Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Сучасна історія 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» налічує близько десятиліття — рішення про її створення було прийняте 2015 року.
Однак витоки традицій українських гірських штурмовиків значно глибші — вони сягають створення національних збройних формувань доби Української революції 1917‒1921 років.
Прямим попередником бригади «Едельвейс» в історії українського війська може вважатися Пробоєвий Гуцульський курінь Української Галицької Армії. У листопаді 1918 року його сформували саме в Коломиї — там, де зараз дислоковано 10 окрему гірсько-штурмову бригаду Сухопутних військ ЗС України.
Пробоєвий сучасною мовою — штурмовий. Це робить паралель між гірськими штурмовиками бригади «Едельвейс» і вояками Гуцульського куреня ще більш виразною, а символічну тяглість між цими збройними формуваннями — обґрунтованою.
«Зародком Гуцульського куреня була пiхотна сотня, що її сформував чотар УСС Гриць Голинський, пiзнiший поручник i командант цього куреня. Кадра цiєї сотнi була в Коломиї, де знаходився і сам її командант, а сама сотня, задля браку мiсця, була розташована бiля Городенки. В склад сотнi входили тiльки добровольцi», — згадував про формування у Коломиї Пробоєвого Гуцульського куреня Степан Сулятицький, який очолив скорострільну, тобто кулеметну, сотню підрозділу.
Згаданий ним натхненник створення, організатор та командир (командант) Пробоєвого Галицького куреня Григорій Голинський перед тим командував Гуцульською сотнею Легіону Українських Січових Стрільців. Цьогоріч виповнилося 130 років від дня народження цього видатного українського військового діяча та борця за незалежність України у XX столітті.
Народився Григорій Голинський 19 березня 1895 року в селі Вижній Березів Коломийського повіту коронного краю Королівство Галичини та Володимирії Австро-Угорщини. Нині Вижній Березів належить до Яблунівської селищної громади Косівського району Івано-Франківської області. Походив майбутній військовик із багатодітної родини заможних селян, яка мала задавнене шляхетне боярське коріння.
1914 року Григорій Голинський закінчив гімназію в Коломиї та готувався здобути вищу освіту у Віденському університеті. Коли ж на заваді цим планам стала Перша світова війна, зголосився добровольцем до Легіону Українських Січових Стрільців — першого українського національного збройного формування модерної доби.
Добровольцями ставали ті, хто не підлягав мобілізації: про військові традиції січових стрільців
Талановитий та наполегливий молодий чоловік швидко опанував військову науку і невдовзі обійняв посаду чотаря, яку можна вважати аналогом сучасного взводного — командира взводу. Він виявився не лише відважним вояком, але й відповідальним організатором, який заслужив повагу серед побратимів.
Тож не дивно, що на світанку творення Західно-Української Народної Республіки саме Григорію Голинському випало сформувати й очолити Перший Пробоєвий Гуцульський курінь, який став одним із найбоєздатніших підрозділів Української Галицької Армії. В революційні роки збройної боротьби за українську державність від листопада‒грудня 1918-го до весни 1920 року він уславився у низці знаменитих військових операцій.
Видатною подією, яка привернула чималу увагу, стало вже саме формування куреня з вояків добровольців 24 та 36 полків колишньої австрійської армії та добровольців Коломийського та Косівського повіту. Сучасник подій військовик Іван Кузич згадував, що саме в Коломиї створення українських національних збройних формувань відбувалося «блискуче, може найкраще у всій Галичині».
«Чотар Гриць Голинський прибув з фронту ранений в праву руку. Не лежав у лічниці, а ходив та організовував — як він казав — „братву“. Йому доручили творити нову формацію — Гуцульський курінь У.С.С.», — писав Іван Кузич згодом у спогадах про історію Гуцульського куреня.
Відповідальною за організацію та вишкіл вояків у Коломиї була Коломийська окружна військова команда на чолі із сотником Федором Приймаком. Вона спромоглася організувати створення, вишкіл та відправку на фронт найбоєздатніших підрозділів Української Галицької Армії, особливістю яких була гарна озброєність не лише гвинтівками, але також кулеметами, мінометами та польовою артилерією.
Формували Пробоєвий Галицький курінь на базі 36 запасного полку австрійської армії, який зберіг старий номер, але отримав почесну назву імені гетьмана Івана Мазепи. Він увійшов до складу 11 Стрийської бригади Третього корпусу Галицької армії, налічував близько 1200 вояків та складався з чотирьох сотень стрільців, сотні скорострілів, чоти саперів і технічного відділу.
