Нове середовище, незнайомий розпорядок, десятки запитань про службу, документи, здоров’я, фінанси чи родину — усе це може створювати додаткову напругу…
Почесні найменування пов’язують сучасні військові частини з видатними діячами, місцевостями чи визначними подіями української історії.
Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія.
30 вересня 2024 року Президент України присвоїв 43-му окремому полку зв’язку та радіотехнічного забезпечення Повітряних Сил Збройних Сил України почесне найменування «імені Івана Луценка».
Іван Митрофанович Луценко (1863–1919) — лікар-гомеопат, історик, громадсько-політичний і військовий діяч.
Народився на Полтавщині, у санкт-петербурзі закінчив природничий факультет університету та військово-медичну академію, де 1893 року здобув ступінь доктора медицини. Відтоді мешкав в Одесі, мав приватну лікарську практику. Був головним лікарем Одеської гомеопатичної лікарні, читав лекції з гомеопатії в Одеській духовній семінарії.
Брав активну участь в українському громадському русі. Разом із письменниками Миколою Вороним та Іваном Липою створив Одеську літературну спілку, що взяла участь у виданні альманахів «З-над хмар і долин» (1903) і «Багаття» (1905). Ініціював створення першого на теренах російської імперії Одеського товариства «Просвіта» (1905) і очолив його. Став редактором першої українськомовної газети «Народна справа» (1906). У 1910 році, після заборони російською владою «Просвіти», очолив «Український клуб» в Одесі, а після заборони клубу в 1913-му — раду старійшин товариства «Українська хата».
Під час Першої світової війни — полковник медичної служби російської імператорської армії.
Після лютневої революції 1917-го став товаришем (заступником) голови Української партії соціалістів-самостійників. Обраний членом Української Центральної Ради, Українського генерального військового комітету. Організатор Одеської української військової ради та Гайдамацького коша, генерал-хорунжий (від жовтня 1917-го) Вільного козацтва.
Саме за його наказом в Одесі вперше піднято український стяг як символ української державності.
Від грудня 1918-го — голова цивільного управління Таврійської губернії, у 1919-му — командир 1-го Подільського січового куреня. Потрапив у полон і був закатований червоноармійцями.
Почесне найменування 43 ОПЗ та РТЗ на честь Івана Луценка — це визнання мужності, стійкості та бойової роботи воїнів, які тримають зв’язок, захищають небо та щодня наближають перемогу України.
