У 2014 році вони були школярами та випускниками, а у 2026-му стали досвідченими лідерами, командирами. Вони тримають лінію фронту, контратакують,…
Українські F-16 почали активно використовувати як платформи для запуску високоточних керованих авіабомб малого діаметра GBU-39.
Застосування цього боєприпасу не є новим для Збройних Сил України. Однак саме запуск GBU-39 із багатоцільових винищувачів F-16 Fighting Falcon дозволяє розкрити весь потенціал цієї зброї.
Про переваги застосування «Бойових соколів» як носія GBU-39 розповідає АрміяInform.
GBU-39 — це високоточний авіаційний боєприпас американського виробництва, оснащений власним крилом для планерування. Він призначений для ураження стаціонарних цілей у глибокому тилу противника — таких як інфраструктурні об’єкти, склади чи польові укріплення — на великій відстані від точки скидання.
Розробку боєприпасу розпочали наприкінці 1990-х років, щоб надати бойовій авіації можливість нести більше «розумних» бомб, здатних точно вражати наземні цілі з мінімальними супутніми збитками. До 2005 року компанія Boeing створила перші прототипи, а в жовтні 2006 року Повітряні сили США офіційно прийняли GBU-39 на озброєння.
F-16 збив російську «сушку» «Хлопавкою»: як кремль «утерся» на турецькому напрямку
Вага GBU-39 становить близько 250 фунтів (приблизно 130 кг). Бойова частина на основі піроксиліну AFX-757 важить близько 93 кг і здатна пробивати понад один метр залізобетону. Базова точність боєприпасу — приблизно один метр. Наводиться GBU-39 за допомогою інерційної навігації з GPS-корекцією, а в окремих версіях також оснащується лазерним наведенням.
Завдяки розкладним крилам GBU-39 здатна планерувати на значні відстані — її дальність перевищує 60 морських миль (приблизно 110 км). А завдяки компактним розмірам бомбу можна підвішувати як на зовнішніх, так і на внутрішніх вузлах підвіски літака блоками по чотири одиниці на кожен пілон із використанням адаптера BRU-61/A.
Вперше GBU-39 з’явилися на озброєнні ЗСУ на початку 2023 року. Щоправда, тоді йшлося не про авіаційне застосування, а про модифікований варіант цього боєприпасу — GLSDB (Ground-Launched Small Diameter Bomb), призначений для запуску з наземних платформ HIMARS або MLRS. Це високоточний боєприпас великої дальності, що поєднує GBU-39 з ракетним двигуном від реактивного снаряда M26.
3 лютого 2023 року уряд США оголосив про включення до пакету військової допомоги для України «високоточних ракет» (precision-guided rockets). Під цим формулюванням малися на увазі саме GLSDB, бойовою частиною яких є авіабомби GBU-39.
Б’є вдвічі далі за HIMARS: на що здатна «крилата» бомба GLSDB, яку має отримати Україна
GLSDB стали важливим доповненням до арсеналу Збройних Сил України, надавши можливість завдавати високоточних ударів по цілях на відстані до 150 км. Інформація про їхнє бойове застосування з’явилася у 2024 році, коли ці боєприпаси підтвердили свою високу ефективність у низці операцій.
Втім, під час перших застосувань GLSDB виявилися вразливими до російських засобів радіоелектронної боротьби, що негативно впливало на точність ураження цілей. У відповідь на ці виклики в березні 2025 року США розпочали постачання оновлених версій боєприпасу з покращеними системами навігації та підвищеною стійкістю до перешкод.
Важливим етапом у використанні GBU-39 стало її адаптування для запуску з бойових літаків Су-27 і МіГ-29, які перебували на озброєнні Повітряних сил ЗСУ до надходження F-16 від країн-партнерів. Хоча цей боєприпас спочатку розроблявся для літаків західного виробництва, в Україні його вдалося інтегрувати на платформи радянського зразка.
За допомогою спеціальних адаптерів-перехідників підвісний вузол BRU-61/A встановлювали на штатні точки кріплення пілонів Су-27 і МіГ-29. Це дозволяло підвішувати GBU-39 під крилом блоками по чотири боєприпаси — відповідно до стандартної конфігурації BRU-61/A.
Як F-16 збив російську «Сушку»: про історичний бій і до чого тут Курськ
Найвідоміші випадки бойового застосування GBU-39 літаками Повітряних Сил ЗСУ датуються кінцем серпня 2024 року під час проведення Курської операції Сил оборони України на території російської федерації. Тоді кілька відео застосування високоточних авіабомб поширив командувач Повітряних Сил ЗСУ генерал-лейтенант Микола Олещук.
