Мета — ускладнити Кремлю доступ до валютних надходжень і фінансування війни. Європейський Союз готує новий етап економічного тиску на Росію,…
Док приїхав до України з Південної Африки. Маючи медичну освіту, але не маючи військового досвіду, у 2025 році він вирішив долучитися до Збройних Сил України.
Історію бійця опублікували на сайті Інтернаціонального Легіону оборони України.
Серед спогадів про службу Док особливо виділяє випадок після операції із зачистки території. Постачання на позиції ускладнилося, а їжі та води ставало дедалі менше. За два дні до запланованого виходу підрозділу поповнення запасів так і не надійшло.
«У нас залишилося лише трохи води та, здається, чотири чи п’ять шоколадних батончиків», — пригадує військовий.
Коли бійцям повідомили, що вони залишатимуть позиції, Док прокинувся рано-вранці й вирішив приготувати побратимам чай. На чотирьох військових залишився один шоколадний батончик. Він заварив чай, додав цукру, якого було вдосталь, розділив шоколад на чотири частини й поніс одну з них командиру.
«Командир був неймовірно радий. Він очікував лише на чай, а тут ще й маленький шматочок шоколаду!», — розповів Док.
За його словами, після кількох днів з обмеженими запасами навіть такі прості речі можуть стати приводом для радості.
Від цивільного життя в Києві до Сил оборони України
До вступу у військо Док жив у Києві як цивільний і переживав російські обстріли столиці. Він розповідає, що спочатку до повітряних тривог та атак поступово звикли, однак згодом ситуація ставала дедалі напруженішою.
У цей період у нього народилася донька. Дівчинці зараз трохи більше ніж два роки. За словами Дока, вона вже реагує на звуки повітряної тривоги та вибухи: біжить до батька й проситься на руки.
«Доводилося якось давати раду всьому цьому: виходиш із дитиною погратися на вулицю, а потім лунає повітряна тривога. Посеред дня чути постріли й вибухи, летить балістика», — згадує він.
Один із найскладніших аспектів військової служби для Дока — тривала розлука з близькими. Незабаром у нього має народитися друга дитина, і він хотів би більше часу проводити з дружиною та родиною. Водночас військовий думає і про побратимів, які через службу також не можуть бути вдома.
«Можливо, якщо я залишатимуся тут, хтось із них зможе повернутися додому», — пояснює Док.
Рятувати важко не лише фізично
Робота бойового медика пов’язана не лише з професійною відповідальністю, а й із важким емоційним навантаженням. Один із випадків, який Док запам’ятав особливо добре, стався під час виконання завдання двома групами військових.
Підрозділ розділився на дві групи по троє бійців. Вранці військові перевірили радіозв’язок, після чого друга група вирушила на завдання. Згодом вона вступила в бій, унаслідок чого двоє бійців дістали поранення.
Вони перебували приблизно за 600 метрів від Дока та його групи. Над пораненими кружляли безпілотники — два Mavic і кілька FPV-дронів. Через небезпеку інші військові не могли одразу вирушити їм на допомогу.
«Залишалося тільки сидіти й чекати», — пригадує медик.
Зрештою пораненим вдалося вибратися. Для Дока це стало великим полегшенням: він розумів, що побратимів можна буде евакуювати й надати їм необхідну допомогу.
Навчати інших і продовжувати вчитися самому
Окрім роботи бойового медика, Док займається підготовкою військовослужбовців. Нині він прикомандирований до піхотної роти, де також працює інструктором. Досвід викладання англійської мови в цивільному житті допомагає йому в роботі з людьми та передаванні знань.
Військовий хоче й надалі займатися підготовкою бійців, адже вважає це ще одним способом рятувати життя.
«Я хочу й далі цим займатися, тому що, якщо добре виконуватиму свою роботу, сподіваюся, більше людей зможуть повернутися додому живими», — каже він.
Док також наголошує, що медичні знання та умови на полі бою постійно змінюються. Тому він не хоче припиняти навчання й прагне залишатися у війську якомога довше.
Тим, хто лише планує долучитися до українського війська, Док радить подбати про фізичну форму та моральну готовність до труднощів. Також він застерігає від романтизованого уявлення про війну й радить прислухатися до військових із практичним досвідом.
«Не приїжджайте сюди з надто романтизованими уявленнями про війну. Не думайте, що станете тут якимись суперсолдатами. Натомість слухайте тих, хто вже давно тут служить, має досвід і знає, що робить», — радить Док.
Після завершення служби він хотів би займатися сільським господарством. Водночас переконаний, що досвід, здобутий в українському війську, стане йому в пригоді в цивільному житті.
«У майбутньому я хочу займатися сільським господарством, тож мені доведеться навчитися копати. А тут цього точно навчишся!» — жартує військовий.
З морських рейсів — на бойові вильоти: історія бійця з позивним «Моряк»
