Яка сьогодні ситуація із забезпеченням харчування у військових частинах? З якими виробниками готовий співпрацювати ДОТ? Та чому ми вчимося в західних партнерів у напрямі закупівель для війська?…
«Народ-переможець!» — обов’язкова фраза для пафосної промови будь-якого російського політика. Якщо вірити ораторам, то росія всю свою історію те й робила, що перемагала ворогів.
Чомусь про поразки, а їх було немало, згадувати російські пропагандисти категорично не хочуть.
Прутський похід — божевільно бездарна військова операція Петра І.
російська історична традиція, на диво, стабільна. Завжди побудована за простою схемою. Перемоги перебільшуємо або вигадуємо, поразки — забуваємо. Або ж звинувачуємо в них зрадливих союзників, недолугих генералів-іноземців та погоду.
Московити «забували» про свої поразки та вигадували перемоги з давніх часів. Та найяскравіші казки почалися з часів Петра І. От, наприклад, Велика Північна війна. Битва під Нарвою. 1700 рік.
Класичний розгром росіян. Традиційно погана організація, ненавчені солдати, низька дисципліна, убога логістика. Шведи просто розчавили армію Петра І.
Втрати неймовірні — шість тисяч убитими й померлими, багато полонених. Втрачена найцінніша тоді техніка — гармати. Кого російські історики визнають винними в провалі? Правильно, іноземців.
стаття «Морально-психологічний фактор в російській армії епохи Петра Великого», Арзамаскін Ю.Н., Мартинов В.Ф.:
«Іноземні офіцери, які були на російській військовій службі, проявили себе з гіршої сторони, здалися в полон мало не в повному складі разом з головнокомандувачем герцогом де Кроа…»
Взагалі ж, Північну війну російські історики розглядають лише як беззаперечний тріумф. Тому і не згадують про битву під Гемауертгофом, де вже російський, а не іноземний воєначальник, Шереметєв ідіотським маневром вбив тисячі своїх людей.
Жодних згадок і про розгром під Головчиним — там в один день загинули тисячі солдатів, а піхота російського генерала князя Рєпніна панічно тікала з поля бою. Ще одна нищівна поразка російського військового «генія» — Фрауштадт, про яку в росії також ніхто не чув.
Зате про Полтавську битву знають навіть першокласники. Та от школярам забувають розповісти, що після неї стався катастрофічний Прутський похід. Просто божевільно бездарна військова операція царя Петра, що забрала життя десятків тисяч російських вояків.
Расмус Еребо, секретар данського посланця:
«Солдати почорніли від спраги та голоду. Вмираючі люди лежали у незліченній кількості по дорозі, і ніхто не міг допомогти ближньому або врятувати його, тому що ні в кого нічого не було… Петро… бігав туди-сюди по табору, бив себе в груди і не міг вимовити жодного слова».
А все тому, що після перемоги над шведами в Полтавській битві Петро I повірив у власну непереможність. Особисто очолив похід на південь, аби переслідувати шведського короля Карла ХII, який відступив у дунайські володіння Османської імперії.
Для Петра все закінчилося цілковитою катастрофою. російську армію оточили турки. Цар просто дивом не потрапив у полон, підписавши фактичну капітуляцію.
Але здогадайтеся, що пишуть в російських шкільних підручниках. Переважно одне й теж — результатом битви стала нічия, а відносна невдача сталася через… степ, де не було води і продовольства і… молдован, що обдурили царя і не допомогли.
Турецько-російська війна 1710–1713 рр., В.А. Артамонов:
«Молдовани раділи і, підбадьорюючі росіян, казали, що турки „не мають куражу і самі собі пророкують загибель“. Від них же йшла брехлива звістка про те, що Бринковяну іде назустріч і вже у двох днях шляху від Ясс».
Знаменитий перехід Суворова через Альпи — не що інше, як втеча з оточення
За сто років, у часи наполеонівських війн, все повторилося. Битва під Бергеном, битва під Кастрикумом, Швейцарський поход Суворова. Все це провали, які в російській історії або не згадують, або ж міфологізують.
Так, наприклад, відбулося з переходом Суворова через Альпи, що було ні чим іншим, як банальною втечею з оточення. Але ж ні. З точки зору російських істориків — це тріумф російської зброї.
Щоправда, результат ще однієї битви з Наполеоном ні замовчати, ні перебрехати не вийшло. Битва росіян із французьким імператором під Аустерліцем 1805 року закінчилася справжнім побиттям.
