюють на основі наявної у них інформації. Але дуже хочу, щоб такі розслідування були об’єктивними. Щодо нових зразків засобів, які ви згадали, ми знайшли вихід з цієї ситуації. Не збираюся втручатися у слідчий процес і готовий допомагати саме в об’єктивному розслідуванні. І прошу всіх бути дуже обережними в таких обвинуваченнях, враховуючи специфіку Збройних Сил, або доводити все до рішення суду. Якщо ж цього немає, потрібна якась реакція правоохоронців, пояснення, чому саме так відбулося. Тут же справа не в прізвищах, а в іміджі армії.

До Дня Незалежності військові ЗСУ отримають премії

Цього року не буде військового параду. Наскільки це критично з точки зору тяглості традицій? До речі, військовим до свята Незалежності мають надати премії. Про які суми йдеться?

У нас має бути чітке розуміння: проводити чи ні парад, на те є рішення Верховного Головнокомандувача – Президента України. Він із тим визначається у своєму указі. Цьогоріч вирішено не проводити парад – це його право, і таке рішення ми маємо виконувати. Так само президент ухвалив рішення щодо виплат премій військовим до Дня Незалежності – у нас фінансовий ресурс дозволяє це реалізувати. І я підпишу відповідний наказ про належні виплати. І для того, аби не існувало навколо військових парадів дискусій, нам слід чітко законодавчо визначити порядок проведення парадів. Тобто, коли і з якої нагоди проводити, з якою метою.

Президент ухвалив рішення щодо виплат премій військовим до Дня Незалежності – у нас фінансовий ресурс дозволяє це реалізувати. І я підпишу відповідний наказ про належні виплати.

Фінансування оборони – воно нині краще, аніж 5 років тому, але однак залишає бажати кращого, оскільки стан економіки не дозволяє, як кажуть, стрибнути вище голови. Якщо на 2019 рік бюджетування Міноборони становило трохи більше 100 мільярдів гривень, то, за попередніми розрахунками, на 2020-й оборонному відомству потрібно ще вдвічі більше. Наскільки реальною є перспектива покращення фінансування потреб армії на наступні роки й чи зміниться підхід у плануванні таких витрат? Приміром, стане трирічним або й на довшу перспективу?

Ми поступово переходимо на довготермінове планування. Але я точно знаю, що для армії грошей завжди бракуватиме. Нам постійно треба рухатися вперед і закуповувати, обслуговувати нову техніку та озброєння, які є дуже дорогими. Із 2014-го оборонний бюджет країни зріс учетверо. Проте і цього замало, бо частка цього кошторису, що виділяється на розвиток згаданої ресурсної складової, є значно меншою, аніж ми вимушені витрачати на утримання (зокрема, грошове забезпечення. – Авт.) Дуже сподіваюся, що Верховна Рада, ухвалюючи новий бюджет, чітко виконає норми закону «Про національну безпеку України» і надасть на оборону не менш, як 3% від ВВП, що поки не виконується. Щодо прогнозів на майбутнє зауважу, що цього року на 2020-ий нам навряд чи вдасться значно підвищити такий ресурс для Міноборони. Чесно кажучи, просто не знаю, де зараз можна знайти такі кошти. Але тут слід підходити комплексно, адже за умови раціонального використання того, на що можна реально претендувати, в армії залишатимуться непогані перспективи. Нам необхідно відходити від практики планування закупок розхідного матеріалу, а витрачати кошти на перспективні моделі – ракетне переозброєння, системи ППО. Все необхідне для захисту нашої державності й території у Збройних Сил уже є. А щоб підвищити їх ефективність та можливості, слід переходити на другий етап оборонної реформи, що передбачає посилення вогневих можливостей нашої авіації, ракетно-артилерійського озброєння, високоточної зброї, розвідки, нових технологій. І я знаю, що саме слід зробити для якісного переходу до цього етапу.

Мені дуже подобається натовський принцип планування на основі спроможностей. Він кардинально відрізняється від нашої колишньої пострадянської школи військового планування. Ми планували, не враховуючи, що для цього у нас немає зовсім ресурсу, і отримували цілком логічно негативний результат. Це вже почали змінювати. Якщо хочемо бути переконаними у тому, що Росія не закриє нам Чорне море, нам потрібні потужні ракетні комплекси, загоризонтні засоби розвідки й багато іншого.