Емоційні враження про присягу вояків Пробоєвого Гуцульського куреня лишила Ольга Примак-Ґамота, якій пощастило бачити урочисту присягу його вояків: «Ще один день залишився у мене в пам’яті — день присяги Гуцульського куреня. На ринку зібралось багато людей, бо всі знали, що гуцули приходять. На середині ринку стояло підвищення, де чекала старшина. Нарешті зі співом вмашерували гуцули. Вони не були в мундирах, а у своїй святковій ноші. Те враження важко описати. Вони всі були добровольці і прийшли складати присягу Україні».
На фронт Пробоєвий Гуцульський курінь відбув з Коломиї 15 грудня 1918 року, й уже 30 грудня укрив себе славою під час відбиття наступу поляків. «В часі польського наступу і в часі відвороту нашого куреня 31-го грудня 1918 р. Гуцульська сотня зібралася тоді якраз до обіду. Та скоро тільки побачили вони втікачів з-під Чижова, покинула обід. На голос трубки, яка кликала їх все до бою, стояла в одну мить готова до протинаступу, а розвинувшись у розстрільну (розгорнутий бойовий стрій. — Ред.), пустилася проти ворога. Поляки не видержали того вдару. Відважний вчинок молоденьких гуцулів заскочив їх, упав як грім, і вони стрімголов утекли, залишаючи багато ранених і вбитих», — згадував про цей бій Гуцульського куреня командант армійської групи Хирів полковник Антін Кравс.
Серпнем по росіянцям: історичний наступ українського війська
Потому Пробоєвий Гуцульський курінь неодноразово відзначився як один із найкращих бойових підрозділів УГА — під час славетної Вовчухівської операції на Львівщині у лютому‒березні 1919 року, в ході знаменитої Чортківської офензиви у червні 1919 року та поході на Київ у серпні 1919 року. За проявлену звитягу в боях Державний секретаріат військових справ ЗУНР підніс вояків куреня до лицарського чину.
«Це їм припала честь і вічна слава за бравурний наступ під Вовчухами, де Гуцульський курінь проломив польський фронт і поєднався з оперативною групою Північ. Їх полковник Вітовський в денному наказі називав — старшин, підстаршин і вояцтво — лицарями і підніс їх до гідності лицарів. З тим денним наказом в’язалося надання найвищих воєнних відзначень старшинам і вояцтву, якими мала диспонувати українська держава», — писав про це Іван Кузич.
Незмінним командиром Пробоєвого Гуцульського куреня на його бойому шляху був Григорій Голинський. Вояки любили свого командира і навіть склали про нього пісню, частину тексту якої наводить історик Петро Арсенич:
Сказав Гриць Голинський Ходорів палити,
До самого Львова канонами бити.
До самого Львова канонами бити,
А під Перемишлем голови зложити.
Детальні дані про славетний бойовий шлях Галицького куреня зберегли спогади Івана Кузича «До історії Гуцульського куреня» та Степана Сулятицького «1-ший Пробоєвий Гуцульський Курінь», а про Галицьку сотню УСС, що передувала його створенню, опубліковані Романом Ковалем спогади січового стрільця Михайла Горбового «Гуцули у Визвольній боротьбі».
Пробоєвий Галицький курінь припинив існування у квітні 1920 року, коли майже у повному складі потрапив у польський полон. Григорій Голинський, який під той час хворів на тиф, розділив долю свого підрозділу та бойових побратимів.
Згодом колишній командант куреня втік до Чехословаччини, де працював на будівництві та одночасно навчався на філософському факультеті Українського Вільного університету та на факультеті лісового господарства Вищій політехнічній школі у Празі.
1925 року Григорій Голинський повернувся до рідного села Вижній Березів, працював за здобутим фахом у лісовому господарстві. Не полишив також активної громадської діяльності, беручи участь у громадсько-політичному русі та співпрацюючи з Організацією українських націоналістів, а в 1939 року брав участь у збройній боротьбі за незалежність Карпатської України у лавах Карпатської Січі.
Після встановлення радянської окупації продовжив працювати у лісовому господарстві, але в березні 1941 року був заарештований та згодом розстріляний. Разом з останками сотень інших в’язнів тіло Григорія Голинського захоронили в урочищі Дем’янів лаз поблизу Івано-Франківська.
З понад пів тисячі захоронених у Дем’яновому Лазі жертв достеменно ідентифікувати вдалося лише останки Григорія Голинського, згодом їх перепоховали. Сьогодні на честь командира Галицького куреня названі вулиці в Делятині та Коломиї на Івано-Франківщині.
Правдивим заповітом Григорія Голинського можна вважати слова, вкладені Олесем Бабієм в уста одного з ліричних героїв поеми «Гуцульський курінь», який так звертається до нащадків:
Як не похилиться наш рід,
Ані на Захід, ні на Схід.
Тож де вас люта доля кине,
І де вас буря понесе,
Ви тямте: Все для України,
— А Україна понад все!