А.Ф. Ланжерон, генерал від інфантерії російської армії
«росіяни втратили 16 тисяч убитими та взятими в полон, а австрійці від 3.000 до 4.000 тисяч людей… Мені вже доводилося бачити програні битви, але про таку поразку я не мав поняття…Не залишалося і двох людей з однієї роти разом…»
Масові втечі з поля бою в Кримській війні
Далі — Кримська війна. Знову ж таки, російські пафосні оратори згадують про неї дуже вибірково. Дуже люблять розповідати героїчну оборону Севастополя і не дуже люблять згадувати поразки, що йшли одна за одною.
Розгроми на Чорній річці та на Альмі тоді фактично поховали армію російської імперії. Навіть російські історики не могли спотворити картини масових втеч їхніх військ з поля бою.
Кримська війна, Тарле Є.В.:
«Через гордощі або ж через недалекоглядність… не було навіть призначено пункту у разі відступу! Утім, все і всі за якимось інстинктом бігло… дорогою до Севастополя. Штуцери й артилерія противника робили в цей час страшне спустошення в натовпах тих, хто тікав. Скільки офіцерів, скільки солдатів були поранені і вбиті в цей час!»
Поразка в Кримській війні врешті закінчилася смертю царя і ганебним миром. Після якого росія разом з росіянами кілька десятиліть відходила від шоку.
П.А. Валуєв, курляндський губернатор
«Навіщо ми зав’язали справу, не розрахувавши наслідків, чи навіщо не приготувалися, з обережності, до цих наслідків?»
Ковельська м’ясорубка, що знищила імператорську гвардію
Що ще з поразками «народу-переможця»? Та хоч би й російсько-японська війна зі знаменитою Цусімою — це розгром, в якому російська імперія втратила три десятки кораблів на чолі з адміралом Рождественським.
Російській імператор Микола ІІ:
«Тепер остаточно підтвердилися жахливі звістки про загибель майже всієї ескадри у дводенному бою. Сам Рождественський поранений взятий у полон!!»
До цього ще додалися й програші на суходолі — один Мукден чого вартий з майже сотнею тисяч втрат. Підсумок тієї війни уже нам знайомий — програш, величезні репарації та… революція 1905 року.
Далі була Перша світова. Там визначних поразок дійсно вистачало. Починаючи з катастрофи генерала Самсонова, який завів у полон в Пруссії цілу армію.
А от і битва, про яку російські історики не дуже хочуть згадувати — битва під Ковелем. Там росіяни, в марних спробах подолати річку Стохід, поклали десятки тисяч своїх солдатів. Не просто солдатів — у волинських болотах фактично поховали всю імператорську гвардію.
Російська імператорська гвардія в роки Першої світової війни, Нікіфоров А.Л.:
«Гвардійські генерали, особливо великий князь Павло Олександрович, допустили тактичні помилки, і гвардійські частини були змушені окопатися. За період з 15 по 28 липня гвардія втратила вбитими, пораненими та безвісти зниклими близько 30 тисяч людей… Ці бої через кількість жертв отримали назву „Ковельська м’ясорубка“».
Врешті, нагадаємо, для росії поразки Першої світової закінчилися плачевно — кількома революціями та кривавою круговертю громадянської війни.
Минуло буквально кілька десятків років і… Чи треба згадувати поразки «народу-переможця» Другої світової війни? Наприклад, про те, що майже 4-мільйонна Червона армія фактично перестала існувати протягом 1941 року?
Коли наприкінці червня стався розгром під Мінськом — 400 з лишком тисяч втрат. Тоді битва під Смоленськом — 700 тисяч. Згодом, у вересні, Київський котел і сімсот тисяч убитих, поранених, полонених, а в жовтні — катастрофа під Вязьмою — 380 тисяч убитих і понад 600 тисяч полонених.
СРСР тоді завмер на краю прірви. І лише багатомільйонні жертви, величезна територія та допомога союзників допомогли в цю прірву не впасти.
Наведений перелік програних росією битв далеко не повний. Але точно достатній, аби зрозуміти, що легенда про «народ-переможець», яку наполегливо створюють російські пропагандисти, м’яко кажучи, є далекою від правди. Правда ж менш пафосна. Програвали росіяни достатньо часто і розгромно. А ще є одна маленька деталь — будь-яка серйозна війна майже завжди залишала росію на краю прірви. І часто лише неймовірне щастя дозволяло їй у цю прірву не впасти.
