Нове середовище, незнайомий розпорядок, десятки запитань про службу, документи, здоров’я, фінанси чи родину — усе це може створювати додаткову напругу…
Майору Костянтинові Філіпову 29 років. Він ‒ командир батальйону окремої механізованої бригади. За плечами цього офіцера вже майже сім років війни. Після закінчення у 2013 році Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного отримав призначення на посаду командира взводу 72-ї механізованої бригади. Своє перше бойове хрещення прийняв у травні 2014 року під Маріуполем. У кінці 2014 року офіцер був призначений на посаду командира механізованої роти 30-ї омбр і в складі БТГ направлений в район Дебальцевого. Ситуація там на той час була дуже складна. Російські батальйонні тактичні групи зі складу регулярних військ РФ робили безперервні спроби відрізати наше угруповання на Дебальцевському виступі від основних сил та взяти в оточення. Підрозділу лейтенанта Філіпова було поставлено завдання взяти під контроль розв’язку доріг між Дебальцевим і Вуглегірськом у районі села Савелівка і не допустити прориву росіян у район шахти Булавинська, де тримали оборону підрозділи 128-ї бригади.
– У перших числах лютого наша тактична група зайняла позицію в Савелівці, яка знаходилася в 6-ти кілометрах від Дебальцевого, – згадує Костянтин. – На той час російські війська вже зайняли Вуглегірськ і намагалися перерізати дорогу між Вуглегірськом і Дебальцевим. Ми були їм, як кістка в горлі. Будь-яка спроба з їхнього боку висунутися у район шахти Булавинська припинялися щільним танковим вогнем. Усі дорожні розв’язки, які вели до населених пунктів, ми замінували. Крім цього, мобільні групи в складі кількох одиниць танків і БМП постійно патрулювали ділянки ймовірного прориву.
6 лютого 2015 року запам’ятався Костянтинові Філіпову на все життя. Того дня він разом із побратимами зумів не просто стримати атаку переважаючих сил ворога, але і завдяки командирській кмітливості, винахідливості завдати ворогові серйозних втрат. Почалося все на світанку, коли офіцер разом із трьома розвідниками та старшим прапорщиком Павлюком відправився у засідку біля Вуглегірська.
Виходячи з отриманих розвіддонесень, в одній з посадок перебувала тимчасова позиція бойовиків, куди кожен день з Вуглегірська виїжджали на вільне полювання два російські танки Т-72 і обстрілювали околиці Дебальцевого. Вирішили покарати окупантів. Взяли з собою гранатомети РПГ-7, боєкомплект і вибухівку. Але сталося непередбачуване. На підході до обумовленого місця, під час пересування відкритою ділянкою, їх помітили спостерігачі бойовиків. У погоню за ними була відправлена російська бронегрупа в складі однієї БМП-2 і двох вантажних автомобілів «Урал» із більш ніж пів сотнею найманців у кузові машин і на «броні». Почалося переслідування. Шансів відірватися на відкритій місцевості практично не було, тому Костянтин ухвалив рішення зайняти кругову оборону і зустріти окупантів вогнем. Одночасно по рації запросив допомоги й вказав координати, де вони перебували. До них із Савелівки вийшли два танки і дві БМП на чолі з командиром роти тоді ще капітаном Сергієм Онушком. Тим часом події почали розгортатися дуже стрімко. Костянтин уже бачив у приціл ворожу БМП і подумки готувався до нерівного бою, але ситуація раптово змінилася. На одній з ділянок дороги, по якій рухалися російські найманці, були встановлені інженерні загородження у вигляді бетонних блоків. Напередодні наші сапери замінували всі узбіччя навколо цієї ділянки протитанковими мінами. «Орки», не підозрюючи про це, захоплені гонитвою, зробили передбачуваний крок: з’їхали з дороги на узбіччя. Їхня БМП йшла в голові колони. Потужний вибух буквально відірвав від землі броньовану машину. Два «Урали», які їхали позаду, відразу зупинилися. Піхота посипалася з кузова і, не знаючи куди бігти, стала в паніці кидатися в різні боки. На цей час вже підійшла допомога. Танкісти капітана Онушка помітили запалену «беху» і два «Урали» і відкрили по них вогонь осколково-фугасними снарядами. Бойовики з жаху побігли в район посадки, не підозрюючи, що там знаходиться група на чолі з лейтенантом Філіповим. Офіцер вчасно помітив у бінокль, як некерований натовп біжить в його бік і дав команду своїм розвідникам відкрити вогонь. Коли до бойовиків залишалося менше ніж 70 метрів, ударили з кулеметів і гранатометів. Ті, хто біг попереду, впали, як підкошені, інші залягли й стали відповзати в балку. Їх накрили з гранатометів. Ворог був настільки деморалізований, що навіть не вів вогонь у відповідь. Точніше, бойовики не знали, куди стріляти, бо потрапили під перехресний вогонь. З одного флангу по них працювали танкісти капітана Онушка, а з іншого ‒ група лейтенанта Філіпова. Користуючись тим, що ворог пригнічений вогнем, лейтенант Філіпов разом із розвідниками зуміли без втрат відійти до своїх. До речі, за весь бій зведена група капітана Онушка і лейтенанта Філіпова не втратила жодної людини, не було навіть «трьохсотих». А ось окупанти зазнали відчутних втрат. Крім спаленої БМП і двох «Уралів», було знищено понад 40 окупантів, не рахуючи десант, який назавжди залишився всередині БМП після підриву на протитанковій міні.
– Коли розвідники вночі пішли подивитися на результати нашої роботи, –розповідає Костянтин, – побачили, що більшість тіл загиблих були одягнути у форму російської армії та належали, ймовірніше за все, до представників бурятської національності.
За цей бій лейтенант Філіпов був нагороджений відзнакою Міністра оборони «За військову доблесть», але головне ‒ здобув бойовий досвід, як треба діяти у складних ситуаціях.
