Для тих, хто не сидів тижнями під шквальними обстрілами, ризикуючи своїм життям і здоров’ям, такі суми разом із бойовими 100 тис. можуть здатися захмарними….
20 березня 1639 року в селі Мазепинці на Київщині народився Іван Степанович Мазепа, військовий та політичний діяч, меценат, гетьман України. Довгий час російська історіографія виставляла Івана Мазепу лише як зрадника, який пішов проти Петра І. Між тим, як свідчать історичні документи, у 1709 році перед Мазепою постала дилема: зрадити Петра чи зрадити Україну, оскільки директиви російського царя безапеляційно наказували відселяти людей і спалювати усе вщент на шляху можливого просування військ Карла ХІІ. Серед багатьох міст і сіл, які мали перетворитися на попіл, був і Київ з його церквами, колегіумами, мистецькими шедеврами.
Походив із відомого правобережного українського шляхетного роду Мазеп-Колединських. Закінчив Києво-Могилянський колегіум, Єзуїтську колегію у Варшаві, протягом трьох років навчався у Німеччині, Італії, Франції, Голландії. Грав на бандурі, захоплювався мистецтвом, колекціонував зброю, був талановитим поетом. Вільно володів польською, італійською, німецькою, французькою, татарською, латинською мовами.
Тривалий час служив при дворі польського короля Яна ІІ Казимира. В 1663-му повернувся в Україну. Вступив на службу до гетьмана Петра Дорошенка (1669), виконував важливі дипломатичні місії. Згодом став довіреною особою гетьмана Івана Самойловича.
Після обрання гетьманом (1687) прагнув об’єднати українські землі в єдиній державі, відродити авторитет гетьманської влади. Припинилася громадянська війна («Руїна»), розпочалося економічне відродження країни, зміцнився міжнародний імідж України.
Спрямовував чималі кошти на церковне та цивільне будівництво в Києві, Чернігові, Батурині, Переяславі, Глухові. Фінансував будівництво Києво-Могилянської академії та Чернігівського колегіуму. Власним коштом збудував 12 нових храмів, ще 20 відреставрував, дарував церквам дорогоцінні речі (зокрема – Пересопницьке Євангеліє, на якому присягають нинішні українські президенти). Відстоював інтереси українського православ’я в суперечках із верхівкою Московського патріархату.
Для оборони південних рубежів побудував Новобогородицьку та Ново-Сергіївську фортеці.
Мазепа подобався жінкам. Однак після одруження з вдовою Ганною Фридрикевич прожив із нею майже 35 років, а по її смерті опікувався двома своїми пасинками.
Прагнення Івана Мазепи розширити автономію Гетьманщини йшли всупереч із політикою російського царя Петра І.
Під час Північної війни уклав угоду зі шведським королем Карлом ХІІ, за якою Швеція мала забезпечити звільнення України з-під влади Москви за допомогу українців у війні проти московитів. Звідтоді всіх українців, що брали участь у національно-визвольному русі, росіяни зневажливо називали «мазепинцями».
Після поразки в Полтавській битві (17 червня 1709-го) відступив у Бендери (Молдова), де й помер у ніч на 22 вересня 1709-го.
За розпорядженням царя Петра І Російська православна церква оголосила анафему Іванові Мазепі. У вересні 2018-го Вселенський патріархат повідомив, що ніколи не визнавав неканонічної анафеми, бо вона була накладена суто з політичних мотивів.
Джерело: Український інститут національної пам’яті
