Численні, але розрізнені селянські виступи та повстання другої половини 1920-х — початку 1930-х років були придушені державною владою з її апаратом насильства і не спромоглися…
Сержанта з матеріального забезпечення на псевдо «Славутич» врятував життя побратиму, який підірвався на гранаті: надав необхідну домедичну допомогу та доправив пораненого до стабілізаційного пункту.
Про нього розповіли в 1 окремій танковій Сіверській бригаді.
У підрозділі зазначили, що сержант — це не просто посада. Передусім це — безумовний лідер, надійний товариш та мудрий вчитель. Саме так побратими характеризують сержанта з матеріального забезпечення на псевдо «Славутич».
Чоловік з Чернігівщини. У лавах ЗСУ — від початку повномасштабного вторгнення. Пройшов кілька гарячих напрямків та неодноразово ставав тим, хто був поряд у найскладніший момент.
За проявлену особисту мужність нагороджений Почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий хрест».
Наразі, попри підстави для звільнення з армії, залишається у строю.
«Тут мої побратими, я просто не можу їх полишити. Розумію, що можу допомагати у своїй справі та виконую це, щоб інший виконував свою роботу і ми так наближали нашу перемогу. Хочу, щоб мій підрозділ був кращим, і це можливо, потрібно працювати і все вийде», — запевняє він.
«Нас було 5, а їх 17. Але ми їх штурманули»: історія піхотинця Князівської бригади «Мурчика»
Чоловік впевнений, що кожен може та повинен брати на себе відповідальність та виконувати свою роботу сумлінно. Мотивація незмінна — мир для кожної української домівки:
«Ми не знаємо коли закінчиться війна, але ми тут, бо це наш обов’язок. Кожен воїн — особистість, і варто їх підбадьорювати та мотивувати, я як сержант маю відчувати їх психологію та допомагати. Щоб переважати ворога ми маємо постійно вчитись, тому свій досвід також передаю побратимам», — каже «Славутич».
