Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Він міг обрати кар’єру в тилу, але свідомо пішов на фронт. 24-річний старший лейтенант Павло розповідає про пережите, підкреслюючи, що його вибір був свідомим.
Історію бійця опублікував на сторінці 39-й полк Національної гвардії України.
«Щоб вести за собою людей у бій, ти мусиш пройти його сам», — вважає він.
Його шлях до війни почався з Академії Національної гвардії. Але справжнє бойове хрещення гвардієць пройшов ще курсантом на Харківщині у 2022 році.
«Саме там наш підрозділ підірвав перші два російські КрАЗи. Тоді я вперше відчув, що таке — відбивати ворога», — згадує офіцер.
Після закінчення Академії та розподілу він свідомо обрав бойовий підрозділ. Мріючи про снайперську роботу, він швидко став штурмовиком, пройшовши тримісячну інтенсивну підготовку.
Його бойовий шлях проліг через Серебрянське лісництво, де він дістав першу контузію, до міських боїв під Нью-Йорком.
«Там росіяни намагалися замкнути кільце. Це були міські бої. Ти бачиш противника, бачиш, як його знищуєш. Це найбільше б’є по психіці», — ділиться військовий.
Найважчим випробуванням стало оточення на промзоні водоочисної станції на Торецькому напрямку. Їх було лише троє. 14 діб вони перебували під постійними обстрілами мінометів та артилерії.
«Ми сиділи 14 діб під безперервним вогнем. Найближча позиція ворога була на відстані витягнутої руки. Вони за нами спостерігали через дрони-розвідники, які чергували цілодобово, змінюючи один одного», — розповідає офіцер.
Ситуація стала критичною, коли їх виявили російські коригувальники. Один із них виявився завербованим в’язнем.
«Я 40 хвилин через рацію вмовляв одного з них здатися. Я знав, що він злякався, але зрештою був змушений його ліквідувати», — згадує Павло.
Вихід з оточення стався в його день народження. Після нестерпного психологічного тиску він згадав про єдиний шанс.
«Я був настільки виснажений, що вже просто просив Бога про порятунок. І коли я заснув на цій думці, мені „прийшла“ ідея: лазівка під шифером. Ми проповзли туди», — розповідає він.
Групу накрило 120-мм мінометом, боєць зазнав поранення, але продовжував керувати евакуацією.
Після реабілітації, незважаючи на численні контузії та проблеми з тиском, він повернувся на Торецький напрямок.
На початку 2025 року Павло вже виконував завдання на Покровському напрямку. Тут він був старшим групи, супроводжував підрозділи та координував їхні дії.
«Я був старшим, супроводжував групи і доносив інформацію. Нашим завданням було тримати одну позицію, бо її втрата загрожувала іншим бригадам напівоточенням», — говорить боєць.
Він має досвід штурмовика, розвідника, володіє навичками тактичної медицини та інженерно-саперної справи — що називається, з практики.
Свій досвід передає побратимам, які тільки стали до лав Національної гвардії, і не виключає, що знову поїде на фронт.
«Ти виживеш, якщо все робитимеш, як треба, як тебе навчили. Вся інформація, яку дають, корисна, але є така, що 100% потрібна. Ти маєш знати, як користуватися турнікетом, як використовувати додаток для навігації чи інші програми з картою», — розповідає Павло.
Як зазначив військовий, усі свої помилки, які ти робиш, потрібно мінімізувати та аналізувати. Бо можна просто заблукати — і ти вже «двохсотий».
Якщо боєць розгубився, прогавив, дивится не туди, куди треба, не концентрує увагу — загине.
Війна дуже змінила світогляд Павла.
«Я змінився повністю. Цінності стали кришталево чистими: сім’я, час, братерство. Я бачив війну не в новинах, а крізь призму пережитого», — каже він.
Як повідомляла АрміяInform, дронар з позивним «Фізрук» розумів, що мобілізація все одно буде, тому пішов сам.
