На даний момент сержантський корпус Збройних Сил України, в який входить понад 250 тисяч сержантів і старшин різних родів і…
Полковник Костянтин Філіпов очолив Окрему президентську бригаду в січні 2024 року. Що вдалося за рік роботи? Та які перспективи очікують на відоме з’єднання? Про це офіцер розповів в інтерв’ю.
Костянтин Філіпов — представник нового покоління офіцерів, які досвід і командирські навички набували безпосередньо в бойових діях.
Полковник брав участь у визволенні Маріуполя від сепаратистів у травні 2014 року у складі 72-ї окремої механізованої бригади, обороняв Дебальцеве у складі 30-ї окремої механізованої бригади, брав участь у зупинці наступу ворога на Запоріжжя на початку широкомасштабного вторгнення рф та побудові надійної лінії оборони Оріхів — Мала Токмачка як командир 2-го батальйону 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Також брав участь в оборонній операції в Бахмуті як заступник командира 24-ї окремої механізованої бригади.
У 2024 році новий командир Окремої президентської бригади переніс свій бойовий досвід на стиль керування бригадою. Поміж першочергових завдань було посилення комунікацій між штабом і підрозділами для усунення розриву, коли штаб, командування, забезпечення перебували в Києві, а війна батальйонів відбувалась на Сході, де її відчували виключно самі командири батальйонів.
«Нині в районі виконання завдань розгорнуто командний пункт, де перебуваю я, де на ротаційній основі перебувають мої заступники, начальники служб, — ділився рік тому своїми планами Костянтин Філіпов. — Я хочу, щоб кожен командир підрозділу відчував підтримку: до нього приїжджають, за нього переживають, йому допомагають. Щоб кожен офіцер штабу набув необхідний досвід безпосередньо в зоні виконання бойових завдань бригади. Це дозволить створити тепліші та дружні стосунки на всіх ланках керування. Щоб бригада відчувала себе єдиним організмом, великою дружною родиною, здатною виконувати найскладніші завдання».
Минув рік. Нещодавно рішенням вищого командування ЗСУ полковника Костянтина Філіпова було призначено заступником командира одного з новостворених корпусів. Чи всі плани й задумки щодо Президентської бригади вдалося втілити за цей час?
— На мою думку, ми із завданням впоралися, організували більш тісну взаємодію, — розповідає Костянтин Філіпов. — У районі виконання бойових завдань було розгорнуто командний пункт, на якому постійно чергують офіцери. Це близько 30— 40% оперативного складу, який рахується в управлінні бригади в Києві. Тобто механізм працює і працює доволі ефективно.
Сформований нормальний конект командирів батальйонів з усіма відповідальними за напрямками: вже не відчувається відстань зі штабом, всі питання вирішують у телефонному режимі. Всі знають, хто є хто і які посадові обов’язки виконує — бо вже бачили один одного по декілька разів, уже встановлені прямі відносини. Підрозділи якісно виконують завдання в тих ОТУ і бригадах, де перебувають в оперативному підпорядкуванні. Що визнають і самі командири бригад: наші підрозділи доволі потужні й стосовно дисципліни, і стосовно організації, і щодо виконання поставлених бойових завдань. Ну і щодо забезпечення, яке ми підтягнули до необхідного рівня.
— Як просунулися справи з переозброєнням бригади?
— За цей рік ми, по-перше, позбулися старого непрацюючого мотлоху. Бо склалася парадоксальна ситуація: за штаткою ми начебто «запаковані» повністю, а на практиці використовувати частину старої техніки було просто неможливо.
По-друге, ми отримали «Хаммери», деякі інші машини. Новітні зразки протитанкових засобів, снайперських гвинтівок, штурмових гвинтівок. Щодо важкої техніки, то за крайній рік її поставки скоротилися, а те, що доходить, першочергово йде в новостворені бригади.
— Тобто практика комплектування новою технікою новостворені бригади, щоб компенсувати їм брак бойового досвіду, замість бойових підрозділів, які довели свою ефективність, все ще залишилася?
— Так. Але це не головне. Зараз дуже змінилася тактика війни. Зараз у нас війна FPV-дронів. Тому, за великим рахунком, кричущої необхідності у важкій техніці в нас нема. Для того, щоб ефективно виконувати поставлені завдання, наразі у бригади все є: щось закупили, щось отримали, щось відновили. Поступово нарощуємо свій потенціал.
— За час командування Окремою президентською бригадою ви для себе, як командира, здобули якийсь новий досвід, якісь нові практики?
— Окрема президентська бригада — це, так би мовити, багатогранна бригада із цілим спектром різновекторних завдань. Її не можна порівнювати зі звичайною бойовою бригадою.
Яке завдання в бойової бригади? Завдання одне — воювати. І воювати з максимальною ефективністю. У бригади є своя смуга відповідальності, командир постійно на командному пункті. Заступники, начальники служб, логістика — все під рукою.
Підрозділи Окремої президентської бригади розкидані по всій Україні, в різних оперативно-тактичних угрупованнях, в оперативному підпорядкуванні різних військових частин. Плюс бригада відповідає за оборону Києва, а також здійснює церемоніальні заходи за участю Президента України та інших вищих посадових осіб, бере участь у зустрічах міжнародних делегацій.
