Все це через інформаційну небезпеку, яку становлять анонімні канали, а також потенційні можливості російських спецслужб відстежувати приватні повідомлення в цьому застосунку. Проблему загострило…
Путінський режим попри санкції, введені проти нього США та ЄС, з упертою послідовністю продовжує порушувати «червоні лінії» міжнародних договорів. У червні Володимир Путін підписав документ, який за своїм потенціалом прирівнюється експертами до такого міжнародного злочину, як захоплення Криму. Йдеться про Указ президента Російської Федерації від 02.06.2020 № 355 «Про Засади державної політики Російської Федерації в галузі ядерного стримування». Чи стосується він України?
— Якщо наприкінці травня мали місце ракетні погрози як перманентна демонстрація сили, то в червні Кремль вдався до досить незвичного залякування, — прокоментував кореспонденту АрміяInform директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) Валентин Бадрак. — Якою мірою воно адресоване й Києву, варто поміркувати.
Ідеться про те, що президент Путін у перші дні літа видав указ «Про Засади державної політики Російської Федерації в галузі ядерного стримування». Відповідно до нього набувають чинності «Основи державної політики Російської Федерації в галузі ядерного стримування». Важливо звернути увагу на те, що оновлений документ замінить попередній, який був ухвалений 10 років тому. Проте, на відміну від нього, новий — повністю відкритий для світу. Ключовим елементом нових «Основ…» є дозвіл застосовувати ядерну та термоядерну зброю не тільки проти держав, що входять до ядерного клубу, а й країн з конвенціональним оборонним потенціалом. Таким чином, у пошуках розв’язання завдання примусити світ переглянути конструкцію світової безпеки, аби максимально врахувати російські інтереси, Москва перейшла певну межу (і, звісно, за рахунок інтересів інших гравців світової арени). Відтепер кількість держав, проти яких Кремль готовий застосовувати ядерну зброю, необмежена. Зокрема у новоухваленому документі зазначено таке: «Російська Федерація здійснює ядерне стримування щодо окремих держав і військових коаліцій (блоків, союзів), які розглядають Російську Федерацію як потенційного супротивника й володіють ядерною зброєю і (або) іншими видами зброї масового ураження або значним бойовим потенціалом сил загального призначення».
— Найважливішою частиною цих змін є те, що й Україна де-юре опинилася в зоні російського ядерного ризику, — зазначає пан Бадрак. — Адже розмите формулювання «значний бойовий потенціал сил загального призначення» цілком можна застосувати до нашої країни, Збройні Сили якої за рейтингом є дев’ятими в Європі.
Є аналітики, які опонують цьому, спираючись на поширену тезу, мовляв, «Росія не має наміру перетворити Україну на ядерне попелище. Їй потрібен цілком підконтрольний, васальний Київ». Однак не варто забувати й про нав’язувану Кремлем своєму народу тезу, що, мовляв, на території України з нею ведуть війну Сполучені Штати… Зрештою й війни, що трапилася у 2014 році, ніхто не міг передбачити.
— Я б описав ситуацію, що складається, так: «Хижак демонструє зуби», — говорить Валентин Бадрак. — Звичайно, це не залишається поза увагою інших світових гравців. Так, нещодавно відбулася нарада міністрів оборони НАТО, на якій досягнуто домовленості щодо зміцнення системи ППО. Однак оперативніше російській загрозі протистоять США, зусилля яких практичніші. Візьмемо хоча б останнє суттєве посилення Польщі та країн Балтії.
Певною мірою виснажений неочікуваними проблемами коронавірусу, обвалом цін на нафту та суттєвим падінням рівня довіри до президента РФ — як наслідку перелічених проблем — Кремль у рамках превентивних дій напрацьовує та оприлюднює небезпечні ініціативи. Нині йому конче потрібна низка перемог. Зростання напруги на Донбасі не випадкова, адже у Москві ще не відмовилися від плану суходільного коридору до анексованого нею Криму. Інша загроза для України — повзуча анексія морського простору на Азові. Створення тиску, реальна підготовка до війни, розв’язання рук у застосуванні ядерної зброї — все це дуже нагадує 2009 рік, коли Російська дума дозволила збройним силам «працювати» за межами РФ. Як і тоді, так і сьогодні все це стосується передусім України.