Щоб підвищити ефективність та можливості ЗСУ, слід переходити на другий етап оборонної реформи, що передбачає посилення вогневих можливостей нашої авіації, ракетно-артилерійського озброєння, високоточної зброї, розвідки, нових технологій.

У контексті запровадження середньострокового бюджетного планування (на три роки. – Авт.) Міністерство фінансів розробило й подало на розгляд Кабміну бюджетну декларацію, що визначає загальні обсяги видатків на оборону та національну безпеку. Загальний обсяг ресурсу на безпеку і оборону на 2020 – 2022 роки (на всі силові структури. – Авт.) передбачено в розмірі 5% ВВП щороку. Нині РНБОУ готує пропозиції щодо розподілу зазначеного обсягу між силовими міністерствами й відомствами. Маємо орієнтовний план утримання і розвитку ЗСУ на 2020-2022 роки. Загальні наші потреби такі: на 2020 рік – 218,7 мільярдів гривень, 2021-й – 222,7 мільярди, і на 2022 рік – 248 мільярдів гривень. Але скільки отримаємо фактично – ще невідомо.

«Політичних амбіцій у мене точно немає»

Орієнтовний план утримання і розвитку ЗСУ на 2020-2022 роки. Загальні потреби війська такі: на 2020 рік – 218,7 мільярдів гривень, 2021-й – 222,7 мільярди, і на 2022 рік – 248 мільярдів гривень.

Позаду п’ять років важкої роботи над собою у партнерській зв’язці із дружнім щодо Києва Північноатлантичним Альянсом. Який шлях пройдено до утвердження стандартів НАТО і яка основна перепона, аби вони стали фізичною реальністю у нашому війську, яке має набути повну оперативну сумісність з арміями Альянсу?

Справа точно не в стандартах, а у принципах, які для країн Альянсу є подібними. Наприклад, Польща в НАТО 20 років, але у неї іще є озброєння, яке було за радянських часів. Вони разом з нами модернізують МіГ-29, але думають про закупівлю F-35. Ми маємо йти таким же шляхом – іншого виходу не існує. І через різну «вагу» економік та розміри цих країн, історичну спадщину, специфіку загроз, у них абсолютно різні можливості щодо запровадження згаданих стандартів. Приміром, ми не досягнемо повної операційної сумісності з НАТО, поки наші військові не заговорять англійською мовою. Нагадаю: в цю співдружність має вступати не лише військо, а вся країна.

Агресія Росії – комплексний виклик. Кремль зневажає міжнародне право. Яскравий приклад – ігнорування Москвою рішень Міжнародного трибуналу ООН з морського права, за яким наших військових моряків, полонених РФ, і катери, мали відправити додому. Боротьба триває на багатьох майданчиках. Як військове відомство підтримує бранців Кремля?

Так, це стало розвитком нашої поведінки і зовсім іншого ціннісного ставлення до людини в армії. Це ми почали ще 2014-го, коли боролися за кожного нашого воїна. Як підсумок – жоден з військовополонених моряків не зрадив присягу й навіть не перейшов з рідної української мови на російську. Всі моряки, які мали право на отримання житла, його отримали. Періодично їм надають премії, задля забезпечення необхідних потреб, пов’язаних із судовим процесом. Тримаємо повний контакт із родинами, адвокатами, чекаємо на наших моряків удома – в Україні! Такий підхід має бути правилом. Це, повертаючись до ваших запитань про мотивацію українців до служби в армії.

Не кожному міністру оборони вдається залишити настільки реальний позитивний слід в історії національного війська, як це зробили ви. Чи немає тепер у вас певних політичних амбіцій, і чим займетеся ближчим часом?

Політичних амбіцій у мене точно немає. Вважаю, що людина, яка хоче не наслідити, а залишити слід, має працювати практично… Я свідомий того, що мене очікує. Але, відверто кажучи, ще не думав над тим, чим займатися. Однозначно, що намагатимусь бути максимально корисним для України і Збройних Сил.

Дякую за цікаве інтерв’ю!

Спілкувався Геннадій Карпюк

Інтерв`ю, Новини