Так, керувати таким складним механізмом у режимі багатозадачності спершу було доволі важко, проте було дуже цікаво налагодити його, щоб він працював як швейцарський годинник. У цьому процесі я багато корисного взяв для себе щодо нових методів керування. Коли командир постійно в дорозі між кількома командними пунктами, то все відбувається через телефон, через засоби зв’язку — військові, цивільні, будь-які, аби поставити завдання та проконтролювати його виконання.
Спочатку це займало багато часу, але зараз, коли все працює як злагоджений механізм, приємно відчувати, що впорався з викликом. Так, у процесі налагодження довелося здійснити заміну деяких гвинтиків цього механізму — командирів, начальників — проте зараз виконавча дисципліна вийшла на найвищий рівень. Всі розуміють мої вимоги, всі розуміють порядок виконання завдання. Вже немає такого: щось можу, щось не можу. Завдання поставили — завдання виконали.
Ще один досвід, який я здобув у Президентській бригаді, — це комунікація з вищими посадовими особами держави: Батальйон почесної варти бере участь у багатьох державних заходах.
— Нині відбувається певна реорганізація підрозділів бригади. Створюється батальйон безпілотних систем. Це викликано тією зміною тактики війни, про яку ви казали?
— Не тільки. Коли я прийняв командування бригадою і подивися її штат, то побачив, що він занадто роздутий. Якщо в бригаді понад 10 тисяч осіб — виникають труднощі з керуванням. До того ж склалося певне перенавантаження логістики, яка не витягувала таку кількість батальйонів, розкиданих по різних кутках лінії бойових дій. А також дошкуляли перебої з поповненням особового складу: був період, коли людей за мобілізацією нам просто не давали, а самостійний рекрутинг бригад ще не був відпрацьований.
Тому виникла ідея: декілька батальйонів спеціального призначення, які були створені на початку війни, переформувати в полки. І Головнокомандувач, і командувач Сухопутних військ нашу ідею підтримали. Ми сформували три полки безпілотних систем, які згодом були підпорядковані бригадам, у зоні відповідальності яких вони виконували бойові завдання.
Що стосується реорганізації в бригаді безпосередньо, то були сформовані батальйон безпілотних систем, батальйон матеріального забезпечення і ремонтно-відновлювальний батальйон. До цього це були роти.
Щодо батальйону безпілотних систем — то, як я вже, казав, це вимога часу: йде війна дронів, і бригада має відповідати новим викликам. Щодо батальйону матеріального забезпечення та ремонтно-відновлювального батальйону, то це була моя ініціатива з перших днів, коли я очолив Президентську бригаду. До цього я пройшов чотири бригади й мав уявлення про типову модель, яка працює з максимальною ефективністю. У Президентській бригаді логістикою і ремонтами займалися роти, чого було явно недостатньо для такої кількості особового складу, техніки й завдань. Тому з часом роти були переформатовані в батальйони.
— Після вашого призначення ходили розмови, що бригада отримає свою зону відповідальності й нарешті почне воювати цільним організмом, а не розкиданими вздовж усієї лінії фронту батальйонами. Що завадило це втілити?
— Дійсно, тоді в мене була така мрія. Проте на даний час її не можна втілити в життя: зібрати батальйони докупи, які розкидані з початку війни, ніхто не дасть. Деякі підрозділи утримують позиції вже досить довгий час. Там вже декілька бригад змінилося, до яких вони були придані, а наші хлопці стоять.
Або взяти артилерію. Один артилерійський дивізіон виконує завдання в одній частині України. Другий — в іншій. Звісно, звідти їх ніхто не зніме. А заходити у свою смугу відповідальності без своєї артилерії, без розвідувальної роти, без повноцінного штабу не має сенсу.
Максимум, що ми змогли зробити в цій ситуації — це відвести батальйони на відновлення, розібрати їх по гвинтиках, подивитися кадровий склад батальйону, особливо офіцерів, оцінити їх, знову скласти та в оновленому складі відправити продовжувати виконання бойових завдань.
Отже, багатогранність Окремої президентської бригади — це її й плюс, і мінус одночасно. Мінус — це те, що бригада не в змозі воювати як класична бригада, отримавши свою смугу відповідальності. Плюс — це те, що бригада змогла знайти свій формат участі у війні, набуваючи бойового досвіду і продовжуючи ефективно забезпечувати як оборону Києва, так і церемоніальні функції.
— Нині, переходячи на нову посаду, щоб ви побажали або порекомендували своєму наступнику?
— Дмитро Сергійович (Лебідь, новий командир ОПБр, до цього обіймав посаду начальника штабу бригади. — Авт.) у бригаді вже давно, і знає її, мабуть, краще за мене. Ми з ним тісно спілкувалися з першого дня мого призначення. Він добре знає, як і куди далі вести цей «корабель». Є ще кілька проєктів, які потрібно довести до пуття — я впевнений, він впорається.
Він дуже тямущий і грамотний офіцер. Такі потрібні сучасній армії. Що йому побажати? Ну хіба що ніколи не зупинятися і постійно рухатися вперед.
Ігор Живиця для АрміяInform
