Зміни внесено до постанови Кабінету Міністрів № 560. Вони передбачають автоматичне продовження більшості відстрочок, пріоритет оформлення в цифровому форматі через…
На тимчасово окупованій території Луганської області гуманітарна криза набирає обертів — і передусім це стосується питної води. Водогони, у які не вкладали ані копійки з 2014 року, нині розсипаються просто під ногами. А в містах, захоплених уже після 2022-го, ситуація не краща: вода подається за графіком, у кращому разі — двічі на добу, в гіршому — раз на день. Водночас окупаційна адміністрація креативно пояснює провали в інфраструктурі: мовляв, винні не чиновники чи армія, а «гастролери-будівельники», які приїхали «вчитися» на зруйнованому Рубіжному.
Про це повідомляє начальник Луганської ОВА Олексій Харченко.
Вода за графіком (якщо пощастить)
Ситуація з водопостачанням у так званій лнр тільки погіршується. На територіях, які росія окупувала ще 11 років тому і де фронт практично не проходив, водогони поступово виходять з ладу. Жодної модернізації, жодного ремонту — і ось результат.
На додачу, «Луганськвода» запроваджує новий, так званий літній графік. Населені пункти поділяють на черги: перші отримують воду двічі на день, другі — лише раз. Коли саме вмикають подачу — загадка навіть для самих мешканців. Усе залежить від настрою насосної станції і чергової аварії.
«Вперше таке робимо»: нова школа будівельного абсурду
Окрема глава цієї інфраструктурної трагедії — окуповане Рубіжне. Там тривають показові «ремонти» багатоповерхівок, де вщент зруйноване водовідведення. Окупанти визнають: робітники, які цим займаються, — повні новачки. Досвіду в них не було, замовлення — перше, об’єкт — наші руїни.
Фактично, замість відновлення міста, маємо практикум для непідготовлених. Росіяни привозять новачків, щоб «набити руку» на зламаних трубах у розбомбленому місті, не надто зважаючи на мешканців, які намагаються вижити у квартирах без води, з тріщинами у стінах і перекошеними під’їздами.
Пріоритети окупації: кіно і димова завіса
Цей підхід цілком узгоджується з логікою окупантів, яку можна звести до однієї формули: реальні проблеми не мають значення, поки можна знімати фільми про «життя налагоджується». Замість реальних лікарів — знімальні групи. Замість ремонтів тепломереж — павільйони з бутафорією. І це вже не перебільшення: мільйонні бюджети йдуть саме на створення пропагандистських кіностудій, а не на те, щоб у Сєвєродонецьку перестали мерзнути мешканці 360 багатоповерхівок.
На тлі такого цинізму фраза про «ремонт водогону» новачками перетворюється на чорний сарказм. Бо це не про відновлення — це про випробування на живих людях. Людях, яких росія назвала своїми. Але кинула — без води, без тепла, без вибору.
Як повідомляла АрміяInform, четвертий рік російської окупації не приніс мешканцям понівеченого Рубіжного на Луганщині ані відновленого житла, ані надії на покращення. Містяни продовжують обурюватися кричущою бездіяльністю місцевих колаборантів та їхніх російських кураторів, які імітують «відбудову», залишаючи багатоповерхівки з розібраними дахами напризволяще.