Зокрема, він оприлюднив відео ураження українською бойовою авіацією місць зосереджень противника, взводного опорного пункту та ударів по мостових переправах 22 серпня та 30 серпня 2024 року. Пізніше оприлюднювались також відео застосування високоточних керованих авіаційних бомб GBU-39 на інших ділянках фронту.
У травні 2025 року стало відомо також про застосування в якості авіаплатформи для скидання GBU-39 винищувачів F-16. 27 травня 2025 року на каналі Telegram «KARYMAT» з’явилось відео, в описі якого зазначалось: «F-16 ПС ЗСУ завдає ударів високоточними авіабомбами GBU-39 по позиціях російських військових в Курській області».
Невдовзі, 4 червня 2025 року, відео удару скинутими з F-16 авіабомбами GBU-39 по вогневих точках ротного опорного пункту в районі населеного пункту Тьоткіне Курської області рф опублікували на каналі «Соняшник». Згодом цю інформацію підтвердили на щоденному стримі АрміяTV.
Вікно можливостей F-16 відкриється ширше: про новий «софт» для українських «Бойових Соколів»
Влучання під час цього авіабомбардування були настільки точними, що дозволили бійцям 225-го окремого штурмового полку взяти обстріляні ворожі позиції штурмом, під час якого ворог практично не чинив спротиву. Це вкотре довело ефективність GBU-39 як високоточного засобу ураження польових укріплень противника.
Важливо зазначити, що GBU-39 в її авіаційному варіанті виявилась більш стійкою до перешкод радіоелектронної боротьби, ніж GLSDB. Ще у травні 2024 року The Washington Post повідомляла, що близько 90% випущених авіабомб влучають у призначені цілі.
На перший погляд, скидання GBU-39 із радянських літаків не надто відрізняється від запуску з F-16. Проте насправді існує принципово важлива відмінність — це різниця між простою «доставкою» боєприпасу й високоточною атакою в режимі реального часу.
Літаки радянського виробництва, які не мають штатних цифрових каналів зв’язку, працюють у режимі попереднього програмування: координати цілі для GBU-39 вводять ще до зльоту, після чого літак виконує функцію доставки боєприпасу до зони скидання.
Американські КАБи для F-16: здолати росію за югославським сценарієм
З огляду на це, основною проблемою є необхідність точного передпольотного цілевказання та синхронізації плану удару. Пілот Су-27 чи МіГ-29 не має змоги змінити завдання в повітрі або адаптувати його до зміненої тактичної ситуації.
Це накладає серйозні обмеження: будь-які зміни обстановки на землі — пересування цілі, втручання РЕБ, зміна погодних умов або розгортання засобів ППО — залишаються поза зоною реагування. Літак виконує заздалегідь задану місію, не маючи інструментів для її корекції в динаміці.
Натомість F-16 повністю розкриває потенціал GBU-39 як «розумної» зброї. Завдяки мережевому зв’язку через Link-16 пілот у реальному часі отримує уточнені координати цілі — дані від безпілотників, наземних розвідгруп або інших літаків. Удар можна скоригувати просто під час польоту — як за кілька хвилин до скидання, так і буквально в останні секунди.
Ба більше, F-16 здатен інтегрувати диференціальні поправки до GPS-наведення, що знижує вплив радіоелектронного придушення і підвищує точність до кількох метрів. Тому GBU-39 на F-16 — це не просто «далекобійна авіабомба», а інтелектуальний боєприпас у цифровій екосистемі, яка забезпечує удар у потрібне місце в потрібний момент.
Українські F-16 під’єднають до «військового Wi-Fi» НАТО: Міноборони підписало угоду про CRC System Interface
Така можливість особливо важлива в умовах мобільного бою, коли цілі постійно змінюють розташування, а вікно для ураження обмежене в часі. Іншими словами, якщо радянський літак із GBU-39 — це точний удар по заздалегідь відомій мішені, то F-16 з тією ж бомбою — це удар по цілі, яку щойно виявили і яку ще можна знищити.
У цьому полягає принципова відмінність: для радянських платформ GBU-39 — це високоточна доставка, а для F-16 — це високоточне рішення в реальному часі. Отже, застосування GBU-39 з F-16 — це найефективніший сценарій. F-16 може нести до восьми таких бомб одночасно, має вищу швидкість, більшу живучість у бою та значно досконалішу авіоніку (радар, системи цілевказівки, захист від РЕБ).
Головною ж перевагою є цифрові системи передачі даних, зокрема Link-16. Через цей канал льотчик отримує оновлену інформацію про цілі безпосередньо в повітрі та може скоригувати координати удару. Отже, GBU-39 отримує актуальні дані для наведення аж до моменту скидання, що суттєво підвищує ймовірність точного влучання.
